Харківський історичний музей

Харківський історичний музей приймає картки єПідтримка

Проблеми розвитку музейних закладів Харківської області у роки незалежності та шляхи їх вирішення

Музей як соціокультурний інститут в умовах інформаційного суспільства

Панченко Алла Володимирівна

Тези наукових доповідей (повідомлень)

 

На сьогодні музейна мережа Харківської області є однією з найбільших по Україні і налічує 111 закладів. З них: 2 музеї – національні, 3 музеї утримується з обласного бюджету, 5 – підпорядкованих Харківській міській раді, 5 музеїв у містах обласного підпорядкування та 19 районних краєзнавчих музеїв. Крім цього, на обліку управління культури Харківської ОДА перебуває 75 музеїв, що створені при організаціях та установах і 2 приватних музеї.

 Більшість цих музейних закладів створені на різних засадах ще за часів радянської влади. Але слід відзначити, що попри економічні проблеми 90-х років, на хвилі піднесення національної самосвідомості на Харківщині було створено цілу низку нових музеїв. Це Дворічанський (1992р.), Валківський (1992р.), Зміївський (1991р.), Люботинський краєзнавчі музеї(1992р.), Краєзнавчий музей Печенізького району ім. Т.А.Суліми (2000р.), Історико-археологічний музей-заповідник «Верхній Салтів» (1997р.), Харківський літературний музей (1992р.), Обласна художня галерея «Мистецтво Слобожанщини»(1999р.), Міська художня галерея ім. С.А. Васильківського (1995р.). У 2005 році було відкрито філію Харківського історичного музею «Харківщина у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.», який з 2007 року відокремився і носить назву Меморіальний комплекс «Висота Маршала І.С.Конєва», останнім Харківською міською радою було створено Музей приватних колекцій. У цей же час цілий ряд музеїв в районних центрах, містах обласного підпорядкування та селах області, що працювали на громадських засадах були прийняті у комунальну власність: Богодухівський, Великобурлуцький, Вовчанський, Золочівський, Краснопавлівський, Первомайський, Шевченківський, Чапаєвський, Сахновщинський краєзнавчі музеї, музей історії с. Верхній Бишкин, Приколотнянський музей ім. Героя Радянського Союзу К.Ф. Ольшанського, Міський музей К.І.Шульженко Меморіальний музей-квартира сім’ї Гризодубових. Щодо музеїв, що створені при організаціях та установах, то слід відзначити, що точна статистика таких музеїв, на жаль, відсутня. Оскільки, останнім часом виникає досить значна кількість приватних музеїв (Музей міської садиби, галерея «Маестро», галерея АВЕК), музеїв, створених при акціонерних товариствах, закритих установах або громадських організаціях (Музей історії Харківської єпархії, музей Чічібабіна), засновники яких не вважають за потрібне вставати на облік. Музеї, що працюють при навчальних закладах обліковуються обласною станцією юних туристів. Але, загалом, можна прослідити наступну тенденцію: під час розладу 90-тих років ряд громадських музеїв припинили своє існування (музеї історії заводів «Радіодеталь» та «Гідропривід», машинобудівельного заводу «Кондиціонер», Харківського кахельного заводу, Харківського електромеханічного заводу, фабрики ім. Тінякова, музей історії розвитку та трудової слави ДСК-1 тощо). Причому тільки у двох з них (завод «Радіодеталь» та АТЗТ «Будянський фаянс») ліквідацію було проведено у відповідності до законодавства із збереженням колекцій та передачі їх Харківському історичному музею. Всі інші безслідно зникають у процесі руйнування економіки та ліквідації підприємств. Наприкінці 90-х цей процес уповільнюється.  І на початку 2000-х років поступово починається процес відбудови музеїв, що створені при організаціях, установах та підприємствах. У цей час поновлюються експозиції вже існуючих музеїв (Музей історії Південної залізниці, Музей трудової слави державного підприємства «Харківський приладобудівний завод ім. Т.Г.Шевченка», музей історії державного авіаційного підприємства «Харківський авіаційний завод», Музей історії харківської міліції тощо), створюються нові (Музей-діорама воїнів інтернаціоналістів м. Харкова, Харківський музей Голокосту та історії євреїв, Музей керамічної плитки, Музей історії Холодногірської виправної колонії № 18, Музей зв’язку Харківської філії «Укртелеком», Перший український музей горілки ЛГЗ «PRIME», Музей Східного регіонального управління прикордонних військ України, Морський музей тощо).

