Музей як соціокультурний інститут в умовах інформаційного суспільства
Тези наукових доповідей (повідомлень)
Місцева грошотворчість виникла як самостійне емісійне явище в Росії ще в роки першої світової війни, коли рубль знецінювався і інфляція захопила економіку Росії. Влітку 1917 р була видана Постанова Тимчасового буржуазного уряду Росії про обіг різних цінних паперів (облігацій, купонів до них) як сурогатів грошей, що підштовхнула далекі від центру міста до випуску своїх грошей. Жовтневий переворот 1917 р. та воєнні події 1918-1919 рр. поглибили занепад народного господарства країни, призвели до руйнації її грошової системи. Порушилися зв’язки між частинами країни, завезення грошей із державного емісійного центру припинилося, і грошовий голод на місцях (особливо – нестача дрібних, розмінних купюр) призвів до появи різноманітних місцевих грошових емісій.
Всі місцеві і приватні (внутрішні) бони можна поділити на такі умовні групи:
1) випуски самоврядувань;
2) випуски організацій;
3) випуски підприємств;
4) випуски добровільних товариств.
“Емісійна діяльність самоврядувань якісно відрізнялася від діяльності інших організацій, що випускали незагальнообов’язкові паперові гроші. Найважливішою ознакою такого рода грошових випусків була легальність емісій. Випуск бон узгоджувався з органами центральної влади. Гроші органів місцевого самоврядування вважалися обов’язковими для обігу в межах адміністративно-територіальних одиниць, забезпечувалися майном і прибутками емітента. Крім того, передбачалося покарання за фальшування таких знаків. За допомогою грошових випусків самоврядування поряд з проблемою розмінної кризи розв’язували питання поповнення місцевого бюджету”[8,с.9].
До цієї групи незагальнообов’язкових грошей відносяться не випущені у обіг “Бони Харківського Губерніяльного земства”.
У Харкові нестача грошей стала відчутною вже у березні 1918 р.: багато грошей були вивезені з банків при евакуації влади, а нових надходжень їх до міста з емісійного центру не було; із-за припинення роботи підприємств зникли товари із магазинів, багато грошей осідало на селі, не надходячи в обіг.
У першій половині березня 1918 р. Харківське губернське земство провело нараду усіх фінансових органів губернії про фінансове становище міст і повітів губернії та шляхи його поліпшення, на якій було прийняте рішення про необхідність випуску місцевих грошей, зокрема у дрібних номіналах. Протягом квітня- травня була проведена значна робота: визначені необхідна кількість та номінали бон, досягнута домовленість з Харківською конторою Державного банку про умови їх випуску і забезпечення та домовленість з двома місцевими друкарнями щодо друку цих грошових знаків. Але через непорозуміння з комісією при Міністерстві внутрішніх справ випуск бон був призупинений. Листування між відповідними органами тривало до жовтня, коли до Харкова підійшла Червона Армія. Наприкінці січня 1919 р. Губернське земство припинило своє існування, замість нього був створений Раднаргосп. “Бони Харківського Губерніяльного земства” так і не були випущені в обіг. Але деяка частина іх вже була надрукована і потрапила до мешканців Харкова. Ці грошові знаки були надруковані на цупкому папері без водяних знаків, мали складний багатокольоровий малюнок, були двобічними (один бік- російською мовою, другий- українською), не мали номерів і підписів [1]. На жаль, у колекції нашого музею немає жодного примірника цих грошей.
Фінансова криза і брак розмінних грошей спонукали різноманітні заклади, яким були потрібні обігові кошти, вдаватися до випуску власних платіжних засобів. Фінансова політика, яку проводила радянська влада в рамках “воєнного комунізму”, призвела до створення особливої групи бон, що забезпечували так званий “безгрошовий” обіг державних і кооперативних установ. Появі місцевих радянських бон сприяла і “розмінна криза” 1923- поч. 1924 рр., що виникла в результаті введення в обіг “червінців”, розмінних на золото. [7, с.39-43].
Харків був серед лідерів у випуску місцевих грошей на Україні.
