Музей як соціокультурний інститут в умовах інформаційного суспільства
Тези наукових доповідей (повідомлень)
Колекція фотодокументів ХІМ дуже різноманітна за своєю тематикою. Значне місце в ній займають фото, присвячені розвитку фізичної культури і спорту на Харківщині у 1945-1991 рр.
До війни Харків мав одну з найкращих спортивних баз у Радянському Союзі. Під час німецько-фашистської окупації уся фізкультурно-спортивна робота у місті та області повністю припинилася, а спортивні споруди були зруйновані. Але відразу ж після визволення Харкова розпочалося відродження спортивного життя у місті: відновили роботу спортивні товариства і організації, розпочалася відбудова зруйнованого. Одночасно спортсмени беруть участь і в спортивних змаганнях, яких в Україні протягом 1945 р. відбулося понад 5 тисяч. Найважливішим заходом року стала Всеукраїнська спартакіада у Києві, присвячена перемозі над фашизмом. Її призерами стали харків’яни – гімнастка Л. Красненко та легкоатлети В. Соха, П. Букрєєва, З. Шулякова, Р. Близнецова.
Найвагомішими досягненнями 1946 р. стали перемоги на чемпіонатах УРСР лижника Гризлова О., борця Малинка Г., легкоатлета Раєвського Г. та три рекорди на Всесоюзних змаганнях з мотоспорту Скобеля Н. Наступного 1947 р. чемпіонами УРСР стали 26 харківських спортсменів.
Протягом другої половини 1940-х рр. у Харкові та області розвивалися й командні види спорту. З 1943 р. відродився футбол, у 1946 р.-баскетбол, волейбол, гандбол, у 1948 р.-хокей. Деякі команди показували високі і стабільні результати. Так, збірна Харкова з волейболу у 1945 р. посіла друге місце на Всеукраїнській олімпіаді. Харків’яни виграли також чемпіонати України у 1946-1950 рр., тоді ж чоловічі команди Харкова були визнані найкращими українськими командами на всесоюзних змаганнях.
У ті ж роки на Спартакіаді УРСР першість завоювала харківська команда волейболістів, а збірна команда України з футболу, у складі якої виступали четверо харків’ян, виграла першість країни.
На жаль, в музейній збірці цей період розвитку спорту на Харківщині майже не знайшов відображення. Заслуговують уваги тільки деякі фото, а саме: «Українська конференція з футболу», 1946 р. (ОФ-26037); «Харківська футбольна команда «Динамо», 1949 р. (ФтД-2678); «Харківська гандбольна команда – переможець першості УРСР», 1950 р. (Фт-2676).
У 50-60-ті роки продовжується масовий розвиток спорту. До цього часу вже стали до ладу стадіони, будинки фізкультури, інші спортивні бази. На підприємствах, у навчальних закладах та установах утворюються спортивні колективи, активно ведеться пропаганда фізкультури і спорту. Збільшується кількість спортивних змагань як всесоюзного значення (з 1956 р. проводяться літні Спартакіади народів СРСР, з 1962 р.-зимові, з 1954 р.-Всесоюзна спартакіада школярів тощо), так і місцевого значення (між окремими містами, районами, закладами, промисловими підприємствами).
Не залишилися поза увагою у цей час і харківські спортсмени. На гімнастичних турнірах вищого рівня спортивну честь Харкова і України в ті роки успішно відстоювали Микола і Марія Білоконь та динамівка Красненко Л., яка була чемпіонкою СРСР у вільних вправах. Чемпіонами СРСР серед акробатичних пар були Журавльов В. та Шталь Ю. Успішно виступали на змаганнях велосипедисти Букрєєв В., борець Малинко Г. (ОФ-27524, 31324), важкоатлет Бездоля Ф.
Характерною ознакою цього періоду стає вихід радянських спортсменів на міжнародну арену. Саме тоді відбувається перехід спорту на професійний рівень, спорт вищих досягнень стає пріоритетним. Цьому сприяла політика радянської держави у цій сфері, що вважалася тоді ключовою у вирішенні проблем воєнно-фізичного, воєнно-прикладного та професійно-прикладного навчання населення, демонстрації переваг соціалістичної системи над капіталістичною.