Тобто, як бачимо, за часи незалежності музейна мережа Харківщини не тільки не зменшилася, але суттєво розширилася.

Разом з тим, як правило, музеї утворені  з колишніх музеїв на громадських засадах, і їх експозиції так і залишилися на науковому, технічному та естетичному рівні громадських музеїв 60-70-х років. Для цих музеїв не йдеться про створення якогось оригінального образу експозиції, про сучасні художні рішення або новітні наукові концепції, що врахували би вимоги сьогодення, тут не вирішуються питання щодо придбання самого елементарного експозиційного обладнання, для деяких з них гостро стоїть проблема браку експозиційної площі. Не краще справи у музеях, створених у 90-х роках та на початку цього віку. Так Люботинський краєзнавчий музей та Музей приватних колекцій досі знаходяться без приміщень, у Валківського краєзнавчого музею, Меморіального музею квартири сім’ї Гризодубових – відсутнє будь-яке експозиційне обладнання, через що Валківський музей працює тільки у виставковому  режимі, приймаючи за рік 4-5 тис. осіб (тоді як, наприклад Балаклійський краєзнавчий музей приймає за рік понад 17 тис. відвідувачів), музей сім’ї Гризодубових закритий для відвідувачів зовсім.

Проблема нестачі експозиційного обладнання існує і в інших музеях. Так в Ізюмському та Куп’янському музеях відремонтовані будівлі та приміщення, але гроші на обладнання не виділяються вже кілька років. Гостро стоїть проблема з експозиційним обладнанням також у Первомайському, Печенізькому музеях.

З іншого боку цілий ряд музеїв (Красноград, Барвінкове, Сахновщина, Шевченкове тощо) мають експозиції, створені наприкінці 80-х початку 90-х років, коли гроші стрімко знецінювалися і районі відділи культури мали змогу виділити кошти на створення нових експозицій за професійними художніми проектами. Та, на жаль, рівень їх виконання дуже низький, і інакше як халтурою ці проекти назвати не можна.

Іншою проблемою для всіх цих музеїв є невідповідність змісту експозицій історичним реаліям та відсутність наукового підходу до їх створення. За радянських часів музею відводилася роль такої собі збірки ілюстрацій для підручника саме радянської історії. У ті часи будувалися музеї-близнюки, створені за єдиним тематично-хронологічним принципом, заповнені однаковими грамотами, дипломами, посвідченнями, фотографіями, фронтовими листами, та трошечки предметами етнографії. Зараз перед музеями постають інші завдання. Сьогодні музей повинен виконувати загальнокультурні функції. Музейна експозиція, як і будь-яке інший витвір мистецтва, повинна не тільки вчити, а й пробуджувати асоціації, народжувати образи, думки, почуття, збагачувати культуру як творців експозиції, так і її відвідувачів. Слід пам’ятати, що музеї є не тільки місцем збереження культурної спадщини – а й місцем презентації історії та культури району, закладом який є частиною іміджу району або міста. Саме в музей можна привести делегацію або гостей будь-якого рівня, щоби показати свої історичні та економічні досягнення, рівень культури та ті особливості, що притаманні саме цьому району або місту. Адже саме музей, що концентрує пам’ятки культури, може, при наявності відповідної інтерпретації, дати дуже цікаву пізнавальну і емоційну інформацію про культуру народу, коріння багатьох релігійно-міфологічних уявлень, допомогти зрозуміти джерела народної культури та засвоїти цю інформацію як частину історико-культурної спадщини. Крім цього, саме музей має унікальну можливість справляти емоційний вплив на відвідувача. А, відтак, музейні експозиції мають бути естетично досконалими, мати глибоку змістовність та науковість і, безумовно відповідати технічним вимогам сьогодення. Але це стане можливим тільки за умови повного взаєморозуміння між владними структурами всіх рівнів та музейними закладами. Тобто, можновладці повинні добре розуміти місію та можливості музеїв, їх роль у виховному і освітньому процесі і, разом з тим, розуміти потреби музейних закладів. Адже досвід показує, що саме там, де влада любить гордиться своїми музеями, їх любить і відвідує населення, вони є популярними як серед місцевого населення так і для туристів. Вкладаючи кошти в музеї, держава вкладає їх у майбутнє своєї нації, у рівень культури та освіти своїх громадян, їх патріотизм та усвідомлення своєї самобутності. Інше питання, яке необхідно вирішити на законодавчому рівні, це розвиток меценатства. Зараз, з одного боку, спонсори не поспішають з допомогою, бо відсутня мотивація (в багатьох країнах для суб’єктів господарської діяльності, які вкладають кошти в музейні проекти або музеї впроваджений спеціальний податковий режим). З іншого боку, музеї не дуже прагнуть цієї допомоги через безліч проблем з бухгалтерією та контролюючими органами, що виникають у разі отримання такої допомоги. Наше законодавство не передбачає і створення такого, наприклад, як в США державно-приватного партнерства, коли різноманітними структурами створюється базовий капітал, який не просто направляється на окремі музейні проекти, а передається у керівництво грамотній фінансовій компанії, яка оперує цим капіталом, отримує прибуток і пускає його на підтримку тих чи інших музейних проектів. Проблемою є й відсутність діючої системи підвищення кваліфікації музейних співробітників. Адже саме поняття розвитку музейної справи передбачає засвоєння і впровадження в музейну практику новітніх технологій у музейному будівництві, нових форм експозиційної, виставкової та освітньої роботи. Отже, навчання музейних співробітників та обмін передовим досвідом є необхідною умовою для успішної роботи музеїв.

