Конференція, присвячена 100-річчю XII Археологічного з’їзду
Тези наукових доповідей (повідомлень)
Обряд у житті людини... Важко знайти на земній кулі народ, який не мав би своєї обрядовості. Адже обряди - невід'ємний елемент духовної культури народу, вираз його психології, смаків тощо. А початок свій численні обряди беруть у глибині віків, і як продукт колективної творчості, вони відображали на той час моральні норми відносин між людьми...
Розглянемо ж стосунки, які відбувалися у сімейному колі, тобто деякі з сімейних обрядів. І перший з них - роди (народний). Приймала їх баба, яку на Слобідській Україні називали "баба пупова", "баба, що пупи в'яже". Це була одна з найшановніших осіб у селі. Вона втілювала у собі народну мудрість, практичний лікувально-знахарський досвід. Від її уміння залежав успішний наслідок пологів. Для сім'ї вона ставала своєю, вважалася родичкою, породіллю називала онукою, а народженика - онучком(ою), їй належала заголовна роль у виконанні більшості обрядів, пов'язаних з появою дитини. Вона була також посередницею між родиною і церквою, несла попові жертовну курку, "брала ім'я", домовлялася про день хрещення.
У народних переказах досвідчена повитуха виступає віщункою долі новонародженого. За її "наукою", коли дитя з'явилося на світ лицем догори - добра прикмета, а донизу - умре до року, як народилося в суботу, буде скупе, у неділю - нещасливе. А ось щасливою вважалася дитина, народжена в "сорочці". "Сорочку" цю берегли, поки дитина не виростала, зашивали в пояс або одежу її, яку вона носила її тільки на свята, щоб вдача була в ділах та щастя. Оскільки роди - делікатна справа, цей обряд супроводжувався багатьма обереговими діями, повір'ями, які повинні були огородити породіллю, а потім її дитину від усяких неприємностей та несподіванок. Так, у деяких слободах вагітна жінка не повинна була білити піч, інакше дитина могла страждати задухою; випліскувати воду через поріг - дитина буде страждати блювотами. Якщо вагітна жінка буде переступати через коромисло та топтати ногами помело, її чекають тяжкі пологи. Деякі жінки перед пологами постилися, прощалися зі своїм сімейством. Коли починалися роди, породілля знімала з себе кільця, сережки, розв'язувала пояс та всілякі стрічки, розстібала всі застібки, а також відпирала усі замки і розкривала скрині, двері, шафи та все, що в домі було зачинене, - все це робила вона (або чоловік і баба, якщо жінка була невзмозі), щоб легшими були роди. А якщо пологи були все-таки тяжкі, тоді для їх прискорення примушували породіллю кланятися батькові, матері; обводили її три рази навколо столу, притому, що вона повинна була переступати через пустий мішок, який лежав на долівці.
Якщо народжувався хлопчик, то йому баба відрізала "пуп до сокири, щоб майстром був", а якщо дівчинка - "до гребінки, щоб пряха була".
Дитяче місце (плаценту) обмивали, посипали житом і закопували в землю там, де народилася дитина, але клалося воно пуповиною догори, "щоб ще діти були", а якщо баба закопає його пуповиною донизу, то у жінки, говорили, не буде більше дітей.
Особливе значення після родів надавалося першій купелі, над якою чаклувала "баба пупова". Використовуючи предмети, що освячувалися у церкві (вода, зілля, мед), немовляті намагалися передати їх лікувальні властивості. Магічна сила ніби зростала завдяки формулам-побажанням, які супроводжували обряд. Так, у купіль хлопчику клали корінь дев'ясила ("щоб сильним був"), любисток ("щоб любили"), барвінок ("щоб довго жив"). У купелю дівчинки додавали ромашки ("щоб рум'яна була"), калини, меду, квітів ("щоб гарною була"). Воду з купелі виливали там, де люди не ходять, або під плодюче дерево, або до сажа, "щоб свині плодилися". Скупану дитину баба могла обсушити біля палаючої печі, що символізувало прилучення новонародженого до домашнього вогнища та роду. Якщо роди та дитина благополучні, тоді батько одразу кличе кумів для хрещення (не хрестити декілька днів вважалося гріхом).
