Початкові загально-освітні заклади Харківщини у ХIХ - на початку XX сторіччя

Якщо у XVIII ст. рівень загальної освіти українців був предметом їхньої гордості (особливо на Надніпрянщині, Слобожанщині - достатньо згадати діяльність Києво-Могилянської академії, Харківського колегіуму), то у XIX ст. він значно погіршився. Становище трохи змінилося на краще після реформ 60 - 70 рр. Коли відповідальність за розвиток загальної освіти взяли на себе земства, які покривали 85% шкільного бюджету, сприяли спорудженню нових шкіл, удосконалювали методику викладання, впроваджували нові дисципліни. Але загальна освіта не була обов'язковою, тому 2/3 селян не вчили дітей, віддаючи перевагу праці (рівень письменності серед селян становив 20%, серед робітників - 50%, у Харкові - 60%).

У цілому система початкової освіти на Харківщині відповідала загально прийнятій у Російській імперії, а специфіка краю полягала у тому, що у Харкові було відкрито перший на українських землях (які входили до складу Російської імперії) університет. Він відіграв важливу роль у розвитку початкової освіти у Харківському учбовому окрузі. Крім того, Харків XIX ст. був осередком активної культурницької діяльності української та російської інтелігенції, яка вважала своїм святим обов'язком просвітительство мас. Яскравим прикладом цього культурницького подвижництва була різнобічна діяльність Харківського Товариства розповсюдження грамотності.

У другій половині XIX ст. робилися неодноразові спроби реформувати систему освіти в імперії: відійти від станового характеру учбових закладів, звільнити приватну та громадську ініціативу в організації учбових закладів, знайти диференційований підхід до питань освіти різних народів (наприклад, у «Правилах о мерах к образованию инородцев (1870 р.)» українці були віднесені до III-ї категорії, куди входили достатньо обрусілі народи і яким заборонялося вести викладання на рідних мовах).

Однак, не звертаючи на те, що розвитку початкової освіти у Харкові XIX - поч. XX ст. приділялася значна увага, її стан був далекий від досконалого. На той час початкова освіта включала 3 типи шкіл:

- школи письменності;

- нижчі (парафіяльні) народні училища;

- вищі (повітові) народні училища .

Церковно-парафіяльні школи були 1-класними та 2-класними. Вони навчали дітей першопочатковому читанню, письму, 4-м діям арифметики над цілими числами, закону Божому.

Парафіяльні училища крім цих знань (трохи розширених) давали поняття про зовнішню природу, вчили церковному співу та короткій священній історії.

Ці учбові заклади призначалися для нижчих станів населення: селян, робітників, міської бідноти. Загалом вони були змішаного типу (але зустрічалися й окремо для хлопчиків, окремо для дівчаток), до школи приймали дітей у віці 7-12 років.

Держава не несла відповідальності за школи письменності та інші народні училища. Вони були громадськими та приватними закладами, існували на кошти парафії, учнів, різних пожертвувань. Тому господарська та учбова база цих закладів була низькою (наприклад, плата за навчання у Озерянській церковно-парафіяльній школі становила 5 крб. на рік). Кількість учнів у таких школах становила від 30 до 60 чоловік на один клас.

У Харкові на 1914 р. існувало 22 церковно-парафіяльні школи (19 -однокласних, 3 - двокласних).

Вчителями у нижчих училищах могли бути особи всіх станів, які мають свідоцтво про закінчення принаймні вищого народного училища. Вчителі забезпечувалися житлом (або одержували компенсацію), одержували премію перед Різдвом та Великоднем. Одноразові грошові виплати становили від 40 до 100 крб. Кращих вчителів нагороджували спеціальними грамотами, орденом св. Станіслава, медалями «За усердие» тощо.

Повітові училища призначалися для дітей купців, ремісників та інших міських мешканців і були 2-класними. Учбовий план вищих народних училищ включав такі предмети:

- закон божий (катехізіс, священна історія, пояснення до богослужіння);

- російська мова;

- історія загальна та російська;

- географія;

- природознавство;

- арифметика та геометрія;

- чистописання та малювання;

- церковні співи.

В училищі могли навчатися діти чоловічої статі всіх станів у віці 10-13 років, що мали підготовку у обсязі курсу нижчого народного училища. В училищі були встановлені іспити:

- випускні - для всіх;

- перехідні - для тих, хто не встигав протягом року.

У кожному класі дозволялося лишатися до 2-х років.

На вчительські посади призначалися особи, які закінчили повний курсгімназії та спеціальні педагогічні курси. На кожне училище приходилося по 4 вчителя та по одному законоучителю. Заробітна платня повітового учителя 190-325 крб. на рік.

Підручниками для навчання слугували:

- Євангеліє,Псалтир, Часослов, Молитвослов;

- Букварі: «Наше родное» Баранова, Русский букварь» Вахтерова,«Букварь» Добровольского, «Азбука» Жданова;

- Книги для класного читання: «Вешние всходи» Тихомирова, «Родное слово» Ушинского;

- «Курс правописания» Некрасова, «Азбука правописания» Пуцикова и Тихомирова;

- «Задачники з математики» Комарова, Гольденберга, Євтушенко, Лубенця, тощо.

Засобами викладання загалом були догма та механічне повторення. Підготовка викладачів була досить слабкою.

Для підтримки здібних учнів існували спеціальні стипендії, які видавалися найбіднішим учням, щоб дати змогу платити за навчання. Існували також гарячі сніданки вартістю 1-2 коп. (для бідних - безкоштовно). Влітку влаштовувалися шкільні колонії (на зразок сучасних піонерських таборів).

Початкова освітня структура XIX - поч. XX ст. не була чіткою та незмінною, бо склад ініціаторів відкриття шкіл та їх попечителів не був постійним. Так, засновником парафіяльних училищу місті було Харківське громадське управління. Часто училища та школи виникали з ініціативи купців, які жертвували гроші, землю або будівлі для шкіл. Таким чином виникли:

- 3-є парафіяльне училище, попечителем якого був купець М.С.Клеменов, який подарував місту 250 кв. саж землі та будівлю для школи;

- Іллінське парафіяльне училище для жінок на Москалівці; побудоване на кошти (25 тис. крб.) купця Ілліна;

- змішана 1-а школа, заснована Харківським товариством розповсюдження освіти, на яку купець Ф.С. Карпов пожертвував 10 тис. крб.;

- 2-а школа - єврейського купецтва;

- Троїцька церковно-парафіяльна школа була побудована на кошти купця Т.О.Гольберга;

- На зразкову школу при семінарії пожертвував 15 тис. крб. І.Г.Харитоненко.

На початок 1909 р. у Харківській губернії (крім міста) існувало 1006 початкових училищ (світських); 816 (духовного відомства). На початок 1912р.- 2062 школи. З них 1244 - світських; 818 - духовного відомства.

До питання наскільки задовольнялася потреба у початковій освіті, є такі дані: у віці 8-11 років біля половини дітей залишалися поза школою.

На Харківщині розвивалась також позашкільна освіта у вигляді:

а) народних бібліотек-читалень (730 - по губернії);

б) народних читань;

в) недільних вечірніх шкіл (згадаймо недільну школу для жінок Х.Д.Алчевської) тощо.

Після закінчення початкової школи біля 40% дітей (на 1913 р.) продовжували освіту у вищих училищах, середніх учбових закладах; решта припиняла свою освіту.

На початку XX ст. почалося здійснення плану про введення загальної початкової освіти. У зв'язку з цим система початкової освіти значно розширилася. Згідно з затвердженим Харківською міською Думою планом, бажаного можна було досягти до 1921 року.