Музей у глобальному світі: інновації та збереження традицій
Тези наукових доповідей (повідомлень)
Модернізація системи шкільної освіти в Україні, відповідно до сучасної освітньої парадигми, націлює на істотне розширення освітнього простору, що дозволяє впроваджувати принципово нові педагогічні розвиваючі технології у роботу з учнями, перенести акцент із активного дидактичного впливу на особистість учня до області формування середовища, де відбувається його самонавчання й саморозвиток, включаються механізми внутрішньої активності.
Важлива роль у вирішенні цих проблем приділяється сьогодні шкільному музею, який має особливий альтернативний освітній простір, що дозволяє організувати пізнання світу за допомогою музейних засобів при максимальній участі всіх школярів; зробити акцент на діяльнісному і практико-орієнтованому підході в освіті, актуалізувати такі види знання, як «знання-відчування, знання-переживання, знання-занурення» [6, с. 204]. Це, у свою чергу, активізує свідомість учнів, спрямовану на переживання минулого, внутрішнє розуміння зв'язків минулого й сьогодення [3, с. 35-43].
У порівнянні з іншими музейними установами, шкільний музей має цілий ряд переваг: має постійну різновікову дитячу аудиторію; можливість використання колекції музею в організації й проведенні системних навчальних занять і виховних заходів; має більшу, ніж в інших музеях, доступність музейних предметів; дозволяє залучити дітей до справи збереження музейних колекцій; має сприятливу атмосферу для організації діалогу вчителя з учнем, учнів між собою і з музейним предметом тощо [5, с. 126-127].
При цьому саме поняття «музейний предмет» шкільного музею має більш широкі рамки, включаючи як предмети, що володіють ознаками раритетності, так і найрізноманітніші звичайні предмети, призначені для демонстрації на уроках. Більшість перебуває у відкритому доступі, що неприйнятно для традиційних вітчизняних музеїв. Нарешті, самим дітям надана можливість «створювати музейний предмет», що помітно активізує їхні творчі здібності, формує трудові й комунікативні навички [1, с. 65].
Разом з тим, реалізація переваг шкільного музею в навчально-виховному процесі вимагає створення певних педагогічних умов. Найважливішою з них є комплексний, науковий підхід в організації розвиваючого освітнього середовища шкільного музею, адаптація в ній новітніх педагогічних технологій. Освітнє середовище шкільного музею розглядається сьогодні як комплекс взаємозалежних компонентів, що включають і матеріальну складову (музейне помешкання, його просторова структура; фондові колекції музею, експозиції й устаткування), і музейно-педагогічну (сукупність методів і засобів обробки й презентації музейної інформації; практичне застосування передових освітніх технологій у роботі зі школярами відповідно до програми й поставлених завдань освіти, розвитку та виховання та ін.).
Необхідною умовою формування й ефективного використання освітнього середовища шкільного музею є домінування культурно-освітньої функції при збереженні й коректуванні традиційних функцій, таких як: пошуково-дослідницька, фондова, експозиційно-виставкова та ін., у процесі здійснення яких висуваються й вирішуються культурно-освітні та виховні завдання. Приміром, залучення школярів до пошуково-дослідницької роботи дозволяє школярам успішно засвоїти і в теорії, і на практиці всі етапи науково-дослідної роботи: навчитися працювати із джерелами різних типів, навчитися формулювати проблему, мету й завдання дослідження, відстоювати свою точку зору, висувати гіпотези, отримувати навички роботи з науковою й довідковою літературою, а також навички публічних виступів. У процесі пошуково-дослідницької роботи в шкільному музеї учні отримують також можливість долучитися до соціально значимої діяльності по збереженню історико-культурної спадщини, отримати в цій сфері певний досвід.
