До проблеми формування мережі регіональних музеїв Харківщини в першій чверті XX ст.

Історія формування музейної мережі - важлива проблема теорії та практики музейного будівництва.

Історія музейництва на Харківщині бере початок у XIX ст., коли у 1807 р. було відкрито кабінет рідкостей при університеті. Створенням Музею красних мистецтв та старожитностей у 1835 р. було засновано музейну мережу Харкова. Однак перші музейні заклади у регіоні з'явилися значно пізніше.

Велику роль у появі музеїв на території нашого краю відіграв XII Археологічний з'їзд. Харківщина, що вважалася неперспективною для науково-історичних досліджень, привернула до себе увагу великої кількості професіональних вчених. А обговорювання питання влаштування з'їзду у харківській пресі, наприкінці XIX ст., викликало велике зацікавлення до минулого Слобожанщини широких верств громадськості. З того часу наш край стає об'єктом пильного вивчення не тільки фахівців, а і широкого кола аматорів. Завдяки краєзнавчому рухові з'явилась більшість музеїв Харківщини.

При підготовці XII Археологічного з'їзду значно пожвавлюються археологічні дослідження Харківської губернії. Саме з археологічної колекції було започатковано Вовчанський музей.

У 1900 р. випускник Вовчанської учительської семінарії, народний вчитель Верхньосалтівської школи Василь Олексійович Бабенко відкрив у с.Верхній Салтів городище та могильник зі слідами «хазарської культури». За роки дослідження Салтівського могильника був зібраний численний різноманітний археологічний матеріал. За дорученням Російського музею, В.О.Бабенко також провадив етнографічне вивчення Харківської губернії. Знайдені ним цікаві речі експонувалися на виставках XII та XIII Археологічних з'їздів. За ініціативою Василя Олексійовича, при підтримці Вовчанського товариства освіти у 1911 р. було відкрито Вовчанський музей старовини, пізніше він був реорганізований в Окружний культурно-історичний музей. Розташовувався він у спеціально побудованому місцевим земством у 1912 р. триповерховому будинку в українському стилі загальною площею 1300 кв.м. У 20-ті роки музей складався з 8-ми відділів, загальна кількість експонатів сягала більш ніж 13 тис. В.О.Бабенко керував музеєм від часу заснування до 1930 р.

Увагу дослідників в археологічному відношенні також привернула до себе Ізюмщина. У 1891 р. на її території почав збирати археологічний матеріал священик сл. Райгородки В.Спесівцев, у 1899 р. проводив дослідження професор А.М.Покровський, а на початку XX ст. - В.О.Городцев, Ю.В. Готье, О.С.Федоровський. Результатами цих досліджень стали численні публікації та велика кількість археологічних матеріалів.

Перші спроби заснування музею в Ізюмі були зроблені у 1914 р. Але тільки з призначенням на посаду завідувача Миколи Вікентійовича Сібільева у січні 1920 р. музей починає своє життя. Завдяки його зусиллям музей стає краєзнавчим та культурно-освітним центром.

Особиста ініціатива стала головною підставою для створення Красноградського музею у 1922 р. Засновником його був мешканець Краснограда, відомий художник Порфирій Денисович Мартинович. Він передав музею значну кількість своїх творів, а також етнографічний матеріал, ще зібрав за допомогою ентузіастів - старожилів. У довоєнні роки музей налічував 11 тис. експонатів з історії та природи краю, художні твори народних майстрів.

Внаслідок націоналізації приватних колекцій та конфіскації художньо-історичних цінностей було засновано Володимирський (Наталівський) музей. Організатором музею був видатний знавець російського стародавнього мистецтва М.М.Черногубов, який під час революції та громадянської війни врятував і зберіг надзвичайно дорогу колекцію мистецьких творів, що належала відомій родині підприємців, меценатів та колекціонерів Харитоненків. Музей було засновано у 1920 році. На той час він мав єдину на всю Україну і другу в Росії збірку старовинного, переважно новгородського та старогрецького іконописного мистецтва XIII - XIV ст. У 1926 р. музей мав два відділи: панського побуту нової доби (буржуазної) та старовинного мистецтва. Серед експонатів музею були такі, як дерев'яна скульптура Коньонкова «Голова сліпої дівчини», картини Сурікова «Боярин», Нестерова «Тихі води», Прянішнікова «Порожняком». Відвідавши цей музей 20 травня 1923 р., голова РНК УСРР Х.Г.Раковський у книзі відгуків написав: «Иконы и другие памятники, собранные в Натальевской церкви, представляют громадную ценность. Со временем желающие писать историю развития искусства не только на Украине, но и в России должны посетить Натальевку. Прошу все советские органы оказывать содействие для лучшего сохранения художественных богатств Натальевки».

Одним з перших на початку XX ст. на території Харківської губернії був створений Богодухівський пересувний районний музей. Його головна функція полягала у просвітницько-виховній роботі серед широких верств селянства. Музей не мав стаціонарної постійнодіючої експозиції, а його фонди складалися переважно з копійних матеріалів.

Музейна мережа Харківщини, ще була започаткована у першій чверті XX ст., складалася з музеїв місцевого значення (окружні та районні) краєзнавчого і художньо-етнографічного профілю.