Харківський історичний музей

Харківський історичний музей приймає картки єПідтримка

Інтерактивні методи роботи з відвідувачами як різновид музейної комунікації (із практики Харківського літературного музею)

Музей як соціокультурний інститут в умовах інформаційного суспільства

Трофименко Тетяна Михайлівна

Тези наукових доповідей (повідомлень)

 

Експозиція як основа музейної комунікації дає широкий простір для провадження в сучасних музеях екскурсій, занять та лекцій, що мають інтерактивний характер, реалізують навчальну та пізнавальні цілі музейної діяльності, а головне – слугують засобом спілкування представників різних соціо-культурних груп сучасного суспільства. Безперечно, «експозиція музею є ключовою пропозицією, неповторним елементом, що доступний мало яким іншим організаціям» [3, с. 319], проте велике значення має «оживлення» експонатів, представлених на виставці, організація процесу екскурсії як пізнавального, що стимулює відвідувача заглибитися в тему, дивитися уважніше й пізнати більше.

Саме такі форми роботи в експозиції активно впроваджує у своїй щоденній діяльності колектив Харківського літературного музею, шукаючи нові шляхи й форми для праці з відвідувачами, насамперед шкільною та студентською молоддю. Співробітники музею намагаються створювати інтерактивні освітні програми, що враховували б потреби й бажання відвідувачів. Зокрема, як твердять дослідження аудиторії музеїв, відвідувачі потребують від екскурсії насамперед активних (практичних) вражень, можливостей застосовувати всі орган чуття та можливості винести практичні навички чи нові знання зі свого візиту [3, с. 321].

Отож, Літмузей пропонує своїм відвідувачам низку інтерактивних освітніх та прикладних занять. Частина з них відбувається в межах експозицій, що діють на постійній основі. Наприклад, інтерактивна екскурсія в межах експозиції «Григорій Сковорода: мандрівка за щастям» не просто розповідає про життєвий та духовний шлях мислителя й поета ХVIII ст., а в доступній формі ілюструє його головні філософські ідеї.  Що означало для нього бути щасливим і бути вільним? Що він вкладав у метафори «двох натур» та «трьох світів»? На ці питання відвідувачі можуть відповісти, виконуючи завдання, обговорюючи проблеми, відгадуючи загадки. У спеціальній освітній програмі «Античність і Сковорода» використовуються різноманітні картки з завданнями, наприклад для ілюстрації тези «если кто краску на словах видит, а письмен прочесть не может…, видит ли такой письмена?» Для інтерпретації важливого у творчості Сковороди образу Нарциса юним відвідувачам пропонується описати себе самого, а потім зіставити цей опис із відображенням у дзеркалі. Принцип дзеркала лежить і в основі ілюстрації до заклику «пізнай себе»: двоє учасників стоять один навпроти іншого, один робить якісь рухи, а інший (дзеркало) намагається їх повторити. В освітній програмі «Дві натури» діти за тінями від силуетів мають вгадати, що це за тварини, а екскурсовод коментує, з якої байки ці персонажі, переповідає сюжет і силу (мораль) твору. У межах цих освітніх програм використовується збирання пазлів, ліплення з глини, поєднування емблем із філософськими висловлюваннями. Із поодиноких фраз і слів учасники можуть зібрати вірш Григорія Сковороди, створити власну орацію за місто Харків,  обрати собі експонат для презентації іншим учасникам. У такий спосіб кожен із відвідувачів виставки не просто дізнається про факти життя й основні ідеї мислителя, але відчуває зменшення культурно-часової дистанції, ототожнює власний набутий досвід із духовним досвідом філософа.

Інша інтерактивна екскурсія «Письменники Розстріляного відродження» відбувається в постійній експозиції «Апокриф: тексти і долі українських письменників ХХ ст.» знайомить із персоналіями письменників 1920‑х – 1930‑х рр., які працювали в Харкові, представляє літературні стилі й угрупування тих років на матеріалі біографій і творів Миколи Хвильового, Миколи Куліша, Михайла Семенка, Остапа Вишні, Павла Тичини та інших. Відвідувачі виконують творчі завдання ведучого, щоб відшукати потрібні експонати за окремими ознаками, реконструювати портрет письменника 1920‑х, навчитися елементам аналізу вірша тощо. У цій же експозиції відбувається літературний квест «Санаторійна зона» – гра-подорож для команди гравців. Ігрове завдання полягає у відновленні біографії літератора, який зазнав втрати пам’яті, а також дізнатися, ким із письменників 1920-х років ви могли би стати. Такі заняття для сучасних школярів є більш прийнятними, аніж виключно розповідь екскурсовода, що або перевантажує історико‑літературним матеріалом, або, навпаки, є вимушено спрощеною. Поєднання огляду виставкового матеріалу та активної інтелектуальної роботи відвідувачів дозволяє твердити, що основною експозиційною формою Літературного музею є комбінована, коли музейні предмети застосовують для втілення концепції [2, с. 378].