Рішенню освітньо-розвиваючих завдань підпорядковується й організація експозиційно-виставкової роботи шкільного музею, до якої необхідно підключати не лише професіоналів (науковців, художників, дизайнерів, техніків), але й максимальну кількість школярів і вчителів. Пріоритетним має стати створення «діяльних» експозицій, що припускають «участь» і «занурення». Діти одержують можливість «працювати» з предметом або виявити себе у творчості, взяти участь у створенні експозиції, тим самим значно розширюються рамки традиційних уявлень про форми музейної презентації («музей-лабораторія», «музей-театр», «музей – ігрове середовище» тощо). Комплексний принцип залучення активує всі канали сприйняття (логіко-аналітичний, почуттєвий, психомоторний).
При цьому одним з найважливіших завдань стає формування музейно-візуальної компетентності і у школярів, і в педагогів. Саме вона дозволяє закласти основи знань про елементи зорового образу; про засоби й сприйняття композиційного розв'язку експозиції; про цінність і властивості музейного предмета, його функції в експозиції, а також знань про відбиття експозицією явища. Рішення окремих завдань цієї роботи можна включити в предмети навчального курсу. Так, на уроках історії можна розробляти науково-історичні концепції окремих розділів експозиції; на уроках креслення – виконувати креслення й ескізи стендів, вітрин, подіумів та іншого експозиційного устаткування; на уроках праці – його виготовляти; на уроках малювання – розробляти й відбирати варіанти інформативно-лаконічних провідних текстів; на уроках математики – здійснювати розрахунки необхідних матеріалів і їх вартість; на уроках інформатики – займатися комп'ютерним дизайном і оформленням експозиції і т. д.
Активне залучення школярів різних вікових категорій до культурно-освітньої діяльності шкільного музею в значній мірі залежить від впровадження в його середовище передових педагогічних технологій і принципів, які дозволяють створити тут варіативний освітній простір. Приміром, досить ефективним може стати використання інноваційної системи зонування – розподілу простору шкільного музею на функціональні зони: творчу, ігрову, експозиційну [7, с. 16]. Така система створює сприятливі умови для впровадження інтерактивних методів і форм роботи з дітьми з урахуванням вікової психології й фізіології учнів.
Музейний простір, заснований на принципах інтерактивності, будується таким чином, щоб дозволити школярам виявити більшу свободу, поставити їх перед вибором, викликати бажання вивчати й експериментувати. При цьому важливо створити такі комфортні умови діяльності, за яких учні відчують свою інтелектуальну й творчу спроможність. Серед інтерактивних методів і форм роботи зі школярами передові шкільні музеї все частіше впроваджують новітні педагогічні ігрові технології, що дозволяють моделювати різні ситуації, здійснювати самостійний пошук вирішення конкретних проблем і завдань, розвивати ініціативність і комунікабельність, відтворювати й засвоювати соціальний досвід [4, с. 36].
Використання ігрових технологій і інших форм креативної діяльності допомагає встановити невербальний контакт дитини з музейним предметом: він осягає взаємини речей, знаходить здатність аналізувати й фізично «переживати» музейний предмет, «оживляючи» його. Як засіб заміни прямого педагогічного впливу на дітей, гра полегшує освітній процес у музеї і є особливим методом стимулювання активності дітей, що забезпечує трансформацію дитини з «об'єкта» виховання в «суб'єкт» діяльності. При цьому гра повинна мати безпосереднє відношення до теми заняття або до конкретного музейного предмета, а не бути випадковою [7, с. 19].
Під час спільних дій педагога й учнів педагог одночасно направляє гру й спостерігає її, його основне завдання – навчити дітей самостійно, творчо та із задоволенням грати. Ігри можуть бути використані для різних цілей: релаксації (щоб спонукати дітей вільніше почувати себе в обстановці музею), орієнтації (стимулювати процес зорового знайомства із предметом), соціалізації (допомогти спілкуванню дітей з музейним предметом і між собою), організації (сформувати різновікову групу), мотивації (стимулювати пізнавальну активність дитини).
