Музей у глобальному світі: інновації та збереження традицій
Тези наукових доповідей (повідомлень)
Місто-фортеця Чуфут-Кале з прилеглим цвинтарем Балта Тіймез входить до Кримської республіканської установи «Бахчисарайський історико-культурний заповідник». Щорічно пам'ятник відвідує близько 200 тисяч чоловік. Комплекс є національною святинею кримських караїмів (караїв) – корінного народу України. Життя міста майже завмерло у другій половині XIX століття, але ніколи не припинялося. Вели господарську діяльність нечисленні мешканці фортеці, доглядачі і бахчисарайці. Приїжджали вшанувати пам'ять предків на Балта Тіймез, помолитися в стародавній кенаса (караїмський храм), на свята і театральні вистави караї, мандрівники – оглянути пам'ятки. Після встановлення радянської влади в Криму фортеця і некрополь були націоналізовані (1921 р.), потім увійшли до складу Бахчисарайського музею, що багаторазово змінював назву. Велика кенаса неофіційно працювала і зберігала своє оздоблення до 1951 р. На кладовищі до 1958 р. проводилися поховання [1; 3].
Реконструювати деякі деталі культури і побуту жителів фортеці, відтворити історичний ландшафт Чуфут-Кале і околиць дають можливість цікаві фотоматеріали, зосереджені в музеях України (Центральний музей Тавриди м. Сімферополь, далі ЦМТ; КРУ «Бахчисарайський історико-культурний заповідник», далі БІКЗ) і Литви (Литовський національний музей м. Вільнюс, далі ЛНМ).
Зібрання зазначеної тематики Бахчисарайського заповідника нараховує близько 150 чорно-білих і кольорових фотографій, фотонегативів на склі, слайдів, фотопозитивів основного та науково-допоміжного фондів 1889-1960-х рр. без авторства та належні Ю. Панютину, Г. І. Бойко, В. К. Яновському, В. Є. Веймарну і Х. Запуніді [4, с. 22-40].
У ЦМТ фортеця і околиці зображені на 34 чорно-білих знімках, зроблених А. Бертьє-Делагардом, Н. Клепініним, В. Ашихіним, Ф. Орловим, В. Архіповим, І. Семеновим, І. Пріком, Г. Бойко у 1870-х – 1920-х роках [3, с. 121]. Ще на 11 знімках А. Н. Боданінський, Б. Засипкін і Г. Бойко зафіксували розкопки в Чуфут-Кале 1927-1929 рр.
Литовський національний музей має зібрання гахана (світський і духовний глава караїмів) Хаджі С. М. Шапшала з 20 фотографій без авторства і Б. Скуратовича, періоду 1870-х – початку ХХ ст. [7, с. 33, 34].
Частина зображень широко відома за публікаціями. Не всі гарної якості, але є унікальні ранні знімки, як, наприклад, фотографія ЛНМ Ft1660, орієнтовно 1870-х рр. [7, с. 38]. За тематикою їх можна розділити на загальні види, конкретні об'єкти (вулиці, будинки, печери, стіни, басейни, колодязі, блоки і т. ін.), інтер'єр кенаса та його деталі, а також побутові і святкові заходи, мешканці міста.
Група загальних видів дає уявлення про поступові зміни ландшафту. Фотографія ЦМТ Ф3690 зображує оточене стіною кладовище з дубовим гаєм і безлісну округу, розділену на акуратні городи. На фотонегативі БІКЗ ФН807 початку ХХ ст., як і на знімку ЦМТ Ф3679, виділяється дуб і тільки рідкісна поросль пробивається серед пам'ятників. Зараз у сакральному дубовому гаю некрополя і за його межами виріс молодий змішаний ліс. Зруйновано стіни і сторожку, зникли деякі дороги, немає городів.
У фортеці заросли будови і провулки, помітно нижче стали стіни, а деякі повністю зруйнувалися. Час торкнувся і архітектурних споруд. Дуже цікаві фотокартки з видом вже втраченої забудови Чуфут-Кале та іншими деталями (БІКЗ Ф817а, ЛНМ Ft1660, ЦМТ Ф3028, Ф 3663, Ф3664, Ф3673, Ф3674 та ін.).
Мала і Велика кенаси, садиба Фірковіча, мавзолей Джаніке-ханум були реставровані у різні часи і збереглися, але з деякими змінами. Так, у Великій кенаса зникли вбудовані в стіни пам'ятні мармурові плити (БІКЗ Ф836, Ф813) і розділова стінка жіночого дворику (БІКЗ Ф350), що була у наявності у 1960-х роках. Житловий будинок Фірковіча втратив веранду з підпірними колонами, що виходила на обрив. Вона існувала ще у 1875 р. (ЦМТ Ф3664, ЛНМ Ft1660).