Усього у Харкові випускали гроші близько 80 організацій, було вироблено більше 400 різних номіналів і їх різновидів. В основному вони були в обігу в межах однієї організації чи закладу як оплата за товар або послуги, але деякі використовувалися різними організаціями і навіть мешканцями міста. [2, с.9].
Місцеві бони мали різноманітні назви. Найбільш поширеною (третина з усіх) була “бон” (“бона”), далі йшли “чек”, “купон”, “марка” (і похідні “товарная марка”, “разменная марка”), “ордер” (та “товарный ордер”, “кассовый ордер”), поодинокі “расписка”, “квитанция”, “временная квитанция”, “разменная квитанция”, “контрольный талон”, “разменный знак”, “заемное письмо”. Майже третина цих місцевих грошей взагалі не мали назви, оскільки випускали їх тимчасово, сподіваючись скоро замінити на загальнообов’язкові гроші.
Тимчасовість цих грошових знаків обумовила і їх оформлення. Їх випускали на підручному матеріалі, часто примітивним засобом, використовуючи обгортковий папір. Лише одиниці з них мали філіграні (особливі водяні знаки). Здебільшого ці гроші були однобічними, мали печатку організації-емітента та підписи посадових осіб.
У музейній збірці ХІМ представлені 65 примірників харківських місцевих грошей. Це 52 різні номінали і їх варіанти, що були випущені 14 емітентами, а саме:
– касовий ордер споживчої спілки “Харківський взаємокредит” на 1 рубль, з печаткою та 2 підписами.
Спілка споживачів “Харківський взаємокредит”, до якої входили в основному заможні мешканці міста, існувала з травня 1918 р. до 1923 р. Вона приймала вклади і векселя, виконувала доручення з купівлі та продажу товарів, позичала гроші та видавала перекази. У 1918 р. спілка випустила гроші для своїх членів – касові ордери, що друкувалися на кольоровому папері поліпшеної якості, були однобічними, мали текст чорного кольору. У обігу вони перебували недовго.
– чек Харківського ощадно-позичкового товариства “Автокредит” на 3 руб.
Товариство було створене у грудні 1917 р., мало на меті поліпшення добробуту своїх членів, постачання їм грошових засобів через кредитування, організацію посередництва в інтересах своїх членів, створення господарських та культурно-просвітницьких підприємств. У серпні 1919 р. товариство випустило у обіг свої гроші – чеки, якими користувалися багато харківських організацій, акцептуючи їх своїми печатками, штампами або наддруками. Вони були однобічними, друкувалися на цупкому папері, мали проставлені номери. Чеки випускалися у вигляді чекових книжок, а у обігу використовувалися поштучно, з печатками і підписами керівників підприємств або організацій. Вони існували до 1920 р.
– талони Харківської споживчої спілки у 1 руб. (на одному– наддрук про збільшення вартості знака у 10 разів) та 10 руб, 1923 р.
Харківська споживча спілка (“Х.П.О.”) була створена у 1920 р. для керівництва постачанням населення Харкова і Харківської губернії. Наприкінці 1921 р. спілка випустила “Внутренние расчетные знаки” великих номіналів, надруковані на цупкому папері, з восьмигранною печаткою (відсутні у колекції). У 1923 р., коли у країні з’явилися нові гроші і змінився їх курс, спілка випустила “Талони” дрібних номіналів (двобічні, на тонкому папері), на яких пізніше, у зв’язку з інфляцією, проставлявся червоний штамп з текстом: “Постановлением Правления Об-ва от 17 июля 1923 г. стоимость настоящего талона увеличивается в десять раз”. Наприкінці 1923 р., після впровадження у країні червінцевого обчислення, на талонах ставили червоний штемпель з вказанням нового курсу (відсутні у нашій збірці). Талони використовувалися до 7 лютого 1924 р., коли Харківська споживча спілка була реорганізована у ЦЕРОБКООП.
– товарні марки робітничого кооперативу “Пищевкус” на 5 та 10 рублів.
Кооператив “Пищевкус” був створений у січні 1922 р. шляхом об’єднання спілки харчовиків та спілки тютюнників. Він мав свої магазини, розподільники, склади, скотобойню, профтехшколу для дітей своїх членів, пункт ліднепу, клуб, сад “Тіволі”, бібліотеку, ресторан, де ціни для членів кооперативу були нижчими на 15%. У середині 1922 р. для забезпечення товарами і продуктами своїх членів кооператив випустив “Товарні марки”. Вони були надруковані на напівкартоні, однобічні, з кольоровим малюнком. У 1923 р. “Пищевкус” увійшов до складу Харківської споживчої спілки.
