Народний чоловічий поясний одяг у колекції ХІМ

Чоловічий поясний одяг складається зі штанів та пояса як необхідного функціонального та естетичного доповнення. Предметом даного дослідження обрані штани, оскільки вони є домінуючим елементом цього одежного комплексу. Протягом віків штани поступово набували особливого статусу в чоловічому вбранні. За даними археологічних розкопок, штани були відомі слов’янам ще з IV ст. до н.е., але основним одягом чоловіків стають доволі пізно, починаючи тільки з 16 ст.

Для чоловічого населення Слобожанщини були характерні штани, в основі яких лежали стародавні загальнослов’янські форми, які, у свою чергу, беруть своє коріння з предметів матеріальної культури скіфської та сарматської доби. Уже в той час існувало два типи штанів: вузькі шкіряні і широкі, ймовірно вовняні, штани, які мають вигляд шароварів.

Збірка чоловічих народних штанів у колекції ХІМ представлена тільки 12-ма музейними предметами, серед яких 6 пар є складовою частиною українського народного костюму, стільки ж – російського костюма, і тільки 1 пара у колекції характеризує чоловіче вбрання міщанського типу. Предмети збірки охоплюють хронологічний період з к.19 до поч.20 ст. ст. Географічно у колекції музею представлені штани, які побутували в українських та російських селах Харківської губернії.

Протягом 16-17 ст. ст. складаються певні риси етнічної специфіки, властиві культурі та побуту українського та російського населення Слобожанщини. На їх фоні кристалізуються національні відмінності, але попри всі відмінності, в одязі українців і росіян взагалі, і в поясному чоловічому вбранні зокрема, можна провести багато паралелей в закономірностях розвитку, у крої та способах носіння.

Автор ставить перед собою мету проаналізувати загальні риси та відмінності штанів як складової народного чоловічого одягу. Цей процес полегшується тим, що селянський одяг є найбільш стійкою формою одягу впродовж століть, у ньому відбилися багатовікові традиції, доцільність поєднання утилітарної функції з естетичною, на утворення його форм наклали відбиток соціально-економічні та господарсько-географічні умови, до того ж, у порівнянні з жіночим вбранням, чоловічий одяг у своїх старих та нових різновидах є більш однотипним.

На даний час інформація щодо цього елемента чоловічого одягу представлена в різних друкованих виданнях, але актуальність дослідження даної збірки не зменшується, а навіть зростає у рамках послідовного вивчення усієї етнографічної збірки музею. Вважаємо, що інформацію, отриману при даному дослідженні, можна використати як узагальнюючу для українського та російського населення Слобожанщини.

На території різних регіонів України, у тому числі на Слобожанщині, здавна існували декілька видів крою штанів: гуцульській, поліський, буковинський, подніпрянський, степовий, з його закарпатським варіантом, та староруський. У залежності від крою штани мали різноманітні місцеві назви: «гачі», «гаші», «холошні», «ногавиці», «порти», «портки», «сподні», «штани». Для українського населення Слобожанщини були характерні штани подніпрянського та степового типів крою, росіяни ж носили штани староруського типу, розповсюджені на всій території російських губерній.

Штани, які побутували в українських селах Харківської губернії, мали широкі штанини, з’єднані за допомогою вшитої між штанинами вставки-«матні». «Матня» в усіх рішеннях українських штанів мала симетричну по вертикалі будову, а за формою могла бути прямокутною або трикутною. Такі штани були дуже широкими: з глибоким квадратним дном і широким штанинами. Штани з великою прямокутною вставкою-«матнею», так звані шаровари, були одягом подніпрянського типу, який побутував на Лівобережжі, Катеринославщині та, частково, на Поділлі. Він був зручним для верхової їзди і був розповсюджений на територіях, де довгий час існувало відгонне скотарство.

Українські штани другого, степового, типу крою були дуже вільними, інколи навіть рясованими, у стегнах, дещо звужувались до низу і мали велику вставку у формі суцільного або зшитого з фрагментів трикутника з гострим кутом у вершині.