Садиба Чалборю зараз значно зруйнована. Відновити її можна на основі фотографій ЛНМ (Ft1656, Ft1660) і ЦМТ (КП Ф3673, Ф3674). Можна зробити висновок, що вона була типова для Бахчисарайського району: двоповерховий житловий будинок і одноповерхові господарські будівлі, огороджені з усіх боків. У двір вели ворота з Головної вулиці. Праворуч від воріт (а може і над ними) була двоповерхова споруда з трьома вікнами на вулицю на рівні другого поверху. Впритул до неї примикала будівля з двома вікнами на фасаді: великим на другому поверсі і маленьким горищним. Можливо, будівлі були оштукатурені та побілені. Обидві будови були під черепичним дахом. До 1902 р. від другого поверху житлового будинку залишилися тільки стіни. Зараз добре збереглася лише службова споруда.
Садибі С. Бейма пощастило менше – у 1950-і роки зберігалася лише невелика частина стіни господарської будівлі з дерев'яною віконною коробкою, а нині – тільки дерев'яний отвір в стіні на Головній вулиці, руїни і дві господарські печери з підрубками для кріплення дверей. За фото ЛНМ Ft1660 видно, що садиба з бутового каменю складалася з двоповерхових і одноповерхових обсягів. На обрив виходив нештукатурений двоповерховий фасад з дерев'яним балконом (можливо, заскленим), що підтримувався балками. Зі східного боку будинок з черепичним дахом був поглиблений у скелю. До якого періоду будинок існував – невідомо. На фото БІКЗ Ф817а 1932(3)-го р. стіни ще стояли, але даху вже не було.
Палац для прийому паломників (будинок караїмських громад) був побудований у 1896 р. на кошти караїмських громад «у формах російського класицизму». У ньому розміщувалися зал, їдальня, буфет, «турецька кімната» (у національному стилі), веранда, підсобні приміщення та ін. [4, с. 75]. Веранда виходила на південний схил, була засклена прозорим, блакитним і жовтим склом. Палац розібрали у 1932(3)-му р. Зараз все, що залишилося від будівлі – добротно облицьований цоколь з максимальною наявною висотою 2,5 м. У наш час нерідкі випадки відновлення історичних будівель на основі зображень на збереженому фундаменті (наприклад, садиба Куракіних, Тверська обл., Росія) [5]. Для збільшення експозиційної площі та поліпшення екскурсійного обслуговування будинок для прочан необхідно відтворити. Значною мірою цьому можуть сприяти фотоматеріали БІКЗ Ф817а, Ф842, НВ10751.
Зображень інтер'єрів житлових будинків і будівель в розглянутих зібраннях немає. Внутрішнє оздоблення Великої кенаса і деталі (люстру, повстяний килим та ін.) можна реконструювати за фотографіями Ю. Панютина (БІКЗ Ф116-120).
П'ять фотографій розповідають про перебування у фортеці Імператора Всеросійського Миколи II 19.09.1902 р. і 31.08.1913 р. у супроводі сім'ї та свити, серед яких впізнавані газзан (священик) і доглядач А. С. Дубинський, скарбник фортеці Е. Ч. Майтоп, просвітитель І. І. Казас, гахан С. М. Пампулов та ін.
Фотонегатив від 17.10.1889 р. – незвичайний [4, с. 39]: у фортеці православне і караїмське духовенство (на чолі з гаханом С. М. Пампуловим) на урочистій події, можливо, пов'язаній з річницею порятунку імператорської родини під час катастрофи поїзда біля ст. Борки.
Цікаві закарбовані миті життя кінця ХІХ – поч. ХХ ст. мешканців фортеці, їх одяг і зовнішність (ЦМТ Ф3101, Ф3665, Ф3680; ЛНМ Ft1655, Ft1686, Ft1657, Ft1664, Ft1685). Деякі персонажі відомі – це жителі фортеці А. С. Дубинський, брати-скотарі Я. і Ю. Пігіти.
У фондах музеїв збереглися фотопортрети караїмських діячів, безпосередньо пов'язаних з Чуфут-Кале – С. М. Шапшала, А. С. Фірковіча, І. І. Султанського, С. М. Пампулова, А. С. Дубинського, М. Д. Оксюза, Е. А. Дубинської та ін.
На фотознімку ЛНМ Ft1686 фігурують музиканти біля Малих воріт міста. У поясненні зазначено, що це кримські татари [7, с. 33], однак частіше музикантами були чінгіне (цигани-мусульмани), що мешкали поруч у Салачику. Музика супроводжувала святкові події (весілля, приїзд гостей та ін.). Нерідко музиканти супроводжували мандрівників, або зустрічали їх біля воріт фортеці.