Слід відзначити, що вирішенню цього питання в Харківській області приділяють значну увагу. При управлінні культури і туризму облдержадміністрації працює обласний навчально-методичний центр підвищення кваліфікації працівників культосвітніх закладів. Одним з напрямків його роботи є підвищення кваліфікації музейних співробітників. Для них регулярно проводяться короткотермінові семінари під час яких слухачі отримують як теоретичні знання, так і практичні навички у проведенні інтерактивних освітніх заходів, обліку та науковій обробці музейних предметів. Програма цих семінарів передбачає також ознайомлення з досягненнями музеїв Харківської області в експозиційному будівництві.

Також, з метою ознайомити директорів музеїв регіону з найкращими досягненнями музейної практики, щорічно проводиться науково-практичні семінари. З 2007 року він проводиться на базі кращих музеїв не тільки області, а й України. Таким чином директори музеїв Харківщини побували у Літературно-меморіальному музеї Г.С. Сковороди, Меморіальному комплексі «Висота Маршала І.С.Конєва», Чугуївському художньо-меморіальному музеї І.Ю. Рєпіна, Полтавському краєзнавчому музеї, Дніпропетровському національному історичному музеї. Також директори районних та міських музеїв ознайомилися з найкращими наробками Харківського історичного, Харківського художнього, Харківського та Харківського літературного музею.

Відчутним результатом цих семінарів є якісне зрушення музейної роботи в області у галузі науково-освітньої роботи. В музеях розробляються нові форми роботи з відвідувачем: фестивалі, історичні реконструкції, музейні свята, цикли музейних занять, квести тощо. Три роки поспіль музеї області беруть активну участь у всесвітній акції «Ніч у музеї», що з кожним роком набуває все більшої популярності у населення. Дуже активно у пошуках нових форм науково-освітньої роботи працюють Літературно-меморіальний музей Г.С.Сковороди, Куп’янський, Краснопавлівський, Ізюмський краєзнавчі музеї, Міський музей К.І.Шульженко. Що стосується Харківського літературного музею, Чугуївського художньо-меморіального музею та Міської художньої галереї ім. С.В.Васильківського – то це музеї, досвід та наробки яких у науково-освітній роботі можуть бути прикладом для будь-якого музею України. Так, наприклад, завідувачем науково-освітнього відділу Харківського літературного музею О.В.Черемською було проведено тренінг «Стилі навчання: когнитівні уподобання різних відвідувачів» на міжнародному тематичному тренінгу ЮНЕСКО/ IKOM.

Всі ці зрушення дали свій дуже позитивний результат. За 5 років кількість відвідувачів тільки комунальних музеїв Харківщини збільшилася більш як на 220 тис. . і склала 1 млн. 134 тис. осіб.

Але тільки за умови державної підтримки, внесення змін в законодавство щодо спонсорської діяльності, надання платних послуг музейними закладами, вирішення питань про надання музеям місця для розміщення реклами, створення нових сучасних експозицій обладнаних необхідними технічними засобами можна чекати від музеїв насправді ефективного використання свого могутнього потенціалу.