Конференція, присвячена 90-річчю з часу заснування Харківського історичного музею
Тези наукових доповідей (повідомлень)
Ансамблеві музеї – музеї, діяльність яких базується в першу чергу на ансамблях нерухомих пам'яток архітектури, історії, природи. В основі діяльності музеїв ансамблевого типу лежать пам'ятники архітектури з їх інтер'єрами, прилеглою територією, природним середовищем. Функцію документування такі музеї виконують шляхом збереження або відтворення ансамблю нерухомих пам'яток і властивого їм оточення [4].
В Україні ансамблеві музеї створюються шляхом музеєфікації історико-культурних пам'яток. Але, на жаль, до цих пір остаточно не вирішено питання про експозиційне будівництво в таких музеях.
Якщо звернутися до теорії музеєзнавства, ансамблеві музеї самі по собі не мають потреби в експозиції [5, с. 135]. Адже музеєфікований об'єкт, сам пам'ятник і є головним експонатом. Тим більше що подібна музеєфікація завжди здійснюється відносно визначних об'єктів історії та культури. Але з іншого боку, саме експозиція допомагає якнайповніше розкрити інформаційний потенціал будь-якого історико-культурного об'єкта.
Так якою ж має бути експозиція в ансамблевих музеях?
Українська практика музеєфікації пам'яток свідчить про те, що дуже часто історико-архітектурні об'єкти використовуються для розміщення в їх приміщеннях колекційних музеїв, нівелюючи тим самим особливості самого пам'ятника [1, с. 68] (наприклад, Золочівський замок, Ужгородський замок, Чорна кам'яниця у Львові і т.д.) [2]. При цьому не береться до уваги головна вимога музеєфікації, відповідно до якої сам пам'ятник виступає головним експонатом. Завданням такого музею є збереження пам'ятки й відтворення притаманного їй оточення. Відповідно до цього експозиція, розміщена у пам'ятках архітектури покликана якнайповніше розкрити їх інформаційний потенціал шляхом відновлення взаємозв'язків між елементами середовища [5, с. 132]. Тільки таким чином розкриваються властивості пам'ятника, закладені в ньому із самого початку. Колекційний ж музей всього лише використовує стіни пам'ятки в своїх власних цілях, що не здатне розкрити особливості пам'ятника і реалізувати його функції. Тому музеєфікація видатних архітектурних об'єктів шляхом створення в їх стінах колекційного музею не відповідає принципам використання нерухомих пам'яток історії та культури.
Відповідно, якщо мова йде про експозиційне будівництво на базі ансамблевого музею, то тут можлива експозиція, побудована за ансамблевим методом. Це музейна експозиція, яка зберігає або реконструює на документальній основі реальну обстановку життя конкретної людини або типову для соціального прошарку певної історичної епохи. Основною структурною одиницею ансамблевої експозиції є природний експозиційний комплекс – інтер'єр, де музейні предмети представлені в середовищі свого побутування завдяки відтворенню існуючих між ними зв'язків [4].
При вирішенні цього питання знову виникає проблема – як правило, для створених раніше або заново створюваних ансамблевих музеїв не вистачає оригінальних музейних предметів [1, с. 109]. Вони давно є частиною фондів колекційних музеїв. І ця проблема іноді є каменем спотикання в питанні створення ансамблевих музеїв. Адже в українському музеєзнавства поширена практика побудови в ансамблевих музеях експозицій, створених у більшій своїй з предметів-оригіналів [2]. То чи можна створювати ансамблеву експозицію в музеєфікованій пам’ятці архітектури на основі неоригінальних експонатів? Якщо мова йде про колекційні музеї, то відповідь однозначна – ні. А от в ансамблевих музеях ....
Щоб відповісти на це запитання, необхідно звернутися до теорії музейного експозиційного будівництва. Як відомо, музейна експозиція будується на основі предметів-оригіналів і різноманітних додаткових засобів (новоробів, макетів, відтворень, копій, моделей, різноманітного картографічного матеріалу і т.д.) [3, с. 307].
В ансамблевому музеї, на відміну від колекційного, експонатом-оригіналом є сам пам'ятник і його складові елементи (форми, образ, стіни, будівельний матеріал, будівельна техніка), через які проявляються властивості пам'ятника і реалізуються його функції. Відповідно, внутрішнє наповнення (знову звертаємося до теорії музеєзнавства) покликане лише найбільш повно розкрити інформаційний потенціал, реконструювати на документальній основі типову для соціального прошарку певної епохи обстановку життя [5, с. 133]. Тому, спираючись на теорію музейного експозиційного будівництва, цілком виправдано, маючи за основний експонат-оригінал сам пам'ятник і його складові елементи, відтворити властиве їм оточення за допомогою неоригінальних предметів - різноманітних новоробів і відтворень [3, с. 308].
