Музей як соціокультурний інститут в умовах інформаційного суспільства
Тези наукових доповідей (повідомлень)
Агітаційний фарфор – феномен, який не має аналогів у світовому мистецтві. І хоч він не потребує спеціального подання, все ж таки коротко згадаємо історію його появи. Можна провести паралель з французькими фаянсовими виробами, що випускалися у часи буржуазної революції 1789 р., на яких у карикатурній формі почали відображати символи трьох станів, тріаду великих священних слів – “Свобода”, “Равенство”, “Братство”, пильного гальського півня, що сидить на лафеті гармати, проголошуючи: “Я пою о свободе”. До агітаційних можна ще додати фарфор і скло, які випускалися в Росії після подій Вітчизняної війни 1812 р. із зображенням на виробах портретів героїв та карикатур на французьку армію.
Одже, повертаючись до нашої теми, агітаційним вважався фарфор, який виник відразу після Жовтневої революції 1917 р. Ішов наступний, 1918 р., у країні – голод, розруха. В.І. Ленін в цей час розробляє план монументальної пропаганди. Навесні 1918 р. був виданий урядовий декрет про пропаганду ідей революції силами монументального мистецтва. Відповідно цьому плану, мистецтво повинно було стати активною силою у створенні нового соціалістичного суспільства, нової культури. Художні сили Москви і Петрограда були призвані оформляти свята, агітпотяги, плакати. До агітаційної роботи був залучений і колишній Імператорський фарфоровий завод. Перші вагомі зрушення у пореволюційній діяльності фарфоро-фаянсової галузі пов’язані зі змінами саме на цьому заводі. З березня 1918 р. рішенням Колегії Відділу образотворчих мистецтв завод був переданий під відомство Народного Комісаріату Просвіти як дослідницька керамічна лабораторія республіканського значення [4, 53 с.]. З цього часу підприємство почало називатися Державним фарфоровим заводом у Петрограді (ДФЗ, а потім Ленінградським (ЛФЗ)). Коли інші заводи ще лежали у руїнах, діяльна адміністрація ДФЗ, очолювана відомим художником-керамістом С. Чехоніним (народження агітаційного фарфору пов’язують саме з його ім’ям), відстояла право на працю у Комісаріаті землеволодіння [4, 87 с]. Поруч з Чехоніним працювали такі видатні художники і скульптори, як Н. Данько, В. Кузнєцов, Н. Альтман, К. Петров-Водкін, М. Адамович, А. Щекотіхіна-Потоцька та ін. Розписували вони так зване “бельё”, тобто фарфорові вироби, зроблені ще до революції та залишені не розписаними. Старі марки (Н-ІІ під орлом з короною, або А-ІІІ) зафарбовували зеленим овалом або ромбом, а поруч ставили нову: серп, молот і шестерня.
Змістом розпису блюд, тарілок, сервізів, чашок, ваз та ін. стають революційна тематика і політичний лозунг. Відбувається це тому, що 1917-1920-ті – роки гострої політичної боротьби. В цей час потрібна була пристрасна бойова агітація, а “збудженням” свідомості мас мали слугувати написи – певні “кодування” пролетарів на патріотичний лад єднання. Взагалі, це був самий дешевий і масовий вид агітаційної печаті – прокламація, листівка на фарфорі, де слово було точно звернене до людини. В.І. Ленін особисто доручив А. Луначарському підготувати необхідне підгрунтя за прикладом маніфестів посуду Французької революції (про що ми вже згадували). Перелік написів до затвердження шукали за конкурсом, виголошеним у липні 1918 р. в “Известиях ВЦИК”. Їх ємність, яскравість, глибина виразу мали викресати в душах людей емоційний спалах. Результати конкурсу розглядалися комісією. Як підсумок роботи колег, Ленін затвердив 28 афоризмів [1, 337 с.]. Більшість з них несли ідею зміни старого устрою на новий за умов класової рівності і праці на благо країни. Наприклад: “Кто не с нами, тот против нас” (Макс Штирнер), “Ум не терпит неволи” (Д. Пісарєв), Євангельський текст “Не работающий пусть не ест” відомий нам як “Кто не работает, тот не ест”, а “Его же царствию не будет конца” – “Царству рабочих не будет конца” та інші.
