Харківський історичний музей

Харківський історичний музей приймає картки єПідтримка

З історії Пісочинської Василівської церкви

Конференція, присвячена 100-річчю XII Археологічного з’їзду

Чорноморець Віталій Олександрович

Тези наукових доповідей (повідомлень)

Масове переселення із-за Дніпра на Слобожанщину почалося у першій половині XVII ст. Відомо, що переселенці брали з собою все потрібне для життя на новому місці: живність, худобу, знаряддя праці.

На той час православна віра в житті українського народу мала велике значення. Люди були дуже релігійними, але їм постійно доводилось захищати свою віру від утисків католицтва та унії. Разом із переселенцями на Слобожанщину приходили священики й церковний причет. Вони привозили образи, антиминси (плащаниці), церковне начиння, богослужебні книжки українського друку й навіть дзвони.

Під час одного з переселень було заселено місцевість, що від назви річки одержала назву Пісочин. У другій половині XVII ст. у с. Пісочині Харківського повіту було збудовано й освячено церкву на честь святого Василя Великого. Перші дані про неї надходять лише з 1670 року. Пізніше св. Василівська церква була підпорядкована Курязькому чоловічому монастирю, а він, у свою чергу, - Бєлгородській Єпархії.

Бєлгородські владики відразу почали вводити в українські церкви свої закони. Так, митрополит Авраамій виступив проти українського звичаю обливати новонароджених, і постановив, щоб їх занурювали (на російський манер) при хрещенні. Він також обклав зборами усі українські церкви.

Іоасаф Горленко (батько котрого був прилуцьким полковником у Гетьманщині, а мати - дочкою гетьмана Д. Апостола), не дивлячись на своє українське походження, зламав старі українські звичаї. Він звелів вислати усі книжки українського друку до Бєлгородської консисторії. Натомість, усі церкви одержали російськомовні книжки, виписані із Москви. Через те по церквах Слобожанщини менше стало старовинних книжок українського друку, ніж російського.

Дерев'яна Пісочинська церква стояла осторонь самої слободи, ближче до великої дороги з Полтави до Харкова. Вона мала й свої власні земельні угіддя, що колись були подаровані дружиною полковника Федора Донця. Багато років проіснувала дерев'яна Пісочинська церква, і лише завдяки наполегливості священика Семіона Теленговського та місцевого населення (й на їх кошти) у 1823 році почалось будівництво нового храму.

Нова кам'яна церква будувалася за проектом архітектора Павлова. На її дзвіниці знаходилося 4 дзвони:

- перший дзвін важив 15 пудів 16 фунтів;

- другий дзвін важив 6 пудів;

- третій дзвін важив 2,5 пуди;

- четвертий дзвін важив 1,5 пуди.

Поява нової церкви сприяла збільшенню парафії. До храму потяглися мешканці села й довколишніх хуторів. За документами 1828 р. у Пісочинській Василівській церкві нараховувалось 1037 парафіян. У середині XIX ст. посилюються епідемії холери. У 1870 р.: "Появлению холеры в Харьковском уезде предшествует метеор, а прекращению оной, северное сияние". Але до кінця 80-х років цього ж століття населення поволі почало збільшуватись й виникла необхідність розширення храму.

У 1888 році до Консисторії подається "прошение" на добудову Василівської церкви. А 22 січня 1890 року надходить звіт від священика слободи Ольшанської - Олексія Трекова, в котрім він сповіщає Архієпископа Харківського й Охтирського Амвросія про завершення добудови Пісочинського храму. Він також писав, що харківськими купцями Іваном Безчетвертним, Павлом Ламіховим і Павлом Рижовим побудовані на власні їх кошти два бокових приділи. Північний було освячено на честь Іверської Божої матері, а південний - першоверховних апостолів Петра і Павла. Також була розширена західна частина церкви.

На початку 20-х років XX ст. декретами Ради Народних комісарів діяльність церкви була обмежена. Все майно Василівської церкви підпорядковувалося місцевій владі - Військово-Революційному Комітетові, За наказом цього комітету була створена повітова ліквідаційна комісія, яка спішно приступила до вилучення коштовностей з церковних засік. Так, у 1921-22 pp. комісія відправила в Губфінвідділ золота й коштовного каміння - 10 фунт. 13 зол. (1 фунт - 0,4536 кг.), срібла - 91 пуд 20 фунтів. Срібних монет - 562 крб. 10 коп. 10 лютого 1930 року засідання селищної ради ухвалило рішення про зняття й передачу дзвонів у "Металоторг". Незабаром й сам храм на довгі роки було зачинено.

Лише у 1942 p., після виведення з території церкви концентраційного табору, для поліпшення нагляду за місцевим населенням, німецьке командування видало наказ про відновлення церковної служби.

Після визволення Пісочина у 1943 р. влада не заборонила обряди Богослужіння. Перенісши атеїстичні репресії комуністичного режиму, оновлена Василівська церква продовжує працювати й до цього часу.