Спроба нового бачення експонування етнографічних колекцій

Етнографічні виставки та експозиції етнографічних музеїв та музеїв просто неба неодмінно викликають інтерес широкого загалу. Бо відвідини саме таких музеїв, як ніяких інших, дають змогу людині згадати власних предків, власне дитинство чи юність, відчути приємне почуття «близькості до історії» .

Методи експонування етнографічних колекцій змінювалися з часом, їх вибір залежав від стану пануючої на той час в науці системи поглядів, від спрямованості експозиції, від тієї ідеї, яку намагалися донести відвідувачу експозиціонери, від образу, який вони створювали.

Найдавніші виставки були колекційними, створеними за системно-тематичним методом. У XIX ст. з'явилися етнографічні музеї, в яких матеріали були представлені за ансамблевим методом, що забезпечував часткове відтворення життєвих комплексів, тобто таким чином, щоб відвідувач міг познайомитися з речами матеріального світу, і з тим, як саме вони застосовувалися. З кінця XIX ст. постали музеї-скансени, які визнані у світі найкращою формою подачі етнографічних матеріалів, бо у такому музеї речі представлені за ансамблями -життєвими комплексами - в умовах природного ландшафту; подібного до автентичного, до того ж, в експозиціях скансенів є люди, які ведуть традиційне господарство, займаються ремеслами та промислами і можуть дати кваліфіковане пояснення відвідувачам.

Кожен з цих методів має як свої переваги, так і недоліки показу; і кожен може бути використаний більш чи менш вдало за певних умов певного музею. Нерідко є сенс поєднувати різні методи у межах одного музею: наприклад, у музеях архітектури та побуту проводяться виставки одягу тощо.

Об'єднавчим принципом усіх експозицій, за яким би методом вони не були створені, був. на нашу думку, показ «дня» народного життя: заняття, ремесла, традиційне господарство були трактовані у реалістичному, матеріалістичному ключі.

Харківський історичний музей має одну з найчисельшших та найцінніших етнографічних збірок на Лівобережній Україні, колекції якої неодноразово з успіхом експонувалися як у стінах музею, так і поза ними. Робилося це за системно-тематичним та ансамблевим методами. Були виставки, які за жанром наближалися до «моделі часу і світу». Але принцип показу не змінювався.

Пропоновану нами виставку «Дивосвіт» ми присвятили «ночі» української народної культури - світу народних вірувань, космогонії та демонології

Розподілення народної культури на «день» та «ніч», звичайно, умовне і пов'язане з тим, що вдень людина знаходиться під владою раціональних, дещо приземлених потреб, справ та думок, а вночі над нею нерідко й нині панують забобони, пережитки давніх уявлень, страхи - все те, що складає світ української демонології, взагалі - народних вірувань.

Головна мета, з якою експонуватимуться музейні предмети нашої збірки на виставці, не репрезентувати якесь ремесло, не продемонструвати технологічний процес, а розкрити народні уявлення, з цими речами пов'язані.

Народ вірив не тільки у «страшків», які всіляко шкодили людям Так само докладно був розроблений і світ Добра, світ охоронців людини та її душі, її господарства та худоби.

Тож, ми вважаємо за необхідне показати сучасній людині світогляд наших предків, яким він постає із записів фольклористів та етнографів нашого краю кінця минулого - початку нинішнього століть.