Харківський історичний музей

Харківський історичний музей приймає картки єПідтримка

Музейні предмети з тканин та шкіри у колекції Харківського історичного музею та їх використання в експозиційній та виставковій роботі

Музей як соціокультурний інститут в умовах інформаційного суспільства

Буличова Вікторія Віталіївна

Тези наукових доповідей (повідомлень)

 

Музейні предмети, виготовлені з тканин та шкіри, є одним з цінних історичних джерел. Вони допомагають відобразити історію економіки, техніки, декоративно-ужиткового мистецтва, побут людей в конкретні історичні періоди; за допомогою цих предметів можливо також прослідкувати різноманітні суспільно-політичні процеси та участь у них окремих особистостей, краще пізнати наш край через конкретні речові свідчення різних епох та різних поколінь.

Як експозиційний матеріал, колекція багата та різноманітна за змістом, предмети вирізняються високими атрактивними якостями - яскравістю, виразністю та часто високим художнім рівнем виконання, що при використанні в експозиції завжди звертає увагу відвідувачів.

Загальна кількість предметів з тканин та шкіри налічує майже 8 тисяч одиниць. Зазначені музейні пам’ятки мають широку географію, походять з багатьох територій сучасної України, республік колишнього Радянського Союзу та інших держав, вкладаються в хронологічні рамки кінця 17 – початку 21 ст. і можуть характеризувати широкий спектр явищ та подій.

На сьогоднішній день досліджувані предмети входять до груп зберігання «Тканини», «Шкіра», «Зброя, спорядження» та «Різне», умовно об’єднуються в окремі предметно-тематичні групи, найцікавішими серед яких є етнографічні матеріали, що у свою чергу розподіляються на предмети народного вбрання та побутові декоративно-ужиткові речі, міське вбрання, формений одяг, облачення духівництва та предмети храмового начиння, зразки тканин та вишивок, прапори, транспаранти, вимпели та стрічки.

В основі збірок народного вбрання, побутових речей та облачення духівництва лежать предмети, зібрані ще на поч. ХХ ст. у різних районах Слобожанщини до ХІІ археологічного з’їзду, який проводився у Харкові з 15 до 27 серпня 1902 р.

Народне вбрання як пам’ятник матеріальної культури не тільки відображає конкретні культурні традиції і тісно пов’язане з соціальною історією і історією розвитку виробництва, але й несе певне утилітарне і декоративне навантаження, вказує на етнічну приналежність власника, відображає вікові відмінності, розповідає про побут та художній смак народу.До того ж кожен предмет цієї системи займає у ній окреме місце, має свою історію, генеалогію, ареалрозповсюдження та є своєрідним оберегом.

Незважаючи на те, що у складі колекції зберігаються здебільшого окремі предмети українського та російського жіночого, чоловічого, дитячого одягу і аксесуари до нього, колекція представляє всі складові традиційного повсякденного та святкового народного вбрання: натільний, поясний, стегновий, нагрудний і верхній одяг. Окремою групою предметів, які відіграють особливу роль у комплексі вбранняє головні убори, пояси, взуття.

В основу народного вбрання покладена сорочка, яка серед значної кількості різновидів народного одягу займає чи на найголовніше місце. Навколо неї утворюються своєрідні комплекси з домашнім та верхнім плечовим одягом, взуттям, головними уборами, аксесуарами поясного набору. [1, с. 110]. У колекції музею більш менш повно представлені всі типи сорочок, характерні для одягу слобожан впродовж 2 пол. 19 ст.-20-х рр. 20 ст. Це – одна з найцікавіших і найбагатших збірок ХІМ. Вона демонструє не тільки багатогранність художньої творчості народу, але й допомагає вивчати своєрідність орнаментальних мотивів, їх композиційних побудов і технік виконання.[2, с.25].

Поясний жіночий одяг представлений у колекції плахтами, дергами, запасками, паньовами, літниками, андараками, спідницями, фартухами тощо. Плахти та паньови належать до найдавніших видів поясного вбрання. Плахти в колекції ХІМ географічно тяжіють до Полтавщини та Харківщини, їх кількість становить близько 30 одиниць, а паньови – 10 примірників, що надійшли у колекцію з Курської області та російських сіл Харківщини і Сумщини – традиційно характеризують один з комплексів жіночого одягу Воронезької та Курської губерній Слобожанщини.