Окрім експозицій, що працюють на постійній основі, в Літературному музеї доволі часто змінюються стаціонарні виставки короткого терміну тривання. Для кожної з них співробітники намагаються розробити інтерактивне заняття чи освітню програму. Так, у межах експозицій, що були проведені протягом 2011 року, звертають на себе увагу пізнавальне заняття «Український Великдень», на якому співробітники в цікавій формі розповідали про великодні обряди українців і значення символів свята: паски, писанки, вербового гілля, а також знайомили із великодніми творами Т. Шевченка, І. Франка, М. Зерова, Л. Костенко та інших. Специфікою Літмузею є активне залучення прикладного компоненту до занять: скажімо, на великодній виставці відвідувачам пропонувалося власноруч розмалювати писанку, а в межах експозиції «Різдвяне диво» (грудень 2011 – січень 2012) – виготовити неодмінний для наших предків атрибут зимових свят, різдвяного павука.

В експозиції «Розпросторся, душе моя, на чотири татамі…», присвяченій творчості Василя Стуса (вересень 2011),  для відтворення суспільно-політичної атмосфери, в якій змушені були творити шістдесятники, відвідувачам пропонувалися різні завдання: наприклад, здогадатися про призначення речей у валізці політв’язня, знайти «маляви» з віршами поета, заховані в експозиції. Суто літературознавчий блок давав можливість познайомитися з поезією автора шляхом співтворчості: порівняти різні редакції віршів Василя Стуса, викласти гіпертекст із фрагментів його творів тощо. Суттєвим аспектом заняття став перегляд тематичних слайдів – це стосується багатьох інтерактивних екскурсій та занять Літмузею, особливо тих, що не залежать від наявності постійної експозиції і можуть проводитися в будь‑якому, не обов’язково музейному, просторі. Таким є, скажімо, пізнавально-розважальне заняття «Аліса в Країні Див», що поєднує слайд-екскурсію (біографія Керролла, історія твору, показ ілюстрацій від робіт першого ілюстратора Теніела до малюнків Сальвадора Далі), розгадування загадок «Аліси в Країні Див» та перегляд першої екранізації «Аліси» 1903 року. Серед інших ігрових завдань: уявити себе в ролі учня часів англійської Вікторіанської епохи, пограти в «Чеширського Кота», написати твір із неіснуючих слів. Це заняття користується незмінною популярністю у відвідувачів музею, як і два інших, пов’язаних із знаковим для української літератури твором – «Енеїдою» Івана Котляревського.

Заняття «Мандри світами: Іван Котляревський та його “Енеїда”» не лише охоплює біографію письменника, а дозволяє реконструювати, як він виглядав і одягався, які мав обов’язки і як проводив дозвілля, чому так ніколи й не одружився і до яких таємних організацій належав. Саме в ході цього заняття учасники дізнаються рецепти давніх страв і можуть зіграти у традиційні українські картярські ігри. Заняття «Вбрання та головні убори українок XVIII ст. (за “Енеїдою” І. Котляревського)» знайомить відвідувачів із модою ХVIII ст., традиційним костюмом. Учасникам заняття пропонують установити,  хто перед ними: дівка чи заміжня, молодиця чи стара, багата чи бідна. Під час практичної частини можна навчитися вив’язувати хустки і намітки за давніми зразками. Обидва заняття з успіхом проводяться на виїзді разом із пересувною виставкою – одягом та головними уборами з фондів Харківського літературного музею.

Отож, з огляду на те, що в сучасних умовах традиційна музейна діяльність потребує більшої варіативності, активної реклами та нових форм розкриття, творчі пошуки Літературного музею видаються перспективним напрямком розвитку закладу. У діяльності музею реалізуються всі ті принципи, котрі, на думку сучасних дослідників, визначають комунікаційний підхід у музейній дійсності: антропоцентричність (організовує музейний рух «від суб’єкту», а не «від речі»); культурологічність (передбачає, що суб’єкти, включені в музейну комунікацію, виступають як представники культурних позицій, а музейні предмети – як метакультурні тексти-послання); діалогічність (конститутюючим елементом будь-якої ситуації музейної комунікації є «відмінність культурних потенціалів») та аксіологічність (міжкультурне спілкування у своїй основі є ціннісним, а відтак головним аспектом музейної комунікації разом із навчанням, передачею інформації та знань) [1].

Хоча експозиція й лишається основним каналом комунікації, музейні працівники намагаються активно включати відвідувачів в експозиційний простір за допомогою завдань, запитань, квестів; пропонують самостійно дійти певних висновків або створити новий культурний продукт. Відтак практично реалізується концепція «музею, привабливого для відвідувачів», в якому експозиційний простір є не просто місцем, де можна побачити експонати, але територією спілкування й співтворчості.

 

Література

1.                Алимаева О. И. Коммуникативное пространство современного музея // Режим доступу: http://www.sgu.ru/files/nodes/63395/Alimaeva.pdf

2.                Вайдахер Ф. Загальна музеологія : Посібник / Пер. з нім. – Львів : Літопис, 2005.

3.                Котлер Н., Котлер Ф., Котлер В. Музейний маркетинг і стратегія: формування місії, залучення публіки, збільшення доходів і ресурсів / Пер. з англ. – К. : Видавничий дім «Стилос», 2010.