В композиції блюд, тарілок, декоративний ефект яких – в контрастному порівнянні кольорового текста з білим фарфором, виявлявся талант і поліграфічний досвід художника С. Чехоніна. Чудове знання шрифтів допомагало йому вибирати літери, що чітко читалися, відповідали діловому “газетному” стилю оформлення. Тому саме різниця між фарфором і газетою підштовхувала шукати шрифт більш різноманітний, близький не до печатного, а до мальованого або до пропису. Припускалося налагодити масовий випуск такого агітаційного посуду, зробивши його доступним для народу. А на практиці виходило інакше. Фарфор випускався незначними тиражами – не більш 300 екземплярів, і призначався, головним чином, для експонування на численних закордонних виставках. Починаючи з 1920 р., радянський фарфор побував на виставках в Ризі, Гельсингфорсі, Берліні, Лондоні, Стокгольмі, Брюселі, Мілані, Парижі, де завоював золоту медаль [2]. В колекції музею, на жаль, зовсім небагато предметів ДФЗ означеного періоду, але і вони дають нам змогу ближче познайомитися з мистецтвом перших років радянської влади та відчути настрій епохи. Це найбільш відома із тарілок М. Адамовича, одна з самих популярних у радянському фарфорі перших років (1921) – тарілка з портретом В.І. Леніна і лозунгом: “Кто не работает, тот не ест”. Цією роботою М. Адамович увійшов в історію нового фарфору, а фарфор ‑ в історію радянського мистецтва 20-х років. Портрет В.І. Леніна був взятий з відомого малюнка Н. Альтмана, у нього ж, з обкладинки книги – півколо і напис “Ленін”, із плаката і графіки тих років – червона зірка, що повергла царський герб, у С. Чехоніна – малюнок літер “РСФСР”. Корінець картки трудового пайка М. Адамович написав вслід за В. Тиморевим, а кольорові літери лозунга розбіглися по борту, як на щекотихінських розписах. Літери, які плигають у напису, предмети, що наскакують один на одного, – все це передає неспокійний, тривожний ритм часу. До речі, перший номер журналу “Эхо” за 1922 р., розповідаючи про успіхи радянського фарфору за кордоном, доводить такий факт: після одного з обідів у Стокгольмі на імпровізованому аукціоні на користь голодуючих дітей продавали тарілку із зображенням В.І. Леніна. “Присутствовавшие на аукционе капиталисты наперебой набивали цену, мечтая завладеть Лениным” [3]. Мова йшла про таку ж тарілку М. Адамовича.
Цікава манерою свого виконання і тарілка із написом по борту: “Мы превратим весь мир в цветущий сад”. Літери на ній переплетені дрібними різнокольоровими квітами (мабуть, відчувався вже потяг до мирного, спокійного життя). За спогадами Н. Данько, така сама тарілка була виставлена у вітрині на Невському проспекті у Петрограді (у Москві на Кузнецькому мосту та у Петрограді на Невському проспекті були спеціально влаштовані вітрини, де виставлялися кращі витвори агітаційного фарфору).
Своєрідною і рідкою за змістом зображеного є тарілка з двома бігунами: червоним і коричневим, між якими колосся, зібрані у сніп, а по борту 2 літери “С”. Цей предмет потребує ще свого вивчення.
В цей час ДФЗ випускає багато фарфорової скульптури. Художниками-скульпторами Н. Данько, В. Кузнєцовим були створені чудові образи людей епохи революції (говорили, що вони немов витягнули із натовпу перших людей, що попалися на очі, і втілили їх у фарфорі). У нашій колекції зберігаються декілька таких: “Фізкультурниця”, “Футболіст”, “Матрос з квітами”, “Міліціонер”. І як доповнення до примірників ДФЗ – чашка із написом: “Да здравствует РКСД Х-25-1917г.”, з портретом В.І. Леніна, силуетами воїнів, зіркою, плугом і молотом, глобусом та корпусами заводів//КНП 1918-1923 (на денці).
Слід зазначити, що визначення “агітаційний фарфор” охоплює не тільки вироби ДФЗ-ЛФЗ першого післяреволюційного десятиріччя, але й предмети, виконані на інших фарфоро-фаянсових заводах, які теж мають свій колорит і зустрічаються значно рідше, як правило, не повторюються. Як приклад, у нашій збірці є декілька чашок Дульовського заводу, вироблених на старій формі, із зображенням портрета В.І. Леніна на фоні червоних прапорів, із написом: “Пролетарии всех стран, соединяйтесь!//Вся власть Советам”.
