Проектна документація нової експозиції історико-археологічного музею-заповідника “Верхній Салтів” – свідоцтво кризи у сучасному музейному будівництві

Мені на рецензію була представлена проектна документація на нову експозицію Історико-археологічного музею-заповідника “Верхній Салтів” під назвою: «Програма введення стаціонарної експозиції ”Салтівська археологічна культура (VIII – X ст. н. е.): Село Верхній Салтів – історико-археологічна царина” у систему музейних комунікацій» (автори Бражник Н.М., Бражник С.І.).

Сама назва документу: «Програма введення стаціонарної експозиції ”Салтівська археологічна культура (VIII – X ст.. н. е.): Село Верхній Салтів – історико-археологічна царина” у систему музейних комунікацій» - свідчить, що на рецензію була подана не повноцінна наукова розробка нової експозиції, а студентська робота одного з авторів (Н.М. Бражник) за 4 курс її навчання у Харківській державній академії культури, доповнений фрагментами курсових робіт того ж автора за перші три роки навчання у зазначеному учбовому закладі. Така профанація експозиційної роботи не може не обурити любого музейного фахівця, тим більш, що рівень наданих документів повністю відповідає рівню студентських робіт з побудови віртуального музею чи експозиції.

Загалом вражає низький науковий рівень фахівців музею «Верхній Салтів», не обізнаність їх з загально відомими фактами. Наприклад: ні археологічні матеріали, ні письмові джерела не свідчать, що Верхньо-Салтівське городище було зруйновано військом київського князя Святослава (965 р.). Таких прикладів можна навести більше. Автори розробки вигадують нові назви та роблять нові відкриття у хронології заселення території сучасної Харківщини. Так, населення, що мешкало в басейні Сіверського Дінця в останній чверті I тис. н.е. за часів існування Хозарського каганату, автори вперто називають «салтами», хоча самі мешканці Верхньо-Салтівського городища вряд чи себе так називали. Автори пов’язують «первинне» заселення Верхнього Салтова з носіями салтівської археологічної культури (8 - 10 ст. н.е.), а «вторинне» заселення – з часами Козаччини (17 ст.). Проте відомо, що місця навколо с. Верхній Салтів були заселені значно раніш (відомі пам’ятки доби мезоліту), а у 11 – 14 ст. за письмовими джерелами мешкали «яси».

Концепція нової експозиції музею «Верхній Салтів» не відповідає вимогам, що висуваються до наукової документації з проектування експозиції. Вона не розкриває експозиційний задум та не дає потрібне загальне уявлення про майбутню експозицію. В ній не визначені цілі та завдання нової експозиції, не надана характеристика експозиційних матеріалів, котрі має музей. Автори концепції не пропонують свої методи подання експозиційних матеріалів, не показують відмінність нової експозиції від експозиції, що функціонувала раніш.

Розробка Тематико-експозиційного плану здійснена поверхнево. Теми, розділи, підрозділи, комплекси потребують перегляду у відповідності з методикою побудови сучасних експозицій. Деякі заявлені теми, підтеми та комплекси не забезпечені музейними предметами (вони представлені лише копіями документів, які мають сумнівне музейне значення). Наприклад: Підрозділ Оцінка діяльності В.О. Бабенко. Увіковічення пам’яті вченого - розкривається за допомогою двох фотокарток (вулиця ім. В.О. Бабенко та музей ім. В.О. Бабенко) та двох постанов Рубіжанської селищної ради про присвоєння ім. В.О. Бабенко вулиці в с. Верхній Салтів та музею-заповіднику. При цьому відвідувач може на власні очі бачити власне саму вулицю ім. В.О. Бабенко, перебуваючи саме у музеї ім. В.О. Бабенко.

Документ «Архітектурно-художній образ музейної експозиції» просто повторює коротку тематичну структуру майбутньої експозиції.

У цілому наданий документ вражає своєю безапеляційністю міркувань та повним невіглаством, котрі ховаються за пишномовними фразами. Наприклад, ще не збудовану експозицію, автори вже безпідставно вихваляють: «Яскрава конструктивність, елегантна розробка деталей, точність відношення матеріалу і кольору дозволяє достойно відповідати значимості історико-археологічного комплексу».

Деякі провідні тексти, що представлені у Тематично-експозиційному плані, є хворобливою фантазією авторів. Наприклад, автори доносять до відвідувачів, що: «На всю Росію славилась багата археологічна колекція (Вовчанського музею котрим завідував В.О. Бабенко), в експозиції розміщувалась безліч цінних предметів. … Серед безцінних реліквій експонувались: золочені меблі імператриці Єлизавети Петрівни, фарфоровий посуд часів Олександра Першого …Художні портрети, килими, гобелени, перламутрові письмові бюро, старовинні годинники, зброя різних часів … У Вовчанському музеї знаходилась найкраща в Росії колекція старовинних монет. Стародруки, цінні документи, фотографії». І це в той час, коли в межах сучасної України існували дійсно багаті та відомі археологічний музей при Харківському імператорському університеті, приватний музей братів Б.І. та В.І. Ханенко в Києві, Лубенський музей К.М. Скаржинської та інші.

Показний патріотизм авторів дійшов до того, що вони щиро вірять у те, що під час ЄВРО 2012 «з усіх континентів потягнуться відвідувачі, щоб долучитися» до стародавньої культури Слобожанщини. Але найбільше фантазія авторів розгорнулася в розділі присвяченому Музейним імпрезам. Чого тільки варта задумка для популяризації народної культури та самого музею-заповідника «Верхній Салтів» друкувати на туалетному папері колядок, щедрівок та купальських пісень.

Поява таких документів безумовно є свідченням низького рівня деяких працівників районних музеїв Харківської області, навіть тих, хто є дипломованими фахівцями. Потреба у обізнаних та високо кваліфікованих кадрах для музеїв області все ще залишається нагальною, і тому потребує свого скорішого вирішення.