Начільник з комбінованим налобником з Верхньосалтівського катакомбного могильника

При дослідженні у 1992 р. Верхньосалтівського катакомбного могильника (ВСМ – ІІІ) експедицією Харківського історичного музею під керівництвом В.Г. Бородуліна у катакомбі № 25 був виявлений дуже цікавий комплекс, що містив набір спорядження верхового коня. Комплекс знаходився в ямці-схованці, яка була зроблена у підлозі поховальної камери. Зверху схованки покоївся кістяк чоловіка – воїна з шаблею. Комплекс складався з двох стремен, вудил, залізного збруйного кільця, двох збруйних пряжок, чималої кількості великих та дрібних фаларів круглої та пелюсткової форми, навмисно зім’ятого начільника та залишків шкіри. Детальне дослідження цього комплексу дало змогу реконструювати розміщення всіх елементів на збруї коня. Особливу увагу привернув до себе комплекс прикрас, пов’язаних з оголов’єм.

Оголов’є було прикрашено начільником, котрий являв собою ввігнуту еліпсоподібну в плані перевернуту чашу з циліндричним стаканчиком у центрі для султанчика. Начільник, як і всі інші прикраси збруї, було виготовлено з листа бронзи, вкритого зверху позолотою. До начільника, у передній його частині, за допомогою двох скобок-петельок була прикріплена налобна бляха. Налобна бляха має в плані сегментовидну форму, її нижньому краю надано хвилеподібної форми. У кожному з семи виступів по нижньому краю зроблено по отвору діаметром 1,5 мм. Інші краї бляхи вкрито прорізним орнаментом у вигляді пелюсток, спрямованих до низу бляхи. Простір між пелюсток на їх висоту вкрито мілким лускоподібним орнаментом, виконаним технікою чеканки. У полі бляхи зроблено шість N – подібних вирізів, що утворюють дві дзеркально розташовані групи. До нижнього хвилеподібного краю налобної бляхи за допомогою шкіряних смужок було приєднано чималий шматок шкіри, який в плані має форму перевернутої трапеції. Своїм нижнім краєм шматок шкіри з’єднувався з нанісним ремінем оголов’я. Усе поле шкіряного клаптика було вкрито складним геометричним орнаментом, котрий виконано прорізанням шкіри, але не на всю її товщину. Таким чином, данне кінське оголов’є мало, крім начільника, ще й налобник, котрий складався з двох різних за матеріалом частин.

Налобник такого типу було зустрінуто вперше. Частіше начільник у передній частині доповнюється тільки налобною бляхою округлої чи пелюсткової форми (Покровський А.М., 1905; Плетньова С.А., 1989). І тільки з поховань Верхньосалтівського могильника (ВСМ – І) походять начільники, у котрих налобні бляхи мають більш складну форму (кінь № 3), або начільники з великими пластинчатими налобниками на шарнірному з’єднанні (кінь № 4).

Малочисельність такої категорії знахідок дозволяє вбачати у начільниках важливий елемент для вивчення соціальної стратифікації салтівського суспільства. Різноманітність оформлення начільників, склад прикрас оголов’єв при незначній їх кількості дозволяє думати, що начільники виготовлялися ремісниками тільки на замовлення певних осіб. Той факт, що вони у більшості випадків походять з поховань чоловіків, поховальний інвентар котрих містить 3-4 види озброєння, дозволяє вважати начільники наочною ознакою воїнів (воєначальників), котрі займали найвищий щабель військової ієрархії. Підтверджується це й тим фактом, що на багатьох східних ранньосередньовічних зображеннях коней сасанідських царів вінчає начільник подібного типу.

Появу моди на прикрашання кінської збруї у ранньосередньовічних кочовиків різноманітними фаларами та начільниками більшість дослідників пов’язує з культурним впливом держав Близького Сходу (в першу чергу – сасанідського Ірану). Поширення цієї моди серед населення Хазарського каганату, як нам вбачається, відноситься до періоду арабо-хазарських війн VІІІ ст. Поява ж начільників, фаларів на салтівських пам’ятках лісостепової зони пов’язана з переселенням сюди у ІІ половині VІІІ ст. аланських племен Кавказу.