Провідним у новостворюваній галузі фарфору-скла Росії на українській території, її “мозоком” і “серцем” у пореволюційний період став Будянський фаянсовий завод. Він мав стратегічне значення для всього СРСР, оскільки інші виробники дешевого фаянсу і напівфаянсу ще лежали у руїнах. У 1922 р. підприємство було включене до складу Всеукраїнського тресту “Фарфор, фаянс, скло”. У колекції нашого музею зберігаються різноманітні за формою і призначенням так звані “документи” свого часу, вироблені Будянським заводом. Розглянемо ж, як історія розвитку країни художньо втілювалася на фарфорі заводу. Так, перші кроки революції яскраво відобразилися у декоративному блюді “Штурм Зимнего” і великій підлоговій вазі із зображеннями В.І. Леніна та легендарного крейсера “Аврора”. Наприклад, декілька подарункових чашок делегатам з’їздів з написами:
· “От рабочих промышленных районов Иркутского округа Усолье, Черемхово, Ленских приисков, Свердлово. Делегату Съезда//Привет 15 съезду ВКП(б)/за большевистское единство партии, за пролетарскую диктатуру, 1924 г.”
· “Депутату/съезда//РСФСР/ІХ Всеросийский съезд Советов/Пролетарии всех стран, соединяйтесь!”
· Чашка, написи на якій нагадують про міжнародний рух допомоги революціонерам: “Дело Ленина переживёт столетия/СССР 1924 г.//МОПР/не забывайте нас” (зображений Ленін, герб та руки в’язня на гратах).
На смерть В.І. Леніна з’являється відоме блюдо худ. [О. Бозлова] із зображенням Леніна і написом: “Ленин умер, но заветы его живы/1870-1924” на дзеркалі та траурною стрічкою по борту.
Відголоски грошової реформи у країні знайшли своє відображення на вазі для фруктів, на дзеркалі якої ми бачимо зображення банківських банкнот “Один червонец”на паперах Укрфарфорфаянстресту (пер. 1917-1924 рр.). У 1927 р. завод випускає блюдо, присвячене ІІІ-му Всеукраїнському з’їзду робітниць і селянок.
Кінець 1920-х-1930 рр. ‑ закінчилося формування радянської системи народної освіти, загальноосвітня школа стала на шлях так званої політехнізації (насправді – ремісництва). Фаянсовий завод відгукується на це випуском декоративних блюд, присвячених визначним річницям відкриття ФЗУ (напр., “Кращому ударнику в день 10-річного ювілею ФЗУ” із зображенням чоловіка, що виїжджає із воріт заводу, сидячи за кермом трактора).
1930-ті рр. – індустріалізація країни у роки 1-ї та 2-ї п’ятирічок, великі новобудови: ХТЗ, Дніпрогес. Колекція музею зберігає предмети, що відображають цей період: чашка і блюдце із зображенням чоловіка, який сидить за кермом трактора, і написом: “Найкращому ударникові ХТЗ тов. Хохулі В.І. 1933 р.”; блюдо “Днепрогэс им. В.И. Ленина” (Сталін Й.В,, зображений над великою кількістю людей, на фоні прапорів і греблі); блюдо “Вугілля/метал/трактор”.
Новими у розписі були також теми спорту (плакетка-монетниця: “Даёшь велосипед, сберкассы!”, тарілку ЛФЗ із зображенням бігунів ми вже розглядали) і піонерського руху (велике блюдо і ваза супова, оздоблені зображенням піонерів-сурмачів).
Чимало у колекції виробів, на яких багатогранно відгукнулася тема Великої Вітчизняної війни. Це блюдо, на якому можна побачити сміливих партизанів (“Бійці” худ. Кондратенка); блюда, що відображають героїзм радянських воїнів під час запеклих боїв (“Оборона Одессы” худ. Пешинського В.І., “За Батьківшину”); блюдо “Соколиная тройка” (зображені легендарна полковник В. Гризодубова, майор М. Нестеренко, генерал П. Ричагов); блюдо, присвячене пам’яті героів-молодогвардійців, до 30-річчя ВЛКСМ худ. Калуцького. Цікаві за змістом написів подарункові чашки: “В подяку від народу УРСР/Герою Радянського Союзу/генерал-лейтенантові/ Бондарєву А.П./1943 р.” та “В подяку/від народу УРСР/ полковникові/Андрєєву І.А./1944 р.”. Є блюда і вази із зображенням керівників-воєначальників (Й.В. Сталіна, Г.К. Жукова, К.Є. Ворошилова), присвячених перемозі СРСР над фашистською Германією із нанесеною на них радянською символікою (герби, прапори, ордени Слави, Перемоги).
