Конференція, присвячена 100-річчю XII Археологічного з’їзду
Тези наукових доповідей (повідомлень)
Десятки років відділяють нас сьогодні від подій, що супроводжували зародження та розвиток вітчизняної авіації. Війни, революції, соціальні струси наклали свій відбиток не тільки на авіацію, але і на життя всієї країни. Та історію створювали люди, і тільки вони керували нею. На жаль, за метушнею сьогоднішнього життя, багатьом не до минулого, поточні проблеми, у тому числі й авіації, потребують невідкладних рішень, відсуваючи історичні факти "на потім". Але пам'ять минулого, уроки минулого повинні служити сучасності та майбутньому.
Харків відомий своїми авіаційними досягненнями. Пам'ятки історії авіації дбайливо збирають, зберігають та ведуть їх пропаганду профільні музеї, точніше ентузіасти, які працюють у цих музеях.
Вранці 21 серпня 1933 року мешканці Нагірного району Харкова почули могутній рокіт двигунів літака, що летів низько над землею. Це був перший політ літака К-7 харківського авіаконструктора Костянтина Олексійовича Калініна. Пілотував гігантський, навіть за сучасними стандартами, літак льотчик-випробувач Харківського авіаційного заводу Михайло Артемович Снегірьов (1891-1933).
Він прийшов до авіації у 1912 році. Призваний до служби у царську армію, Снегірьов був направлений на курси авіамеханіків при Гатчинській повітроплавальній школі. У початковий період першої світової війни опинився на фронті, поступово почав "підлітувати" як спостерігач-бомбардир та опановувати таємниці льотної справи.
На посаді спостерігача-бомбардира він "зробив" і свою першу нагороду - Георгіївський хрест. Потім Снегірьова направляють до Московської авіаційної школи льотчиків, яку він закінчив у 1916 році. Знову фронт; і вже на посаді льотчика-винищувача старший унтер-офіцер Снегірьов б'ється в небі війни. Його груди прикрасили чотири Георгіївські хрести. Якповному кавалеру цієї нагороди, йому присвоїли звання прапорщика (молодший лейтенант).
У Росії - революція. Країну приголомшує громадянська війна. Армія розділилася на "білу" та "Червону". Снегірьов на боці червоних. Його спрямовують на схід та призначають командиром 1-го Іркутського авіазагону, який підлягає командуванню Урало-Сибірського фронту. Пілоти загону літали мало. Їх перебування на фронті було відзначено декількома аваріями та перельотом до ворога льотчиків Котельникова і Снегірьова (осінь 1918 року).
У грудні 1919 р. М.А. Снегірьов у числі шести колчаківських льотчиків перейшов на бік червоних. Воював на західному фронті у винищувальній ескадрі під командування Героя громадянської війни А.Д. Ширинкина.
Після закінчення війни Михайло Артемович отримує призначення на посаду командира загону Серпухівського військово-авіаційної школи повітряної стрільби та бомбардування. Шкільна дисципліна та уставний денний розпорядок обтяжують фронтового льотчика і незабаром він переходить на роботу випробувачем на Ходинський аеродром до дослідницького відділу, яким керує М.М. Полікарпов. Снегірьов випробовує ряд літаків закордонного виробництва та перші вітчизняні літаки.
Проте, у 1927 році Снегірьова зараховують до резерву РСЧА (РККА) та відряджають до Харкова для роботи у товаристві повітряних сполучень "Укрповітряшлях".
Починається новий етап у його житті. Мирне небо України, спокійний політ "від" і "до", невеличкий колектив із "старих" авіаторів. Та спокійне життя в авіації - поняття відносне. Снегірьов, здавши іспити, отримує свідоцтво пілота першого класу цивільної авіації, підписане Командуючим ВПС Українського військового округу Інгаунісом. Почалися польоти по закріпленим трасам. У 1927 році він літає на старенькій німецькій "Кометі"; у 1928 - на вітчизняному літаку К-4.
Та вже у жовтні 1927 р. К.О. Калінін довірив Снегірьову підняти у небо дослідну машину К-3, у липні 1928 р. Михайло Артемович виконує перші польоти на новому К-4. Для його реклами був спланований та здійснений великий переліт літака К-4 під назвою "Червона Україна" за маршрутом Харків-Іркутськ. Командир екіпажу - М.А. Снегірьов.
Працюючи випробувачем на Харківському авіаційному заводі, Снегірьов продовжує багато літати лінійним пілотом "Укрповітряшляху". Як найбільш досвідчений пілот він виконував польоти по міжнародній повітряній трасі Харків-Баку-Тегеран.
У листопаді 1929 року з'являється наказ по "Укрповітряшляху": "Для випробування дослідного літака (К-5) призначається пілот Снегірьов та бортмеханік Кеглевич". 16 листопада 1929 р. М.А. Снегірьов вперше підняв у повітря літак К-5. Цей літак згодом будувався серійно і у період 30-х років XX ст. був одним із основних літаків цивільної авіації СРСР.
Наприкінці травня 1930 р. на літаку К-5, який назвали "Сталін", М.А. Снегірьов здійснив агітаційний переліт по містах України.
З 1930 року Михайло Артемович працює начальником льотно-випробувальної станції ХАЗу, керує заводськими випробуваннями збудованих там літаків. У серпні 1930 р. він разом з бортмеханіком С.В. Кеглевичем уперше підняв у небо новий поштовий літак К-6.
У 1932 році колектив Харківського авіазаводу почав будівництво літака-гіганта К-7, який був збудований у рекордно короткий термін -дев'ять місяців. Льотчиком-випробувачем нового літака призначили М.А. Снегірьова. Випробування проходили не завжди легко, але усі поломки швидко ліквідувались.
21 листопада 1933 року відбувся черговий випробувальний політ на визначення максимальної швидкості. На вимірювальному кілометрі, розташованому між заводом ХТЗ та нинішнім Салтівським жилим масивом, від вібрації сталося руйнування хвостової балки. Літак впав та згорів. Загинуло 15 людей, у тому числі і льотчик-випробувач М.А. Снегірьов.
За 17 років, що провів за штурвалом, Снегірьов літав на 50-и типах літаків. Випробування К-7 стало його "лебединою піснею".
"Сміливо, впевнено, надійно літав цей визначний майстер льотного діла. Й провини Снегірьова у катастрофі К-7 немає. Він зробив усе, щоб урятувати машину, але ... він був безсилий", - писав про М.А. Снегірьова його колега льотчик-випробувач О.М. Граціанський.
Пройшло багато років від дня загибелі екіпажу М.А. Снегірьова, та біль втрати не вгамовується. Сьогодні на території авіазаводу є пам'ятна стела з прізвищами загиблих у тій катастрофі, але ніхто не може сказати, де їх могила.
22 листопада 1933 року екіпаж К-7 і робітників заводу з пошаною поховано на почесному "Урядовому" кладовищі, яке межувало з територією авіаційного заводу. Згодом кладовище було закрите, а наприкінці 50-х років ліквідовано. Говорилося, що було проведено перезаховання загиблих. Та на сьогодні встановити, де покоїться прах похованих не вдалося. Ми маємо надію, що краєзнавці, ентузіасти історії авіації з часом дадуть відповідь на це запитання.