Ще у 1946-1948 рр. радянські спортивні організації були прийняті до складу міжнародних спортивних об’єднань, що дозволило радянським спортсменам приймати участь у першостях світу та Європи, оскільки до 1946 вони на цих змаганнях не виступали.
Серед чемпіонів світу та Європи були і харків’яни. У 50-ті роки вийшов на льодові доріжки ковзаняр Гончаренко О., який став згодом першим в історії радянського ковзанярського спорту абсолютним чемпіоном світу 1953 р. У 1957 р. золоті нагороди на європейському чемпіонаті завоювали важкоатлети Х. Ягли-Огли у напівсередній вазі та Рудман М. – у середній. А у 1958 р. на чемпіонаті світу зі стендової стрільби переможцем на круглому стенді зі світовим рекордом став Каплун О.
Найвидатнішою подією цього періоду стало отримання у 1951 р. запрошення від Міжнародного олімпійського комітету до участі у майбутніх олімпійських іграх. У 1952 р. радянські спортсмени стали учасниками ХVОлімпіади у м. Хельсінкі.
На цій Олімпіаді у складі збірної СРСР були 25 представників Української РСР. Вони здобули 10 золотих, 9 срібних та 1 бронзову медалі-особисті та командні. [2, с.7]. Серед них гімнастка Марія Гороховська, уродженка Харкова. Вона виграла золоту медаль абсолютної чемпіонки і чотири срібні нагороди у всіх видах багатоборства і стала першою олімпійською чемпіонкою серед українських спортсменів. В музейній колекції є її фото (ОФ-1972).
На ХVІ Олімпіаді у Мельбурні на золоту сходинку олімпійського п’єдесталу піднявся харків’янин штангіст Ігор Рибак. До виступу на цих Олімпійських іграх він жодного разу на зміг відзначитися на першості країни. А тут Ігор Рибак «виловив» золоту медаль у легкій вазі, встановивши в ривку, поштовху та сумі триборства олімпійські рекорди. [2, с.9]. У ХІМ зберігаються 10 фотографій, присвячених цьому видатному спортсмену (інв.18952, ОФ-19694, 19695, 19714, 19720, 19726-19729, 19731).
Успішними були виступи харків’ян і на наступних Олімпіадах з 1956 р. до 1968 р. Отримали нагороди та увійшли у п’ятірку найкращих такі харківські спортсмени: волейболісти Ю. Поярков (ОФ-8733-8735, Фт-379), Ю. Венгеровський (Фт-378), та В. Матушевас (золоті призери ХVІІІ (Токіо) і ХІХ (Мехіко) Олімпійських ігор); Редькін М. (ХVОлімпіада, п’яте місце в метанні молота); Дев’ятова Т. (ХVІІІ Олімпіада, бронзова медаль у комбінованій естафеті 4х100 м); Близнецов Г. (ХVІІІ Олімпіада, п’яте місце у стрибках з жердиною); Жаботинський Л. (ОФ-26856) (ХVІІІ та ХІХ Олімпіади, золоті медалі у змаганнях важкоатлетів); Баркалов О. (Фт-365) (срібний призер ХІХ Олімпіади у Мехіко, ватерполіст).
У 1970-ті рр.-1991 р. у розвитку спорту в Україні, зокрема на Харківщині, спостерігається позитивна динаміка. Державна підтримка спорту сприяє його масовості і престижності усередині країни. У ці роки зростає чисельність колективів фізкультури та спортивних клубів на підприємствах, у колгоспах і радгоспах, установах, будуються спортивні майданчики, футбольні поля. У 1970-х рр. у Харкові були введені в дію закритий 50-метровий плавальний басейн європейського класу «Локомотив», легкоатлетичний манеж на стадіоні ХТЗ, водний Палац спорту «Спартак», Палац зимових видів спорту зі стандартною хокейною ареною, басейн «Піонер» і спортивний комплекс «Вища школа». Популярними стають масові спортивно-гімнастичні свята, спартакіади школярів, універсіади, масові дитячі змагання, турніри, присвячені видатним спортсменам: Шелекетіну Г., Школьнику М., Уграїцькому М. тощо. На фото цього періоду ми бачимо команду переможців Всесоюзного турніру з вільної боротьби на приз пам’яті Героя Радянського Союзу Івана Камишева (1979 р., ОФ-25830), жіночу волейбольну команду Двуречанського району, яка посіла І місце на спартакіаді Харківської області серед сільських районів (1986 р., ОФ-30525), спортсменів товариства «Авангард» БК харчовиків на спартакіаді на честь 50-річчя утворення СРСР (1972 р., ОФ-7430), переможців велогонки на приз газети «Соціалістична індустрія» (ОФ-30602) тощо.