Яскравим прикладом, що дозволяє простежити особливості побудови експозицій ансамблевих музеїв є музей «Чинадієвський замок», створений на базі пам'ятки фортифікаційної архітектури в с. Чинадієво Закарпатській області.
Цей населений пункт вперше згадується як Сент-Міклош ще в 1214 р. Ця назва походить від маєтку, названого на честь св. Миколая. Хоча русини заснували це поселення під ім'ям Чинадієво, поряд з цим назва Сент-Міклош фігурує в документах до 1944 р. [2].
У 1264 угорський король Іштван V дарує Чинадієво магістру Аладар. Через деякий час Чинадієво стає центром домінії. У 1387р. власником цієї домінії стає магнат барон Перені.
Представники роду баронів Перені в XV ст. зводять у Чинадієво укріплений замок. Твердиня на століття стала центром Чинадієвський домінії. Спочатку замок був оточений земляними валами та ровом, з південної частини підступ до нього захищала річка Латориця.
Зі зміною власників, а також в силу свого прямого призначення - оборонного, замок часто перебудовувався. Так, після нападу польських військ князя Любомирського в 1657 р., замок після сильного пошкодження був значно перебудований.
У 1703р тут знаходився Ференц II Ракоці після поразки в битві з австрійцями під Мукачевим.
Сучасного вигляду замок набув тільки лише після перебудови 1839 р. під керівництвом архітектора Германа Ігнаці. Фортифікаційну споруду оточував старовинний парк, закладений в 1749 р. власником замку Ференцем Башінаді [2].
Під час фашистської окупації замок перетворили на в'язницю.
На сьогодні це сувора сіра кам'яна споруда, що чимось нагадує будинок, прямокутна, двоповерхова, всього з двома кутовими вежами і метрової товщини стінами. Сіра строгість і скромність будівлі видає в ній романський стиль. Єдина прикраса на вікнах нижнього ряду - простий орнамент. Під дахом збереглися вікна бійниць. Під замком розташовані підвальні приміщення, які мали господарське призначення. На першому поверсі замку було шість кімнат, зал, каплиця і великий вестибуль. Другий поверх схожий за плануванням: шість малих кімнат, великий зал і довгий коридор.
Музей в замку був організований художником і громадським діячем І. Бартошем. Він також є автором експозиції. Розроблена ним концепція передбачає реконструкцію реальної обстановки життя власників замку і типовою атмосфери епохи середньовіччя, а також створення експозиції, яка б розкривала історію замку і його власників. В рамках цієї концепції експозиція складається з окремих комплексів - відновлених інтер'єрів, де музейні предмети представлені в середовищі свого побутування завдяки відтворенню існуючих між ними зв'язків.
Ця реконструкція здійснюється на документальній основі. За замовленням творця музею були проведені архітектурно-археологічні дослідження замку і навколишніх територій, проведено глибоке вивчення архівних документів і описів, в ході яких було виявлено багато цікавого матеріалу, що дозволяє відтворити справжню обстановку.
Так, приміром, було напевно встановлено утилітарне призначення різноманітних приміщень замку на кожному з етапів його існування. В результаті досліджень були також виявлені таємні ходи, прорізані у товщі стін по всьому периметру будівлі, не відомі раніше. Важливим моментом для відтворення духу епохи і розуміння історичної дійсності стало встановлення місцезнаходження функціональних приміщень, в яких проживали або тимчасово перебували відомі в історії особистості. Наприклад, точно встановлено, у якій з кімнат верхнього поверху свого часу була розташована спальня графині Ілони Зріні, в якій вона таємно приймала вождя антигабсбургського руху Імре Текелі.
На сьогоднішній момент замок ще перебуває на етапі реставрації. Тим не менш, повністю відреставрований перший поверх північної частини замку, де розміщені три експозиції: хол замку, зал прийомів і бенкетний зал.
Замковий хол представляє із себе парадний вхід, який веде до північної, головної частини замку. Не дивлячись на те, що обидві частини споруди з'єднані між собою і представляють в архітектурному плані єдине ціле, з південного боку є свій, автономний вхід.