Найважливішим педагогічним принципом культурно-освітньої діяльності шкільного музею є діалоговий, суб'єкт-суб'єктний характер відносин (між музейним предметом і дитиною, між педагогом і дитиною тощо). Як показує практика, саме забезпечення відкритої взаємодії, або діалогу, є оптимальною умовою розвитку учнів. Це стосується не тільки соціальних контактів зі значимими для дитини людьми, але й параметрів фізичної організації зовнішнього оточення. Діти стають не пасивними глядачами, а активними діячами того, що відбувається, тим самим одержуючи можливість пропустити через «лінії внутрішнього переживання» усе, що пропонує їм музей.
Організація діалогового спілкування в освітньому просторі шкільного музею помітно активізується введенням надзвичайно ефективного методу, що одержав назву «проблемного» – коли створюється ситуація «завоювання» знань, а не одержання їх у готовому виді. Це означає, що на екскурсії, приміром, слід уникати чисто консервативного способу подачі матеріалу, важливо створювати різні ситуації певного інтелектуального утруднення, що спонукає школярів напружувати розумові сили, самостійно шукати шляхи вирішення проблем, витягаючи інформацію із представлених першоджерел, музейних предметів. Цей метод добре працює й при організації самостійного освоєння експозиції шкільного музею за допомогою творчого пошуку, коли перед учнями ставиться певна проблема, ключ до розв'язання якої перебуває в самій експозиції.
Необхідною педагогічною умовою організації й ефективного використання в культурно-освітніх цілях шкільного музею є рефлексія всіх учасників освітнього процесу на основі апробованих у вітчизняній і закордонній практиці критеріїв успішності: знань і розуміння, навичок і установок, натхнення й творчості, активної діяльності, поведінки й прогресування та ін. [2, с. 34-35].
Таким чином, сучасний шкільний музей, освітнє середовище якого організовано з урахуванням передового вітчизняного й закордонного досвіду, відповідно до теоретичних установок музейної педагогіки, може стати реальною альтернативною освітньою структурою, яка створює всі умови для організації активної пізнавальної діяльності школярів, навчаючи їх жити в складних умовах мінливого соціуму, дає можливість використання нових педагогічних ідей і методик, які сприяють пізнанню різноманіття світу історії й культури через гру, творчість, самодіяльність дітей.
Література
1. Галкина Т. В. Музейная педагогика: коммуникативный феномен экскурсии как базовой музейно-педагогической формы [Текст] / Т. В. Галкина // Вестник Томского государственного педагогического университета. – 2010. – Вып. 4 (94). – С. 63-76.
2. Гафар Т. Образование в современном музее: типы программ и направления развития [Текст] / Т. Гафар // Музей как пространство образования: игра, диалог, культура участия. – М., 2012. – С. 29-38.
3. Гнедовский М. Б. Музейная коммуникация и ритуал [Текст] / М. Б. Гнедовский // Некоторые проблемы исследлований современной культуры : сб. науч. тр. – М. : НИИкультуры, 1987. – С. 35-43.
4. Кравцова О. В. Новые педагогические технологии в деятельности школьного музея [Текст] / О. В. Кравцова // Вестник Томского государственного педагогического университета. – 2010. – Вып. 1 (91). – С. 36-39.
5. Макеева И. А. Школьный музей: история и перспективы развития [Текст] / И. А. Макеева // Педагогика: традиции и инновации : материалы II междунар. науч. конф. – Челябинск : Два комсомольца, 2012. – С. 125-127.
6. Мастеница Е. Н. Актуализация культурного наследия в музее: образовательный аспект [Текст] / Е. Н. Мастеница // Образование в пространстве культуры : сб. науч. ст. – М. : РИК, 2005. – Вып. 2. – С. 199-206.
7. Чичканова Т. А. Детский музей: уникальная образовательная среда для младших школьников [Текст] / Т. А. Чичканова, Н. П. Макарова // Начальная школа: плюс – минус. – 2002. – № 1. – С. 14-21.