Комунікаційний підхід у музейній справі як відповідь на потреби соціуму
Тези наукових доповідей (повідомлень)
Експозиція «На перехрестях століть. Археологія краю» за 15 років свого існування зазнала декілька перебудов, найбільш значна з яких пов’язана з втратою музеєм будинку за адресою Університетська, 10, внаслідок чого експозиція була переведена до нового приміщення. Це призвело до вимушених, подекуди болісних, змін у оформленні та структурі експозиції – повністю довелося відмовитися від фризів над вітринами, що несли істотне естетичне, емоційне та інформаційне навантаження; у вітрині «Реконструкція кургану доби енеоліту-бронзи» не вписалося поховання ямної культури, що значно збіднило розповідь про започатковану В.О. Городцовим відносну хронологію бронзової доби; була повністю зруйнована інноваційна ідея, що передбачала екстраполяцію світогляду скіфів на експозиційний простір [9]; окрім цього дана частина експозиції втратила «скіфське небо» ‑ художнє рішення однієї з генеалогічних легенд скіфів; за межами археологічної експозиції опинилися і такі розділи, як «Давньоруське місто Донець» та «Пізні кочовики: печеніги, торки, половці».
Однак зі змінами в археологічній експозиції останніх років пов’язані не лише втрати, а й певні здобутки. Передусім, вітрини оперативно поповнювалися новими надходженнями – зокрема, це комплекс зруйнованого поховання скіфського часу з Пересічного [11], матеріали сарматського часу (катакомбне поховання біля с. Коротич [7], прикраси, знайдені біля с. Циркуни), різноманітний кримський імпорт: глиняний посуд пізньоримського часу, переданий до музею харківською митницею та середньовічний глечик з Червоної Гусарівки; старожитності пеньківської культури доповнено матеріалами унікального інгумаційного поховання з Мохнача [6] тощо. Суттєво були перебудовані декілька вітрин – завдяки поповненню археологічної колекції музею вдалося представити окрему вітрину сарматських старожитностей. Плідна співпраця з керівництвом Германо-слов’янської археологічної експедиції, Музеєм археології та етнографії Слобідської України (далі ‑ МАЕСУ) та добра воля співробітника Центру охорони культурної спадщини України В.В. Дідика дозволили одну з найяскравіших археологічних культур України – черняхівську ‑ репрезентувати двома вітринами, наповнивши їх новітніми та атрактивними експонатами. Вітрину, присвячену жіночому костюму салтівської культури, замінено на дві нові, що були спеціально підготовлені для участі у 1-му Всеукраїнському музейному фестивалі у Дніпропетровську. Окрім цього, експозицію доповнено оригінальною інсталяцією «Світ дерева», що одночасно є варіантом реконструкції язичницького святилища, а також стендами, присвяченими висвітленню внутрішнього життя археологічної експедиції.
Разом з тим, такі об’єктивні фактори як застаріле музейне обладнання, статичність художнього рішення, брак експозиційної площі залишаються перепоною для подальшого вдосконалення та розвитку експозиції та реалізації певних напрацювань співробітників відділу археології.
Передбачається, що суттєвих змін повинно зазнати наповнення вітрини палеолітичної доби. Залишається відкритим питання про доцільність презентації тут ранньо- та середньопалеолітичних старожитностей – пам’яток цього часу на Харківщині до сих пір не виявлено, а даний період у вітрині репрезентують два муляжі та три маловиразних предмета. Водночас, заслуговує більш глибокого висвітлення пізньопалеолітична доба. З часу побудови експозиції співробітниками відділу археології були закінчені розкопки майстерні по обробці кременю біля с. Синичине (1997, 2002 рр.) [17] та розпочато дослідження нової пам’ятки – стоянки-майстерні поблизу с. Кам’янка (2005 - 2010 рр.)[18], завдяки чому археологічна збірка музею поповнилася кількома тисячами предметів, серед яких різноманітні знаряддя праці, нуклеуси тощо. Слід додати, що Харківський історичний музей залишається єдиним закладом, що володіє науковими колекціями палеолітичної доби з території Харківщини, що спонукає до якомога повнішої демонстрації найдавнішого етапу історії людства в межах археологічної експозиції музею.
