Художня культура Харкова на час Першої російської революції

У 1995—1997 рр. виповниться 90 років подіям Першої російської революції. Зараз, коли історія України одержує якісно нову оцінку, звернення до періоду 1905—1907 рр. може допомогти проясненню маловідомих чи зовсім забутих подій, а також осмисленню їх наслідків. Ми не будемо ставити глобальних завдань, але зробимо спробу відтворити культурну ситуацію у Харкові часів революції. Поставимо для початку такі запитання: як мистецтво та революція ставилися одне до одного, і які були результати цих відносин для культурного життя міста. Відзначимо одразу, що у Харкові в 1905—1907 рр. мистецьке життя було дуже активним. Про це свідчать численні виставки — 7—8 на рік. Прикмета часу — активність творчої молоді та її конфронтація з майстрами старшого покоління. Молодь цікавилася художніми новаціями, особливо імпресіонізмом. Етюдизм та ескізність, притаманні йому, оновили харківські виставки, зробили їх яскравими та свіжими. Але старше покоління, яке дотримувалося правил академізму, негативно сприйняло творчі новації. Полеміка між «молоддю» та «старими» була головною темою виступів критичних нарисів про мистецтво у харківській пресі. Вона наче відсувала всі драматичні події тогочасного життя від митців. Відомо, що вони рідко відображали революцію у своїх живописних творах. Однак, подих сьогодення відчувся і тут. Символом оновлення у живопису стає імпресіонізм. Вільна, зовсім не пов'язана з класичним  розумінням суті імпресіонізму, трактовка терміну у ті часи дозволяла назвати імпресіоністом будь-кого, хто відступав від правил академізму. Тоді імпресіонізм сприймався не як художня система, а як світосприйняття, життєстверджуюче та бадьоре. Воно було співзвучним очікуванню змін, часто самі слова «імпресіоніст» та «революціонер» виступали як синоніми. Революціонерів у мистецтві та революціонерів соціального життя об'єднував потяг до руйнування старого у суспільстві та мистецтві. Імпресіонізм стає дійсним прапором, під яким збиралися у Харкові молоді таланти. Але твердити, що традиція активної громадської позиції, яка була притаманна художній культурі часів діяльності передвижників, зникла, зовсім не слід. Її продовжив найбільш мобільний вид мистецтва — графіка. Зараз її твори є часом єдиним документом, котрий дозволяє виявити громадянську позицію митця. Найбільш яскрава особистість у харківській графіці 900-х рр. — Євген Агафонов. Він працював у сатиричних часописах «Штык» та «Меч», що видавав Є. Аверченко. Успіхом, художньою виразністю графіки, яскравістю сатиричних образів часописи Аверченка були зобов'язані саме Агафонову. Потрібно сказати, що опозиція старому режимові об'єднувала митців з усім демократично настроєним населенням що сприяло росту суспільної самосвідомості майстрів мистецтва та підвищенню інтересу до їх творчості серед харків'ян. Саме під час революції з'являються у Харкові культурно-просвітницькі товариства «Наука та знання» та «Батьківщина», котрі пропагували знання про мистецтво. Народний дім, який об'єднував представників профспілок, зорганізував свою картинну галерею. Важливим імпульсом, що пожвавив культурне життя міста, було також використання досвіду столичних мистецьких об'єднань. За прикладом москвичів та петербуржців харків’яни влаштовують виставки графіки, запрошують до участі у місцевих вернісажах відомих майстрів.

Нема сумніву в тому, що діяльність художньої інтелігенції залишила помітний слід у житті мистецтва часів революції. Саме тоді художня культура Харкова досягає зрілості, вона чуйно реагує на нові події духовної атмосфери часу.