Картина повсякденного життя жителів Чуфут-Кале скупо ілюстрована нечисленними фотографіями. Але спосіб доставки води у фортецю в бочках на кониках, на віслюках або возах, мабуть, приваблював фотографів, бо цьому присвячено 4 знімка (ЛНМ Ft1655; ЦМТ Ф3101; БІКЗ Ф859, НВ10751).
Мешканці міста вирощували пшеницю, овочі і фрукти, тримали овець, коней, корів, кіз. Господарська діяльність не припинялася і після націоналізації радянською державою. За городами, садами, худобою продовжували доглядати доглядачі і співробітники Бахчисарайського музею. Рідкісні фотонегативи 1930-х рр. висвітлюють цю сторону життя пам'ятника. Ми бачимо на Бурунчаку (незабудована частина фортеці) косовицю та обмолот пшениці (Ф777, Ф778).
А про музейну діяльність розповідає значна група фотоматеріалів ЦМТ і БІКЗ 1920-х – 1930-х рр. Групи екскурсантів на тлі печер, розкопки мечеті, фіксація цікавих архітектурних блоків та ін.
На відміну від графічних робіт мандрівників і вчених другої половини XIX в., фотоматеріали фондових колекцій музеїв більш документальні й різноманітні, охоплюють не тільки значущі архітектурні об'єкти, а й чисельні руїни, дороги, житлову забудову. Перспективно було б використовувати їх для реконструкції втрачених будівель та інтер'єрів із залученням зображень, що зберігаються в архівах різних держав. Наприклад, багате зібрання зображень Чуфут-Кале періоду 1896-1940 рр. зберігається в фотоархіві Інституту матеріальної історії Російської академії наук в Санкт-Петербурзі [6, с. 190-200]: загальні види, панорами, храми, стіни, ворота, вулиці, надгробки та ін. Репнікова Н. І., Смірнова В. Д., Борщівського І. Ф., Якобсона А. Л.
На завершення відзначимо, що зараз КРУ БІКЗ у Чуфут-Кале надає тільки оглядові екскурсії пішки фортецею з традиційним показом екстер'єрів пам'яток історії та архітектури. Для підвищення привабливості туристичного об'єкта і якості обслуговування туристів доцільно було б організувати тематичні, сюжетно-образні, ансамблеві сезонні виставки. Інтерактивні програми, «ожилі експозиції» могли б залучити відвідувачів в атмосферу життя кримського міста. Враховуючи сучасні тенденції, актуальне створення експозицій і надання екскурсійних послуг із залученням нематеріальних форм історико-культурної спадщини: традиційних ремесел, господарських занять і фольклору (звукового ряду). Для активізації творчих здібностей відвідувачів можлива організація субмерсивної експозиції. Існує нагальна потреба в науково-популярних, інформаційно-рекламних та сувенірних виданнях невеликого формату. Великою підмогою в цій роботі будуть фотографії життя та побуту міста з музейних зібрань.
Література
1. Максимук А. Здесь живут облака, я их трогал рукой [Текст] / А. Максимук, А. Полканова, Т. Полканова. – Симферополь, 2011. – 46 с.
2. Полканова А. Ю. Материалы по крымским караимам (карайлар) в Центральном музее Тавриды [Текст] / А. Ю. Полканова, О. Н. Шульженко // Этнография Крыма XIX-XXI вв. и современные этнокультурные процессы: Материалы и исследования. – Симферополь : СГГ, 2012. – Вып. 3. – С. 118-122.
3. Полканова А. Ю. Караимское кладбище Балта Тиймэз [Текст] / А. Ю. Полканова // Культурно-духовные основы исторической судьбы крымских караимов: традиции и современность : материалы международной научно-практической конференции, посвященной 20-летию создания национально-культурного караимского общества, 14-16 сентября 2011 г., Мелитополь. – Мелитополь : Издательский дом МГТ, 2012. – С. 25-38.
4. Полканова А. Ю. Крымские караимы. Материалы по истории и культуре в Бахчисарайском заповеднике [Текст] / А. Ю. Полканова, О. Н. Алпашкина. – Симферополь, 2013. – 116 с.
5. Сергей Васильев: «Я влюбился в восстановление усадеб» [Электронный ресурс] // За науку. – Режим доступа: http://za-nauku.mipt.ru/index/ Vasiljev_Sergej.html.
6. Крым в прошлом в старых фотографиях [Текст] / сост. Д. Д. Васильев, Г. В. Длужневская, Хакан Кырымлы. – Анкара, 2006. – 254 с.
7. Seraya Szapszal’s karaim collection [Text]. – Vilnius, 2004. – 167 s.