Епохи мезоліту та неоліту Харківщини і досі залишаються своєрідною «білою плямою» ‑ одним з найменш досліджених періодів. Нових надходжень предметів цього часу не було, а отже суттєвих змін наповнення вітрин не зазнає.
Навпаки, вітрина, що висвітлює енеолітичну добу, потребує докорінної перебудови. До недавнього часу цей період датувався III тис. до н.е., нині, з урахуванням каліброваних дат, побудованих на радіовуглецевих серіях, хронологічні рамки змістилися у V- IV тис. до н.е., пам'ятки III тис. до н.е. датуються раннім та середнім періодами доби бронзи. На початку енеолітичної доби Харківщину населяли племена середньостогівської культурно-історичної спільноти (середина V - середина IV тис. до н.е.), з кінця IV- початку III тис. до н.е. ‑ племена рєпінської культури.
Протягом тривалого часу рєпінські пам'ятки розглядалися в системі ямної спільноти як найдавніші серед "ямних"; причому, пам'ятки ямної культурно-історичної спільноти раннього етапу відносили до енеолітичної доби, пізнього – до доби бронзи. З виділенням найбільш ранніх пам’яток у окрему, рєпінську культуру, безпосередньо ямні пам'ятки розглядаються в межах бронзової доби.
Виходячи з цього, енеолітичну добу було б коректно презентувати середньостогівськими та рєпінськими старожитностями, якими археологічна колекція музею наповнена доволі мало і що створює певну проблему. Поряд з цим, у витоків дослідження пам’яток рєпінської культури стояв колишній співробітник музею Є.В. Пузаков, отже дану тему можна доповнити окремим комплексом, що б висвітлював наукову діяльність цього дослідника.
Матеріалам ямної культурно-історичної спільноти доцільно присвятити окрему вітрину і демонструвати їх в межах ранньої бронзи. Це дозволить більш гнучко реагувати на сучасні наукові дослідження. Відповідно до нових даних слід відкоригувати і хронологічні рамки решти археологічних культур бронзової доби.
Потребує вирішення і питання можливості та доцільності показу окремим комплексом матеріалів передскіфського (кіммерійського) та ранньоскіфського часів. Зараз ці матеріали виявилися «розмитими» серед скіфських старожитностей, що перешкоджає екскурсоводу коректно проілюструвати свою розповідь про вказаний період.
Давно назрів час вирішити одну із нагальних експозиційних проблем презентації скіфських старожитностей, а саме показу «скіфського золота». Чимало більш-менш обізнаних відвідувачів залишаються розчарованими у своїх очікуваннях на власні очі побачити вироби давньогрецьких торевтів, тим паче, що музей володіє досить пристойним зібранням золотих прикрас, які походять з поховань Пісочинського курганного могильника [10] та ермітажної колекції скіфських старожитностей, переданої до України у 1932 році [13]. Відкриття виставки історичних коштовностей музею, що органічно доповнила певні розділи археологічної експозиції, стало б справжнім святом для всіх цінителів давньої культури України.
Якщо завдяки матеріалам старої колекції та ряду нових надходжень за останні роки вдасться досить пристойно репрезентувати сарматські старожитності, то висвітлення епохи пізньоримського часу (черняхівська культура) залишається значною мірою залежним від залучення матеріалів МАЕСУ ХНУ імені В.Н. Каразіна (у тому числі і здобутків Германо-слов’янської археологічної експедиції). З огляду на найближчі плани університетського керівництва щодо побудови у головному приміщенні університету власної археологічної експозиції на площі близько 180 м2, надія на подальше використання колекцій МАЕСУ для заповнення власних лакун може не виправдатися, а отже і тут потрібні інші підходи для її вирішення.