Баба, даючи дитину кумі, коли несли до церкви хрестити, говорила: Даю вам новонародженого, а ви принесіть мені хрещеного"...
А в цей час збиралися гості на "хрестини". Хазяїну несли цілий хліб, а породіллі - шматочок хліба, пиріжок або "дробок" (кусочок) солі, яку вона гризе натщесерце, "щоб кращій був покорм дитині". Всі молилися і сідали за стіл: кум і кума - на покуті. Залишки горілки випліскували на стелю, "щоб новонароджене підскакувало". Усі дарували дитині копійки, обдаровували і бабу за роботу: грошима, хлібом, полотном.
На друтий-третій день після пологів були відвідини породіллі, або як ще називали "зливки", "розмивання рук". За давньою традицією це - суто жіночий звичай. Його морально-психологічний і практичний сенс - не лишати поза увагою сам факт народження дитини, привітати матір, допомогти їй. Вважали, що відвідини - праведне діло, казали: "Скільки раз жінка побуває на родинах-відвідинах, стільки і в раю". Окрім старого, м'якого полотна на пелюшки, обов'язково несли породіллі хліб і сіль, вареники, пироги, і т.д. До частування входили ще яєчня, борошно, кисіль, варені груші, мед, цукор. Звичай цей відбувався таким чином: баба варила в горщику волошки і хміль, наливала цей відвар у миску та ставила на стілець, біля якого розкладала волошки у вигляді хреста та придавлювала їх сокирою. Потім вона ставила породіллю на сокиру і лила їй на долоні відвар так, щоб він стікав на лікті, з ліктя баба підхоплювала своєю долонею та давала пити породіллі. Це робилося тричі з кожною рукою. Після цього баба і породілля просили одна в одної пробачення у нанесених образах.
Породілля давала бабі мило, полотно на сорочку, гроші. Люди вірили, що після "зливок" жінці ставало легше і вона швидко одужувала.
Як дитина робила перший непевний крок, мати швиденько хапала ножа і ззаду тричі проводила між її ногами, ніби різала нитку, водночас, тричі казала: "Розв'язую тобі пута". Для виконання обряду маля ставили на хатній поріг, де за повір'ями мешкали духи пращурів. Вважали, що після цих дій воно буде скоро ходити.
Коли дитині виконувався рік, запрошували гостей і робили "пострижини". На стіл чи покуть клали кожух (вовною догори) і садовили на нього іменинника. Хрещений батько зрізав навхрест трохи волосся. Хрещена мати завершувала процедуру. Зістрижений чуб клали на тарілку, куди гості складати гроші з побажаннями: "Щоб дитина росла; грошовита була; щоб волосся було, як кожух; щоб був багатий, як кожух волохатий. На кожусі розкладали різні предмети і пильнували, що візьме дитина: нитки - кравцем стане, книжку - грамотним і т.д. Іноді зістрижене волосся ще утикували у тин, "щоб кучерявий був", або у коров'ячий гній, "щоб чорнявий був".
А коли у дитини випадав перший зубик, мати наказувала їй кинути його на горище через голову і тричі сказати: "Мишко, мишко, на тобі кістяного, а мені дай залізного (золотого)". Частково відголоски цих обрядів докотилися і до наших часів, і майже всі ми, хоч раз, приймали в них участь.
Взагалі, народження дитини, виховання і "доведення до розуму та виведення її в люди" - це складний, важкий і, можна сказати, основний обов'язок, який народна традиція покладала на батьків. І недаремно говорить народна мудрість: "Умів дитину народити, умій і вивчити".