Серед плечового одягу росіянок характерним елементом є сарафан, який був головним компонентом ще одного комплексу жіночого одягу південноросійських губерній та північно-східної території України. Збірка сарафанів налічує більше 30 предметів, які побутували переважно в російських селах Харківської області, таких як Руська Лозова, Руські Тишки, Стара Покровка, Староверівка. Сарафани виготовлялися з домотканої волосіні, конопляного полотна або купованої тканини та оздоблювались тканинами різних фактур, тасьмою, стрічками, бісером, металевим мереживом, смугами золотного шиття, ґудзиками, металевими лелітками тощо [3, с. 29].

Фартухи були невід’ємною частиною жіночого вбрання, їх одягали до поясного одягу (плахти, паньови, спідниці) та до сарафана, прикрашали ним вбрання під час свят і захищали одяг від забруднення у будні. У збірці фартухів представлені як українські, так і російські взірці, але кількісну домінанту становлять російські фартухи. [4, с.57]

Зразки чоловічого поясного одягу представлені збіркою чоловічих народних штанів і налічують у колекції ХІМ тільки 12 музейних предметів. Серед них 6 пар є складовою частиною українського народного костюму, стільки ж – російського костюма. Географічно у колекції музею представлені штани, які побутували в українських та російських селах Харківської губернії.[5, с.110]

Пояси були необхідним функціональним та естетичним доповненням одягу. І чоловіки, й жінки підперізували стан поясом або крайкою. Більшість українських крайок і поясів, що зберігаються у колекції, оздоблені поздовжніми різнокольоровими смужками. Кінці прикрашалися різними варіантами бахроми або бахромою з китицями. Російські пояси мали в своєму оздобленні додаткові матеріали – металеві лелітки, шовкові стрічки, ґудзики тощо. Окрім тканих, у збірці зберігається значна частина плетених поясів з Полтавщини та Слобожанщини.

Нагрудний одяг в колекції – це безрукавки, керсетки, кофти, літники, холодайки, душегрії тощо (усього більш ніж 60 предметів) Ця група одягу в колекції ХІМ географічно походить з українських та російських сіл Харківської та Сумської областей України, а також з Полтавщини та Чернігівщини. Найдавнішими предметами цієї групи є 2 керсетки з домотканої вовни зеленого кольору, прикрашені червоними «перчиками» з вовняних ниток. [6, с. 69]

Верхнє вбрання в колекції представлене свитами, кобеняками,юпками,чинарками,які шилися з домотканого валяного сукна з овечої вовни білого, сірого та темно-брунатногокольорів. Крої та оздоблення їх різноманітні, але в основі вони мають найдавніший спосіб покрою, відомий в різних культурах – тунікоподібний. Шкіряне верхнє вбрання представлене також 2 кожухами, які побутували у с. Пархомівка Богодухівського повіту Харківської губернії.

Обов’язковим доповненням як до святкового, так і до повсякденного вбрання, були головні убори. У порівнянні з чоловічими, жіночі головні убори вирізняються різноманітністю матеріалу, крою та прикрас кожного з елементів. В суміжних районах Слобожанщини (північний схід Харківської губернії, та південні території Курської та Воронезької губерній) варіативність уборів найхарактерна. Це пояснюється великим етнічним змішанням населення з різноманітними традиціями, що, переплітаючись, утворювали велике різнобарв’я місцевих форм [7, с.86]. Жіночі головні убори у збірці представлені очіпками, кичками, сороками, пов’язками, кісниками, хустками; чоловічі – солом’яними брилями, шапками з овечого хутра, картузами тощо. У колекції головних уборів зберігається по 30 примірників українських та російських жіночих уборів [8, с.48], що стосується чоловічих уборів, їх чисельність значно менша.