Незважаючи на чи не найкращу у порівнянні з іншими періодами ступінь репрезентативності в межах існуючої експозиції старожитностей салтівської культури, є значний потенціал для її розвитку. Це пов’язано з тим, що за останні 15 років найбільш довгострокові та плідні археологічні розкопки співробітниками музею проводилися саме на пам’ятках цієї культури [2; 4]. Особливо цікаві матеріали дали дослідження Нетайлівського ґрунтового могильника та відкриття тут ряду поховань ранньосалтівського часу[3; 5]. Завдяки отриманим матеріалам можна більш докладно освітити проблеми ґенези салтівської культури та етнічного складу населення Хозарського каганату. У повній мірі теза, висловлена вище щодо проблеми показу «скіфського золота», може бути застосована і до салтівських виробів із дорогоцінних металів.
Слід більш повно репрезентувати у експозиції наукові доробки, що висвітлюють багатогранну діяльність співробітників відділу археології по вивченню давньої історії України – адже лише за останні 15 років ними було захищено 2 кандидатські дисертації [1; 16] та здійснено близько 250 наукових публікацій [14], серед яких 2 монографії [8; 12], учбовий посібник [15] та численні статті у провідних фахових виданнях України, Росії, Молдови, Болгарії.
Бажано було б перед побудовою нової експозиції провести реставраційні та консерваційні роботи для низки металевих предметів.
Походячи з усього сказаного археологічна експозиція потребує своєї суттєвої перебудови. Враховуючи незгасаючий інтерес відвідувачів до найдавнішої історії людства, нову археологічну експозицію потрібно зробити більш наглядною, для чого пропонується подавати рядовий археологічний матеріал з використанням ансамблевого методу, що дозволить досягнути «ефекту присутності». Таким чином, було б доцільним у майбутній археологічній експозиції представити наступні повномасштабні реконструкції з використанням манекенів: «Майстерня доби пізнього палеоліту»; «Селище неолітичної доби (становлення відтворюючого господарства та зародження гончарства)»; «Поховальні звичаї населення бронзової доби»; «Скіфи на відпочинку»; «Поховальні звичаї скіфського населення»; «Слов’янське житло доби раннього середньовіччя»; «Гончарна майстерня населення салтівської культури». Для посилення емоційного впливу на відвідувача передбачається демонстрація наступних відеороликів на екранах великих плазмових телевізорів: «Життя первісної людини» (уривки з фільмів серії «Дискавері») та «Дослідження археологічних пам’яток експедиціями Харківського історичного музею». Фоном для демонстрації археологічних інсталяцій та реконструкції будуть слугувати банери з зображенням краєвидів (ландшафтів) нашої території.
Нині існуюча археологічна експозиція займає площу близька 80 м² та розміщається у 16 (шістнадцяти) вітринах. У новій же експозиції площа, що планується під археологічний розділ, зменшується до 48 м². Такі значні втрати експозиційної площі потребує іншого підходу у висвітленні найдавніших періодів у історії людства, а саме: археологію краю потрібно розглядати чотирма великими блоками («Кам’яна доба», «Бронзова доба», «Ранній залізний вік» та «Піздньоримська та ранньосередньовічна доба»), без внутрішнього членування на археологічні культури, що представлені на території сучасної Харківщини. Це у свою чергу потребує більш ретельного відбору музейних предметів для експонування. Таким чином для експозиції потрібно відібрати найбільш типові для обраних періодів артефакти, котрі відрізняє з поміж інших висока інформаційність, експресивність, репрезентативність, атрактивність.
Для популяризації археологічної колекції Харківського історичного музею потрібно виготовити рекламної продукції у вигляді закладок з зображенням найбільш атрактивних та характерних для певної епохи чи культури археологічних артефактів, котрі будуть супроводжуватися короткою інформаційною довідкою про призначення, час та розповсюдження конкретного експонату.