– марки Харківського Церобкоопу: “для обліку забора членів” у 1, 2, 3, 5, 10, 20, 50 копійок та 1 карбованець, “для обліку премії” – у 10 копійок.
Харківський Центральний Робітничий Кооператив (ХЦРК, Церобкооп) був створений 5 лютого 1924 р. з метою кооперування робітничого населення, покращення постачання його продовольчими і нормованими товарами, надання кредитів, і з часом поєднав у собі усі кооперативи Харкова. До 1925 р. до нього входило близько 100000 членів. Церобкоопу належали 49 магазинів, 5 їдалень, 10 хлібопекарень, 20 розподільників, млин, маслоробня, миловарня, взуттєва і щетинна фабрики, перукарні та кіоски з продажу курильного приладдя. Для забезпечення своїх членів продуктами харчування і товарами на пільгових умовах Церобкооп випустив свої гроші:на початку 1924 р. – “Товарні ордери”, з середини 1924 р. – “Талони” (у колекції ХІМ відсутні). У квітні 1925 р. ХЦРК випустив марки: “для обліку забора членів” та “для обліку премії”. При набиранні певної кількості марок член кооператива міг отримати за них товар у магазині або заплатити ними пай. Харківський Церобкооп існував до 1928 р.
– ордери “Донбасторгу” на 3 та 5 червінцевих рублів.
Донбасторг був організований у 1920 р. у Донбасі, з центром у Бахмуті (н. Артемівськ), у липні 1922 р. головна контора перемістилася до Харкова. У його віданні були майже всі промислові підприємства Донецького басейну. Донбасторг повинен був постачати гірничозаводській промисловості Донбасу усі необхідні матеріали, обладнання, сировину, продукти харчування, а також реалізовувати продукцію Донбасу. У листопаді 1923 р. за нестачі радзнаків Донбасторг випустив у обіг “Ордери”, які приймалися усіма торгівельними установами Донецького басейну, а також обмінювалися на радзнаки. Ордери були двобічними, кожний номінал мав свій колір; випускалися книжечками, від яких відривали окремі купюри. Ордерами користувалися 65 підприємств Донвугілля, акцептуючи їх своїми печатками.
– знаки (без назви)Харківського губернського союзу споживчих спілок “Губсоюз” (колишній “ПОЮР”) та його кооперативного об’єднання “Кооперативный труд”на 250000 та 500000 рублів
Харківський губернський союз споживчих спілок “Губсоюз” у 1920 р. був перетворений із “Товарищества потребительских обществ Юга России” (“ПОЮР”). Він повинен був оволодіти способами керівництва промисловістю, у тому числі і дрібною, кооперувати сільське господарство і кустарну промисловість, допомагати державі у подоланні господарського розладу. У середині 1921 р. у Харкові при Губсоюзі було організовано кооперативне об’єднання “Кооперативный труд”, якому належали дротово-цвяховий завод, фабрика кістяних виробів, ремонтно-механічні майстерні, майстерня з ремонту та пошиття взуття, шкіряний завод, миловарня, друкарня та кооперативний банк. У лютому 1922 р. Правління Губсоюзу випустило гроші (без назви), що друкувалися на цупкому папері, були однобічними, мали номер, дату, печатку та 3 підписи. Наприкінці 1922 р. Губсоюз, а потім і кооперативне об’єднання “Кооперативный труд” були ліквідовані.
– бони заводу “Електросила” № 1 у 5, 15, 20, 50 коп. та 3, 5, 10 руб.
Завод “Електросила” № 1 (колишній Російсько-Балтійський електромеханічний завод, потім ВЕК) – одне з найбільших підприємств міста. У 1922 р. на ньому працювало більш ніж 1000 робітників. Протягом 1923-1924 рр. завод випускав гроші дрібних номіналів, які були надруковані на тонкому картоні, мали печатки заводу та підписи.