Хустки виступали як обов’язкове доповнення до складного комплексу жіночого головного убору. Жінки у різний спосіб пов’язували хустками голову або накидали на плечі, обгортаючи стан. У музеї зберігається 55 головних хусток, основний масив з яких складають яскраво орнаментовані кашемірові або шовкові святкові шалі та хустки. [9, с.54]

Важко уявити собі народне вбрання без взуття, яке завжди доповнювало одяг і також, як і верхня ноша, було майже однаковим для чоловіків, жінок та дітей, відрізняючись тільки розміром та прикрасами. Колекція народного взуття в збірці ХІМ досить різноманітна і зараз налічує понад 30 пар та кілька розпарованих предметів, включає в себе жіноче, чоловіче та дитяче взуття, виготовлене переважно зі шкіри, але є у наявності і взуття, плетене з кори, ниток, виготовлене з мішаних матеріалів, наприклад, деревини та шкіри. [10, с.78]

До колекції міського вбрання кінця ХІХ - початку ХХ ст. входять окремі предмети костюму міщан повітових міст Харківської губернії: штани, сукня, кофти, спідниці; одяг купецтва представлений візитною сукнею купчихи, а вбрання інтелігенції відображене чорною атласною візитною сукнею зі шлейфом, чоловічими костюмами, жилетами, краватками, зйомними комірами і манжетами, фетровими капелюхами тощо; своє відображення у колекції знайшли також взуття і аксесуари - шкіряні рукавички, гаманці, поясні ремені.

Подальші історичні періоди відображені у колекції вбрання ХІМ різноманітними сукнями, чоловічими костюмами, сорочками, головними уборами, взуттям, аксесуарами. Серед цих предметів за хронологічним рядом можна виділити окремі меморіальні комплекси. Наприклад, костюм старого більшовика С.І. Покко, в якому він 1917 р. повертався в Харків з заслання, речі голови ВУЦВК Г.І. Петровського, якими він користувався протягом роботи в Харкові, комплекс жіночого вбрання, що належав А.П. Музиці, одній з засновників комуни ім. Г.І. Петровського у Велико-Бурлуцькому повіті Харківської губернії, комплекси вбрання Д.В. Нерівного, голови колгоспу «Більшовик» Валківського району Харківської області, О.І. Мещанінова, професора медицини, завдяки якому було врятовано багато військовополонених у Харкові протягом окупації 1941-1943 рр., Героя Соціалістичної Праці І.І. Коваля, директора Валківської МТС, двічі Героя Соціалістичної Праці Г.С. Могильченка, голови колгоспу ім. С.Орджонікідзе Лозівського району Харківської області.

Особливе місце в збірці займаєтеатральнийкостюм, перші взірці якого надійшли до музею в 50-х роках ХХ ст. Серед них костюми народного артиста СРСР О.І. Сердюка: жупан, в якому він грав роль Івана Богуна в спектаклі О. Корнійчука «Богдан Хмельницький» та кольчужна сорочка - вбрання Микити зі спектакля І. Кочерги «Ярослав Мудрий»; шаровари народного артиста СРСР І. Мар’яненка, в яких він грав роль Богдана Хмельницького та концертні сорочка, шаровари і пояс відомого кобзаря Г. Ільченка; головна хустка, в якій на сцені грала українська артистка М. Заньковецька та балетна сукня, народної артистки УРСР С. Коливанової, в якій вона танцювала Жизель в однойменному балеті Адана.

Цікавою є збірка форменого одягу кінця ХІХ-ХХ ст. Вона складається переважно з військових одностроїв та спорядження, одягу медичних робітників, залізничників, бійців студентських будівельних загонів, спецодягу робітників різних галузей промисловості тощо. Серед цієї групи предметів слід звернути увагу на форму та спорядження командного складу різних родів військ Радянської Армії періоду Великої Вітчизняної війни. Наприклад, кітель генерал-лейтенанта О.М. Городнянського, командуючого 6 армією, який загинув під час боїв за Харків у 1942 р., кітель генерал-полковника І.С. Конєва, командуючого Степовим фронтом під час визволення Харкова, форма генерал-майорів танкових військ Д.М. Куликова та І.Н. Шевченка, в якій вони брали участь у Параді Перемоги 24.06.1945 р., шинеля медичної сестри М. Шкарлетової, нагородженої медаллю Флоренс Найтінгейл, гімнастерка військового лікаря М.М. Ляховицького.

