Харківський історичний музей

Харківський історичний музей приймає картки єПідтримка

Пасічництво на Харківщині у XX ст.

Конференція, присвячена 100-річчю XII Археологічного з’їзду

Сушко Валентина Анатоліївна

Тези наукових доповідей (повідомлень)

Пасічництво є одним із різновидів бджільництва - чи не найкориснішого виду традиційної господарської діяльності українського народу Пасічник здавна був шанованим членом громади, вважався втіленням усіх моральних чеснот.

У XX ст. Харківщина, як і вся Україна, кількаразово переживана важкі кризи пасічництва, що було пов'язано з війнами та економічною політикою держави.

На початок XX ст. на Україні і в регіоні існувала т. зв. українська порода бджіл. З сер. XX ст. використовувались карпатська та кавказька породи. Під час II світової війни окупантами були знищені рої місцевої породи.

З XIX ст. застосовувалися розбірний рамковий вулик П.І. Прокоповича, штучна вощина та медогонка (центрифуга, якою викачують мед із стільників).

З тих пір технологія отримання меду фактично не змінилася: весною вулики з роями виставляють на затишне сонячне місце неподалік від поля чи луки. До розквіту рослин рої підгодовують, в разі потреби міняють матку. Після роїння сім'я носить мед у вулик. За літо пасіка кілька разів змінює місце розташування. Мед беруть 2-3 рази на літо: обов'язково - з первоцвіту; літній і, коли є, осінній (серпень - початок вересня), неодмінно залишаючи бджолам на зиму для харчування достатню кількість цього продукту.

Нектар, зібраний з квіток різних рослин, дає різний за кольором та споживними характеристиками мед. Найкращим вважається липовий та гречаний.

Нині буває тримають 1-2 вулики для опилювання дерев та огірків, підгодовуючи бджіл цукром та цукерками. Такий мед неякісний.

Восени вулики заносять у сарай чи інше приміщення зі сталою вологістю та температурою.

Комплексна фольклорно-етнографічна експедиція 2001 р. виявила у с. Верхня Солона Борівського району Харківської області інформантку, батько якої займався на початку XX ст. пасічництвом. Вона дала цікавий опис пасічницького інвентаря. Однак самі речі були втрачені під час колективізації.

Якщо суто технологічні навички та практичні знання можуть бути відтворені завдяки практиці та наявній методичній літературі з питання, то світоглядні уявленні та реміснича обрядовість втрачені безповоротно. Про це свідчать дані польових досліджень 1990-х - 2001 рр., зібрані на півночі, заході та південному сході Харківської області. Сучасні пасічники не знають ані святого покровителя пасічництва, не знають та не вважають за необхідне дотримуватись обрядодій цього промислу, не цікавляться переказами про бджіл та бджільництво тощо.