Харківський історичний музей

Харківський історичний музей приймає картки єПідтримка

Дослідження салтівських пам'яток на Харківщині у другій половині 40-50-х рр. XX ст.

Конференція, присвячена 100-річчю XII Археологічного з’їзду

Хоружа Майя Володимирівна

Тези наукових доповідей (повідомлень)

Після Великої Вітчизняної війни відновилися дослідження Верхньо-Салтівського археологічного комплексу (с. Верхній Салтів, у Волинського району), що були розпочаті ще на початку XX ст. вчителем В.О. Бабенко.

У 1946-1948 рр. після 20-річної перерви експедиція Інституту археології АН УРСР під керівництвом С.А. Семенова-Зусера розпочала обстеження та розкопки частини Салтівського могильника (вул. Замулівка, вздовж дороги на хутір Байрак). За ці роки було розкопано 49 катакомбних поховання та два окремих поховання коня. У процесі дослідження цих пам'яток було встановлено п'ять різних видів архітектурних катакомбних споруджень. Результати досліджень знайшли своє відображення у двох публікаціях [Семенов-Зусер, 1949, 1952].

У зв'язку з тяжкою хворобою С.А. Семенова-Зусера в наступні роки дослідження салтівських пам'яток на Харківщині вченими Харківського держуніверситету не проводилися.

З 1950 р. археологічні дослідження розпочав молодий вчений, аспірант Харківського держуніверситету Б.А. Шрамко. Велику увагу він приділив пам'яткам раннього залізного віку. Перші роки своїх досліджень Б.А. Шрамко присвятив обстеженню вже відомих археологічних пам'яток на території Харківської, Полтавської та Донецької областей. Під його керівництвом у 1950-1960 рр. були проведені широкомасштабні розвідки з метою виявлення нових, раніше невідомих пам'яток та подальшого їх дослідження.

Не зважаючи на те, що Б.А. Шрамко як аспірант брав участь у дослідженні Верхньо-Салтівського комплексу, пріоритетним напрямком своєї наукової діяльності він обрав історію скифів. На цей вибір, можливо, вплинуло те, що з початку 50-х років XX ст. інтерес до салтівської культури значно знизився у зв'язку з появою у газеті "Правда" розгромної статті П. Іванова "Об одной ошибочной концепции" від 25 грудня 1951 р., та статті Б.О. Рибакова "К вопросу о роли Хазарского каганата в истории Руси" [СА, 1953].

Але при широкомасштабних обстеженнях археологи Харківщини поступово продовжували виявляти пам'ятки салтівської культури. Так, у 1951 р. експедицією Б.А. Шрамка був виявлений салтівський культурний пласт на селищі у с. Велика Данилівка [Шрамко, 1952]. У наступні роки залишки салтівської матеріальної культури були знайдені на городищах Мохнач та Коробові Хутори (Зміївський р-н). Біля цих пам'яток Б.А. Шрамко відкрив кілька нових, раніше невідомих салтівських пам'яток. Так, біля городища Коробові Хутори ним були знайдені салтівські поселення в урочищі Піщане, біля озера Корінне та с. Черкаський Бішкин [Шрамко, 1954].

Проводячи розвідки по р. Оскіл у 1955 р., експедиція Б.А. Шрамка знайшла низку селищ салтівської культури. Салтівські культурні пласти були виявлені на поселеннях біля с. Піски Радківські, Нужнєво, Борове, Павликівка, Васильївка, біля хутора Несподіваний (Боровський р-н). Тоді ж було відкрито нове селище салтівської культури біля с. Лагерь на правому березі р. Сіверський Дінець неподалік від біостанції Харківського держуніверситету [Шрамко, 1956].

У наступному році експедиція на чолі з Б.А. Шрамко проводила розвідки по р. Бурлук, Хотомля, Сіверський Дінець та Оскіл. Результатом розвідок стало виявлення восьми нових поселень салтівської культури (у с. Нова Олександрівка, Гнилиця, Красноармійське, Перше Травня, Мартове, Підлиман). Було обстежено городище біля с. Старий Салтів, де було виявлено сліди землянок у вигляді западин на землі [Шрамко, 1957]. Разом із загоном П.Д. Ліберова, експедиція Б.А. Шрамка провела обстеження пам'яток археології по р. Берека, внаслідок чого біля с Червоний Лиман було відкрито нове поселення салтівської культури.

Експедиція Харківського держуніверситету на чолі з Б.А. Шрамком у 1956 р. взяла участь у роботі Оскільської експедиції АН УРСР під керівництвом Д.Я. Телегіна. Харківський загін проводив розкопки кургану бронзової доби та селища салтівської культури біля с. Піски Радьківські (Боровський р-н). У кургані було досліджено впускне салтівське поховання (№19), що містило бронзові та срібні елементи одягу. Праворуч від небіжчика розташовувалися нижня щелепа та обрублені кінцівки корови. Курган було насипано з культурного шару поселення, дослідження якого дозволило розкопати залишки салтівського житла у вигляді напівземлянки та ще одне інгумаційне поховання салтівського часу. Із інвентаря в похованні знаходилися: залізний ніж та поясна пряжка.

У 1957 р. загін на чолі з В.І. Кадеєвим обстежував басейн Сіверського Дінця в межах Балаклейського району. Біля с. Первомайське було відкрито нове салтівське городище, що отримало назву Вербівське. На городищі були простежені залишки кам'яного муру у вигляді купи каміння. Біля с. Залимання був оглянутий салтівський могильник, відомий ще з 20-х р. XX ст. Могильник було відкрито місцевим дослідником Н.В. Сібільовим. На могильнику було розчищене зруйноване поховання салтівського часу. Поряд з могильником було відкрито ще два нових сальтівських поселення - Пшеничнівка І та II [Шрамко, 1958].

У наступних 1958, 1959 рр. були проведені обстеження городищ та селищ салтівського часу біля с. Суха Гомільша (Зміївський р-н), с. Верхній Салтів та Старий Салтів (Вовчанський р-н). На Верхньосалтівському могильнику Б.А. Шрамко дослідив зруйноване поховання у катакомбі на Замулівці. У поховальній камері були знайдені залишки двох людських кістяків (дорослої людини та дитини). Камера містила досить багатий поховальний інвентар: бронзову пряжку, литі та штамповані бубонці, фрагменти залізних ножів, чисельне намисто зі скла та роговика [Шрамко, 1959]. Дослідник вважав, що це поховання було пограбоване ще у давнину, хоча подальші дослідження салтівських некрополів показали, що такі поховання відносяться до могил, де виявлені сліди обряду навмисного знешкодження покійників.

У ті ж роки дослідження салтівських пам'яток розпочав учень Б.А. Шрамка В.К. Міхеєв, у подальшому видатний салтовознавець. Саме ним були проведені обстеження чисельних селищ навколо вищезазначених салтівських пам'яток [Шрамко, 1958, 1959].

Дослідження салтівських пам'яток 1946-1960 рр. експедицією Харківського держуніверситету знайшли відображення у монографії Б. А. Шрамка "ДревностиСеверского Донца" (1962), де їм було присвячено спеціальний розділ. Ця монографія Б.А. Шрамка залишається настольною книгою для багатьох краєзнавців та дослідників археологічних старожитностей Харківщини.