Серед музейних тканин виділяються також облачення духівництва православного та католицького культу к. ХІХ – поч. ХХ ст. – ризи, підризники, поручі, стихарі, єпітрахілі, пояси, омофори, саккос, орнат, предмети так званого нагородного облачення (набедреник, палиця, сулок), храмове начиння: плащаниці, воздухи, покрови, антимінси, стрічки під ікону, пояси для дзвоників тощо (усьогобільш ніж 50 предметів). Більша частина з них виготовлена з коштовних тканин: атлас, шовк, оксамит, парча та парчеві тканини, але також є предмети, пошиті з тканини домашнього виробництва та з недорогих фабричних тканин; окрім декоративного оздоблення предмети містять релігійну символіку - намальовані, вишиті або виткані стилізовані хрести, зображення на релігійну тематику. [11, с 113]

До побутових декоративно-ужиткових речей традиційно відносяться рушники, білизна постільна (наволочки, простирадла, підзори) та столова (скатертини, серветки), тканини інтер’єрного призначення - занавіски, штори, серветки та доріжки на меблі, килими, рядна та інші зразки предметів селянського та міського побуту к. XIX– поч. XX ст. Серед цих предметів рушники становлять найбільшу групу - понад 400 одиниць. У колекції ХІМ представлені здебільшого слобожанські рушники з українських та російських сіл. Переважна більшість з них вишиті стилізованим квітковим орнаментом у чорно-червоній кольоровій гамі, а деякі - вишиті технікою «білим по білому» - повторюють традиції декору рушників Полтавщини. Збірку рушників урізноманітнюють більш давні за походженням і поширені всіма українськими землями ткані рушники,до яких відносяться і так звані “кролевецькі”, виготовлені у с. Кролевці Чернігівської губернії. Вони були розповсюджені переважно Центральною Україною, широко застосовувались у весільному обряді,а у колекції ХІМ їх кількість доходить до 50одиниць.

Значний науковий інтерес для дослідників становлять майже 90 килимових виробів зі збірки ХІМ, серед яких слід звернути увагу на ворсові килими (коци), виготовлені в Харкові, та низку полтавських і слобожанських безворсових килимів, витканих технікою гобеленового ткання [12, с. 96]. За стилістичним забарвленням більша частина зазначених килимів виготовлені у народних традиціях геометричної та рослинної орнаментики, але представлені також і так звані «панські», декоровані у барокових традиціях.

Окрему групу поряд з предметами декоративно-ужиткового характеру утворюють пам’ятні та ювілейні хустки, виготовлені на знак різних подій, та хустки-сувеніри, подаровані представниками делегацій країн Європи та Азії і делегацій братніх республік СРСР трудящим м. Харкова і області. Колекція таких хусток у ХІМ становить 40 одиниць зберігання. Тематика сюжетних зображень на них умовно відповідає двом визначним періодам в історії держави, карколомниммоментом у якій став жовтень 1917 р.[13, с. 60].

Окрім цілісних музейних предметів, виготовлених з тканин, у музеї зберігається значна частина зразків тканин, вибійки та взірців вишивок для декору одягу, рушників тощо, фрагменти облачення духівництва та елементи для його декору, мереживо монастирської роботи, плетене з металевих ниток, яке може слугувати матеріалом для вивчення різновидів монастирської вишивки та гаптування.Зазначені предмети відрізняються за способом виготовлення ниток (ручний та машинний), способом виробництва тканин, декором, орнаментацією та кольоровим рішенням. Переважна більшість їх становить значний науковий інтерес, демонструє розвиток технологічних особливостей та багатство технік та матеріалів.

Серед предметів колекції особливе місце займає збірка прапорів та знамен. Унікальним пам’ятником національної символіки є Гетьманський прапор 1686-1688 рр. [14, с. 593], значну цікавість становлять прапори гончарного, калашного, кравецького, ткацького ремісничих цехів XVIIІ ст., прапор Харківського ополчення періоду Кримської кампанії 1853-1856 рр. та прапори, які до початку окупації Харкова 1941-1943 рр. зберігалися у Центральному Українському музеї революції та громадянської війни і відбивають події, пов’язані з боротьбою проти самодержавства в Російській імперії, встановленням радянської влади, партійним та державним будівництвом, армією, молодіжним рухом тощо. Серед зазначеної збірки слід виділити також радянські прапори періоду Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр., прапори галузевих міністерств, транспаранти, вимпели, стрічки, які відображують розвиток соціалістичного змагання в усіх галузях промисловості, сільського господарства, науки, культури та спорту.