Інтер'єр парадного входу простий і являє типовий інтер'єр холу замків епохи середньовіччя. Це груба кам'яна кладка. У центрі протилежної від входу стіни розміщений герб роду Перені - засновників твердині і перших власників Сент-Міклоша (с. Чинадієво). Єдині експонати - це лицарські обладунки і величезна карта Чинадієво - збільшена копія з середньовічного креслення, що прикрашає стіну наче гобелен.
У залі прийомів (парадному залі) свого часу проводилися урочистості, прийом гостей. Експозиція цього залу розповідає про власників замку. Стіни прикрашені картинами. Але не просто зображеннями на абстрактні теми - а портретами всіх власників замку. Подібна практика була традиційною для багатьох аристократичних маєтків і родових замків. Експоновані картини - не оригінали, а високохудожні копії з оригіналів, що зберігаються в музеях Європи. Роботи виконані самим автором експозиції І. Бартошем - відомим закарпатським художником.
Поруч, у вишуканому оформленні, - інформація про власників замках, особисті речі - копії з оригіналів, що зберігаються в різних музеях. Експозиція парадного залу побудована за хронологічним принципом і в хронологічному порядку оповідає про власників замку - від найперших баронів Перені, які й спорудили твердиню й до останніх - графів Шенборнів, від яких замок перейшов у державну власність.
Із залу прийомів широкий прохід веде в бенкетний зал, повністю реконструйований на підставі описів і зображень типової для родових замків обстановки даної історичної епохи таким, яким він цілком ймовірно міг бути в XVI - XVII ст.
У центрі залу - довгий дерев'яний стіл, за який сідали бенкетуючі. На чолі столу - масивний дубовий трон господаря, на протилежній стіні від якого традиційно розміщувалося дзеркало. Це робилося для того, щоб господар завжди бачив, що відбувається за його спиною і міг уникнути раптового удару кинджалом або можливості бути отруєним.
Уздовж стін розташовані дерев'яні лави для гостей, які під час бенкетів присувалися до столу. Всі меблі в даній експозиції - це новороби, але виконані за малюнками XVI - XVII ст., що дає можливість точно відтворити оздоблення столового приміщення даної епохи.
Цікавим ходом є невелика археологічна експозиція, що складається з оригінальних предметів, виявлених під час досліджень на замковій території. Вона виконана у вигляді картини, в яких мальовнича композиція з археологічних знахідок розміщена у вишуканій рамі під склом. Цілком можливо, що таким чином міг прикрасити стіни залу один із його власників. Таким чином, археологічні предмети не виділяються із загального задуму, а гармонійно доповнюють обстановку, відтворюючи інтер'єр бенкетних залів, характерний для замків Закарпаття XVI - XVII ст.
В цілому, в експозиції музею Чинадіївського замку немає практично жодного предмету-оригіналу. Вона майже повністю побудована на відтвореннях і новоробах. Але при цьому спирається на глибоке знання побуту і традицій даної історичної епохи. Всі деталі експозиції, предмети інтер'єру - меблі, рами, окремі предмети побуту, представляють собою точні відтворення, виконані з оригінальних креслень, малюнків та інших ілюстрацій.
Цілком можливо, що саме так і виглядав цей похмурий середньовічний замок в період найяскравіших сторінок своєї історії. Ми бачимо, що для того, щоб передати історичну інформацію відвідувачу, зовсім не обов'язково розміщувати колекційний музей на території архітектурної пам'ятки; так само не обов'язково для створення експозиції мати тільки предмети-оригінали.
Приклад музею «Чинадієвський замок» яскраво ілюструє особливості створення експозиції в ансамблевому музеї. Головне її завдання - це реконструювати на документальній основі правдиву реальну обстановку, характерну для цього пам'ятника в конкретний історичний період. Використані для цієї мети новороби, відтворення, своїми зовнішніми формами, кольором і матеріалами, місцем розташування здатні наповнити внутрішній зміст відповідною атмосферою, «оживити» пам'ятку. Це дозволяє відвідувачам отримати найбільш повну історичну інформацію про історико-культурний об'єкт – завдання, яке ставить перед собою експозиційне будівництво в цілому.
Література:
1. Маньковская Р.В. Музееведение в Украине. – К.: Б.и., 2000. – 140 с.
2. Музейний простір України / Интернет-ресурс. – Режим доступа: http://www.prostir.museum.ua.
3. Поляков Т. П. Как делать музей? (О методах проектирования музейной экспозиции). - М.: Высш. школа, 1997. – 420 с.
4. Российская музейная энциклопедия / Интернет-ресурс. – Режим доступа: http://www.museum.ru.
5. Сотникова С.И. Музеология. – М.: Дрофа, 2004. – 190с.