До сер. 19 ст. всі штани шилися і носилися «до очкура». Очкур – це своєрідний пояс, який виготовлявся з плетеного, «крученого», шнура, або з вузького ременя, і пропускався через «очкурню» - широкий рубець в поясі штанів. Очкур стягував штани в стані і ще раз обгортався навколо нього, але вже поверх очкурні.

На поч. 20 ст. шаровари були витіснені штанами з більш вузькими холошами і великою вставкою у формі витягнутого трикутника з тупим кутом угорі. Змінилося також і вирішення верхньої лінії штанів: їх стали шити «до паска», тобто такими, які мають пояс і застібки на різноманітні ґудзики.

У збірці ХІМ представлені українські штани цих типів крою.

У російських губерніях штани з прямокутною або ромбовидною вставкою, аналогічні за кроєм західноукраїнським гачам і штанам білорусів та українців, були також відомі. Про це свідчить наявність у колекції ХІМ 1 пари штанів, схожих за кроєм до українських штанів степового типу. Але найбільш розповсюдженими по всій території Росії, у тому числі на Слобожанщині, що також підтверджується складом збірки ХІМ, були «порти» або «штани» з неширокими холошами і неширокою ходою. Холоші в таких штанах шилися з цілих перегнутих навпіл полотнищ, що з’єднувались у ході двома трапецієвидними вставками, пришитими по діагоналі, а не по горизонталі чи вертикалі, як у різних варіантах українських штанів. Пояс призбирувався на «вздёржку» або на мотузку-«гашник».

Починаючи з 2-ї пол. 19 ст. серед російського населення Слобожанщини з’являються штани з застібкою на поясі.

Влітку як українці, так і росіяни носили полотняні штани, взимку одягали широкі штани з доморобного сукна. Штани закріплювали на стегнах, довжина літніх штанів частіше за все доходила до середини гомілок, але могла доходити і до щиколоток. Зимовий варіант штанів був з довгими холошами. Штани з неширокими штанинами переважно носили з довгою сорочкою навипуск, а широкі штани-шаровари – з сорочкою, заправленою всередину.

Для виготовлення штанів на Слобожанщині здавна використовували тканини рослинного походження – конопляне та вовняне полотно домашнього виробу. Українське населення користувалось переважно білим, рідше вибійчатим, полотном, росіяни шили штани з фарбованого полотна, пестряді або вибійки. Серед російського населення значну популярність набули штани, пошиті з вибійки, виконаної у синіх тонах, або з тканини, пофарбованої у синій колір. Найчастіше використовували вибійки зі смугастим малюнком або різноманітними орнаментами з крапок, горошку, кілечок, розеток, ромбів; тканини фарбувалися вдома або віддавалися ремісникам – синильщикам, набивачам, які працювали в майстернях чи ходили за заробітками по селах. Для фарбування тканин використовували покупну фарбу індиго або інші кубові фарбники синього кольору. З часом на Слобожанщині почали виготовлювати штани з фабричних тканин: китайки, плису, бумазеї, сукна тощо. Це було пов’язано з активним розвитком товарно-грошових відносин в Російській імперії на рубежі 19-20 ст.ст. та проникненням у народний побут промислових товарів, а також з поширенням серед селян міських смаків. У той же час у побут селян входять штани, шиті «на міський манер», а також брюки. Обстеження пари штанів з колекції музею, виготовлених за міською модою в українських селах Харківської губернії, приводить до висновку, що такий одяг вже був близький до сучасного, мав крій та деякі декоративні та конструктивні елементи, які відрізняли їх від народного одягу.

Підсумовуючи матеріали дослідження, зазначимо, що збірка українських та російських штанів у складі народного чоловічого поясного одягу у колекції ХІМ дуже нечисленна. Зважаючи на приналежність до українського або російського національного вбрання, предмети у збірці поділяються більш-менш рівномірно, але її варіативне наповнення досить низьке, що не дає змоги повніше висвітлювати тему матеріальної культури населення Слобожанщини. Перед науковими співробітниками музею постає довгострокова мета поповнення етнографічної збірки у колекції музею для використання нових музейних предметів в експозиційній та виставочній роботі.