Перелічені пропозиції лише приблизно окреслюють потенціал можливого розвитку майбутньої археологічної експозиції. Як правило, значна кількість креативних ідей виникає безпосередньо під час її будівництва, але можна не сумніватися, що вона наслідує привабливість та атрактивність своєї попередниці і на довгі роки складатиме особливу гордість і співробітників музею, і всіх харків’ян.
1. Аксьонов В.С. Поховання з конем другої половини VIII-IX ст. верхньої течії р. Сіверський Донець (за матеріалами салтівських ґрунтових могильників).Автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: спец. 07.00.04 «Археологія» – Київ, 2000.
2. Аксьонов В.С. Нові дослідження Верхньо-Салтівського катакомбного могильника // Археологічні дослідження в Україні 2005 - 2007 р. – Київ - Запоріжжя, 2007. – Вип. 9. ‑ С. 67 - 71
3. Аксенов В.С. Исследования раннесредневековых захоронений близ села Металловка в 2006 году (Нетайловский грунтовой могильник)// Степи Европы в эпоху средневековья. Хазарское время.– Донецк, 2009. – Т. 7. ‑ С. 231 - 258.
4. Аксёнов В.С. Исследование катакомбного могильника у с. Верхний Салтов // Археологічні дослідження в Україні 2009 року. – Київ, 2010. – С. 12 - 17.
5. Аксенов В.С. Новые раннесалтовские погребальные комплексы Северо-Западной Хазарии // Древности 2010. – Харьков, 2010. ‑ С. 166 - 177.
6. Аксенов В.С., Бабенко Л.И. Погребение VI-VII вв. у с. Мохнач // Российская археология. – 1998. ‑ № 3. – С. 111 - 120.
7. Аксьонов В.С., Бабенко Л.І. Катакомбне поховання IV ст. до н.е. поблизу смт. Коротич // Проблемы археологии Восточной Европы. ‑ Харьков, 2008. ‑ С. 7 – 18
8. Аксенов В.С., Михеев В.К. Население Хазарского каганата в памятниках истории и культуры. «Сухогомольшанский могильник VIII-X вв.» // Хазарский альманах. ‑ Т. 5. – Киев-Харьков, 2006.
9. Бабенко Л.І. Реконструкція світової моделі простору в межах археологічної експозиції // П’яті Сумцовські читання. ‑ Харків, 1999. ‑ С. 47 - 49.
10. Бабенко Л.И. Античный импорт в погребениях песочинского могильника // Российская археология. ‑2004. ‑ № 3. ‑ С. 147 - 159.
11. Бабенко Л.І. Комплекс речей поховання IV ст. до н.е. біля Пересічної // Археологія. ‑ 2004. ‑ № 3. ‑ С. 33 - 37.
12. Бабенко Л.И. Песочинский курганный могильник скифского времени. ‑ Харьков, 2005.
13. Бабенко Л.И. К истории коллекции предметов из Литого (Мельгуновского) кургана // Проблемы истории и археологии Украины – Харьков, 2010. – С. 28 - 29.
14. Відділ археології Харківського історичного музею (1991-2010): Бібліографічний покажчик / Укладачі В.С. Аксьонов, Л.І. Бабенко. – Харків, 2011.
15. Гордиенко-Митрофанова И.В., Аксенов В.С. Язычество восточных славян (VIII-X вв. н.э.) – Киев, 2003.
16. Сніжко І.А. Утилізація мисливської здобичі на Амвросіївському пізньопалеолітичному комплексі.Автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: спец. 07.00.04 «Археологія» – Київ, 2001.
17. Сніжко І.А. Пізньопалеолітична майстерня біля с. Синичине // Археологический альманах. ‑ Донецк, 2006. – №18. ‑ С. 111 - 117.
18. Сніжко І.А. Нова пам’ятка пізнього палеоліті на Харківщині // Археологічні дослідження в Україні 2005-2007 р. – Київ-Запоріжжя, 2007. – Вип.9. ‑ С. 339 – 343