Продовжують радянські спортсмени приймати участь і у різних міжнародних змаганнях. Серед учасників чемпіонатів Європи та світу багато наших земляків.
Так, у 1976 р. у вищій лізі вітчизняного волейболу досить успішно дебютувала відроджена заново команда Харківської Південної залізниці «Локомотив», яка зайняла сьоме місце. Однією з сенсацій наступного року була перемога у багатоборстві на чемпіонаті СРСР зі швидкісного бігу на ковзанах харків’янина Є. Салунського (Фт-370), яку він підкріпив золотою медаллю, отриманою на дистанції 1500 м.
На весь світ прославилися харківські альпіністи С. Бершов та О. Москальцов, які підкорили Еверест у 1982 р. До того ж С. Бершов уперше в світовій практиці здійснив нічне сходження на найвищу вершину планети. В музейній колекції присутні фото, присвячені цій події (ОФ-28921-28924, Фт-2348, 2349).
У 1983 р. Заславська О. перемогла в м. Анкара на Кубку Європи, пропливши стометрівку стилем батерфляй за рекордно короткий час. Тоді ж на чемпіонаті світу з велоспорту в Швейцарії свою першу золоту медаль у командній гонці на 100 км отримав Зинов’єв О., який на наступному чемпіонаті в Італії повторив свій успіх вже зі Ждановим В.
У 1988 р. «Металіст» уперше в історії харківського футболу став володарем Кубка СРСР. Є 2 фото цієї команди (ОФ-26801, 27716).
Були харків’яни і серед олімпійців. У 1972 р. на Олімпіаді у Мюнхені золоті медалі отримали Куришко К. (ОФ-26299), яка випередила всіх у змаганнях на байдарках-двійках (разом з ленінградкою Панаєвою Л.), і неодноразовий чемпіон СРСР з велоспорту І. Целовальников (Фт-371). Бронзовим призером ХХІІ Олімпіади у плаванні на спині на дистанції 100 м став Долгов В., а «золото» завоював велосипедист Мовчан В. (Фт-368). На Олімпійських іграх 1988 р. у Сеулі олімпійською чемпіонкою в естафеті 4х400 м стала бігунка Людмила Жигалова. Її одноклубниця із профспілкового легкоатлетичного центру Жупієва О. в забігу на 1000 м зайняла почесне третє місце. Нагороду тієї ж якості у командних змаганнях отримав шпажист Тишко М.
Багато харківських спортсменів отримали почесне звання Заслуженого майстра спорту СРСР. Серед них Кириченко Л. (Фт-362), Ечкенко М. (Фт-363), Прокопенко Г.О. (Фт-364), Сергєєв В.Д. (Фт-367), Семенова А.М. (Фт-374), Ткаченко Л. (Фт-375), Соха С.О. (Фт-376), Шелекетін Г.І. (Фт-377) та багато інших.
Отже, ми бачимо, що в музейній збірці фотодокументів чимало цікавих фото, які всебічно висвітлюють розвиток спорту на Харківщині. Серед них можна побачити не тільки окремі фотопортрети видатних харківських спортсменів, а й сюжетні фотознімки, що фіксують найнапруженіші і найцікавіші моменти змагань, товариських зустрічей, тренувань тощо. Це робить можливим використання цієї збірки у повному обсязі для популяризації даної теми.
Література
1. Голощапов Б.Р. История физической культуры и спорта: Учеб. Пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений. – М.: Издательский центр «Академия», 2001. – 312 с.
2. Наші земляки-олімпійці. – Київ: Здоров’я, 1978. – 200.
3. Саморуков Ф.И. История физической культуры и спорта. – М.: Физкультура и спорт, 1956.