Закінчилася Велика Вітчизняна війна, люди почали відроджувати, відбудовувати країну, і художники-керамісти живо відреагували на всі події життя своїми роботами. І як підтвердження цьому – монументальна, велична ваза “Десять років Перемоги” (цілий рік над нею працювали художники Панасюк С.В., Піманкін Ю.Т., Ніколаєв М.Б., Сень І.П., Мірошниченко А.А.). На цій півтораметровій по висоті вазі з гербом на кришці, на фоні великого ордена Перемоги яскраво відображена всенародна радість, народжена Перемогою. Це і підлогова ваза до відкриття у 1952 р. Волго-Донського судноплавного каналу ім. В.І. Леніна (зображення Й.В. Сталіна та різних ракурсів новобудови). В середині – 2-й половині 1950 -х. рр. відбулася ряд великих змін у країні: розвінчання культу особи Й.В. Сталіна у 1956 р., низка безпілотних польотів у космос, у суспільстві – важливі трансформації свідомості. На цей же період припадають великі зрушення політичного життя, пов’язані зі Всесвітнім фестивалем молоді у Москві у 1957 р. та новим курсом культурної політики. До фарфору увірвалися мотиви голубів і земної кулі ( блюдо “Миру Мир!”), дружбу народів скріпляли образами єднання чорно-червоно-жовто-білошкірих народів (є підлогова ваза “Дружба народів” з таким зображенням). Політ чоловіка у космос також знайшов своє відображення у кераміці: підлогова ваза із зображенням великого мрійника К.Е. Ціолковського на фоні зіркового неба; маленькі вази з портретами Ю.О. Гагаріна, П.Р. Поповича; тарілка з портретами космонавтів-героїв: Ю.О. Гагаріна, Г.С. Тітова, П.Р. Поповича, А.Г. Ніколаєва. Навіть такий, не дуже перспективний момент у розвитку країни, як масове засівання полів кукурудзою, знайшов свій відгук у кераміці: у музейній колекції зберігається куманець з горлом у вигляді кукурудзяного початка і тулубом, оздобленим її листям; є сувенір “Дівчина і поросята”, де дівчина теж у вигляді кукурудзи.
Минають роки, змінюються лозунги, з’являються нові символи, а теми-сюжети продовжують охоплювати практично всі сфери життя людини, країни: масштабні будови, освоєння цілини, трудові звершення робітників і колгоспників. У фондах музею зберігаються примірники такого посуду, напр.: чашка із написом: “Делегату/VIIсъезда/потребкооперации/СССР/9 августа/1966 г.”; різноманітні тарілки з сюжетами збирання врожаїв, ВДНХ; блюда і тарілки із зображенням поетів, письменників, композиторів – це теж своєрідна агітація (підвищення культурного рівня). У продовження цієї теми: декоративні блюда: “Дні літератури і мистецтва Естонської РСР в УРСР/26.IX-5.X./1975 р.”; “Дні літератури і мистецтва УРСР в БРСР. 1976 р.” І, звичайно ж, під час проведення Олімпіади у Москві 1980 р. з’являються такі символи, як олімпійський ведмедик та п’ять переплетених між собою кілець. У колекції є достатньо предметів з цією символікою: скульптури-сувеніри, тарілки, солонки.
Оглянувши невелику частину нашої керамічної колекції, яка зветься “агітаційною”, можна переконатися в тому, що, не дивлячись на промайнулий час, фарфор тих років зберігся. І постає питання: чому ж він до цього часу привертає увагу, а з роками все більше, ставши об’єктом музейного і приватного збирання, предметом наукової систематизації та ретельного вивчення? Мабуть, швидше за все тому, що він – один із яскравих документів епохи, безперечний за своєю історичною достовірністю, який доніс до нас настрій часу у сучасній художній формі.
Література
1) Андреева Л.В. Советский фарфор 1920-1930 годы. – М.: Советский художник, 1974.
2) Антиквариат, предметы искусства и коллекционирования – М., 2002 г., №1
3) Строев М. Московский антикварный рынок//Среди коллекционеров. – М., 1923, №3
4) Школьна О. Фарфор-фаянс України ХХ століття. Інфраструктура галузі, промислова та економічна політика, організаційно-творчі процеси. – Київ, 2011 р.