– розрахункові бони Управління господарськими підприємствами ВУЦВК у 10 та 25 коп. золотом.
Управління господарськими підприємствами ВУЦВК було створене наприкінці 1922 р. У 1923 р. ВУЦВКу підпорядковувалися кондитерська фабрика, друкарня, автобаза, автомайстерні, пральня, ідальні, фотографія, готелі і деякі інші підприємства. Для забезпечення своїх співробітників нормованими продуктами та покращеним харчуванням у їдальнях, а також для спрощення внутрішніх розрахунків у твердій валюті наприкінці 1923 р. Управління ВУЦВКу випустило гроші (розрахункові бони), що друкувалися на папері з водяними знаками, були двобічними (на звороті – цифри номіналу та печатка), мали номер та підписи. Емісія їх була невеликою, в обігу вони перебували короткий час (вилучені вже у лютому 1924 р.).
– ордери в касу “Студентського кооперативу” при Харківському технологічному інституті на 1, 5 руб.;
– чеки з каси у 1, 3, 5, 10 та 25 рублів виконбюро профосередку економічного відділення Технологічного інституту (чорні та червоні).
При Харківському технологічному інституті у різні часи створювалися громадські організації при відділеннях і факультетах, кооперативи для допомоги студентам. Деякі з них випускали гроші, що використовувалися членами цих об’єднань для придбання продуктів харчування і товарів. У 1919 р. був створений “Студентський кооператив”, який випустив “Ордери в касу” (однобічні, з чорним шрифтом, з печаткою та підписами), дійсні до 1 квітня 1920 р. Створене у 1923 р. виконбюро профосередку економічного відділення випустило “Чеки” (трьох кольорів, однобічні, з печаткою, без зазначення року).
– чеки Центрального гарнізонного червоноармійського клубу (ЦГЧК) “Грядущее” на суму 5 руб., 25 руб.;
– чеки Центрального партійного клубу (ЦПК) на суму 50 коп.,1 та 2 руб.
Чеки ЦГЧК “Грядущее” та ЦПК були грошима разового використання для оплати внутрішньоклубних заходів. Вони друкувалися на грубому обгортковому папері, були зброшуровані у книжечки, мали печатку Центрального партійного клубу.
– знаки (без назви)клубу кооперативних службовців у 10 та 20 коп.
У 1924 р. Клуб кооперативних службовців, що об’єднував спілки робітників робітничого району Харкова, випустив для членів клубу гроші, які існували до 1927 р. Вони не мали назви, були однобічними, в обігу в основному були бланки (без печатки і підписів).
Місцева грошотворчість припинилася після спеціальної постанови РНК СРСР від 29 лютого 1924 р. про її заборону і внаслідок остаточної уніфікації і стабілізації грошової системи СРСР.
Як бачимо, харківські місцеві гроші у музейній збірці ХІМ представлені лише фрагментарно. Але це не принижує їх значення як історичних пам’яток і джерел епохи, які дають можливість дослідити фінансову діяльність органів місцевого самоврядування, історію місцевих кредитних і товарно-грошових відносин, фінансово-розрахункову діяльність кооперативів, матеріально-грошове забезпечення робітників.
Література
1) Абросимов М. Невыпущенные боны Харьковского губернского земства. // Нумизматика и фалеристика.– 2000. – № 1. – С.30-31.
2) Абросимов М.В. Очерки истории бумажных денег Харькова (каталог). – Харьков, 1994.
4) Бумажные деньги, ходившие на Украине (каталог ХХ ст.). – Чернигов, 1991.
5) Рябченко Б.П. Полный каталог бумажных денежных знаков и бон России, СССР, стран СНГ (1769-1994 гг.). – Киев, 1995. – 672 с.
6) Тхоржевський Р.Й.Нариси історії грошей в Україні. – Тернопіль, 1999. – 238 с.
7) Тхоржевський Р.Й. Паперові грошові знаки і бони як історико-економічні джерела і об’єкт боністики (1917-1925 рр.). – Автореф. дис. – К., 1995. – 46 с.
8) Шишкіна Є.К. Незагальнообов’язкові паперові гроші (бони) України 1914-1925 років як історичне джерело. – Автореф. дис. – Дніпропетровськ, 2007. –18 с.