Підсумовуючи викладене, зазначимо, що використання в науково-дослідній та експозиційній діяльності музеїв предметів з тканин та шкіри, які є свідками історичних подій, дає можливість реконструювати на документальній основі оточуюче середовище, події, явища, конкретний образ, тобто відродити історичну реальність, конче необхідну для кращого розуміння сьогодення.

 

Література

1.                Буличова В.В. Українські та російські чоловічі сорочки у колекції ХІМ./ Тринадцяті сумцовські читання: Збірник матеріалів наукової конференції «Сучасний музейний заклад: проблеми вивчення, збереження та популяризації національної історико-культурної спадщини». - Х., 2007, 151 С.

2.                Бараненко О.Д. Орнаментальні мотиви слобожанських народних сорочок з колекції Харківського історичного музею./Другі сумцовські читання: Тези наукової конференції. – Х.,1996, 71 С.

3.                Буличова В.В. Колекція російських сарафанів у збірці Харківського історичного музею./ Другі сумцовські читання: Тези наукової конференції. – Х.,1996, 71 С.

4.                Буличова В.В. Колекція українських та російських фартухів у етнографічній збірці ХІМ./ Шості сумцовські читання: Збірник матеріалів наукової конференції, присвяченої 80-річчю Музею Слобідської України ім.. Г.С. Сковороди. - Х., 2000, 134 С.

5.                Буличова В.В. Народний чоловічий поясний одяг у колекції ХІМ./ Чотирнадцяті сумцовські читання: Збірник матеріалів наукової конференції «Музей і сучасність: актуальні проблеми музейної діяльності. - Х., 2008, 135 С.

6.                Єрьоміна Т.А. Безрукавки в колекції Харківського історичного музею./ Дев’яті сумцовські читання: Збірник матеріалів наукової конференції «Музей і сучасність». - Х., 2003, 135 С.

7.                Буличова В.В. Російські жіночі головні убори у колекції Харківського історичного музею./ Треті сумцовські читання: матеріали наукової конференції, присвяченої 95-річчю ХІІ Археологічного з’їзду - Х., 1998, 108 С.

8.                Буличова В.В. Очіпок як складова частина традиційного головного убору заміжньої жінки в Україні (з колекції головних уборів ХІМ)./ Четверті сумцовські читання: матеріал наукової конференції, присвяченої 135-річчю з дня народження Є.К. Рєдіна. - Х., 1999, 118 С.

9.                Буличова В.В. Українські та російські хустки у колекції головних уборів Харківського історичного музею./ П’яті сумцовські читання: Збірник матеріалів наукової конференції «Музей: історія і проблеми сьогодення. - Х., 1999, 78 С.

10.           Буличова В.В. Народне взуття в етнографічній збірці ХІМ./ Сьомі сумцовські читання: Збірник матеріалів наукової конференції з міжнародною участю «Історія та археологія Слобожанщини в музеях Харківщини. До 100-річчя відкриття Салтівської культури. - Х., 2002, 113 С.

11.           Буличова В.В. Облачення православних церковнослужителів та священнослужителів у колекції ХІМ./ Одинадцяті сумцовські читання: Збірник матеріалів Всеукраїнської наукової конференції «Подвигу народному жити у віках», присвяченої 60-річчю Перемоги у Великій Вітчизняній війні. - Х., 2006, 122 С.

12.           Грайворонська М.В. Розвиток коцарства на Харківщині./ Дев’яті сумцовські читання: Збірник матеріалів наукової конференції «Музей і сучасність». - Х., 2003, 135 С.

13.           Буличова В.В. Пам’ятні хустки в колекції ХІМ./Десяті сумцовські читання. Збірник матеріалів Всеукраїнської наукової конференції, присвяченої 150-річчю з дня народження видатного українського вченого, академіка АН України М.Ф. Сумцова. – Х., 2005, 114 С.

14.           Савчук Ю. Знамена українських гетьманів з Палати зброї Московського Кремля. – Київ, 2003, с. 593.