Прояв міжетнічних контактів в похованні середньовічних алан

Етнічна строкатість населення північно-західних районів Хозарського каганату визнається більшістю дослідників салтівської культури. При цьому слов'яно-салтівські контакти неодноразово були об'єктом цілоспрямованного вивчення (Плентева, 1972; Любичев, 1994, Щеглова, 1987). Наявність контактів слов'ян з салтівським населенням Подоння проявилася в першу чергу в таких виробах матеріальної культури як кераміка та прикраси. Ще одним фактом з низьки подібних знахідок можно вважати горщик з катакомби №58 Верхньо-Салтівського IV могильника (ВСМ-IV).

Катакомба №58 відноситься до тих нечисельних поховальних комплексів ВСМ-IV, котрі не містять слідів проведенного в давнину обряду знешкодження небіжників. Останній є характерною рисою для катакомбних поховань саме цієї ділянки могильника (Аксенов, 2002, с.98-114). Комплекс містив лише одне поховання, що було зроблено в дромосі. Набіжниця була усаджена на дно дромосу спиною до порожньої поховальної камери. Серед нечисельного поховального інвентаря привертав увагу нехарактерний для салтівських старожитностей столовий горщик, що лежав за спиною небіжниці на дні входу до поховальної камери.

Данний горщик має широке горло з високими вертикальними вінцями, круті високі плічка, конусоподібний тулуб та невелике дно. Висота горщика дорівнює 28,8 см, діаметр вінець – 22,4 см, максимальний діаметр тулуба – 31,6 см, діаметр дна – 15,2 см. Посудина має дві бокові петлеподібні ручки, котрі прикріплені в місці переходу плечиків у конусоподібний тулуб. Колір поверхні горщика нерівний і коливається від світло-коричневого до темно-коричневого. Сосуд прикрашено вертикальними лощеними смугами по вінчику, плечикам, тулубу, а також трьома горизонтальними каннелюрами. Зона між двома нижніми каннелюрами, що знаходяться в районі максимального розширення тулуба, прикрашена орнаментом з косих відбитків гребінчастого штампу. Третій каннелюр розташован у місці переходу плечиків у вертикальне горло. У горщика ще в давнину було навмисно відбито одна з ручок, котру кинули поряд з небіжницею, та пошкоджено дно.

За класифікацією С.О. Плетньової данний горщик належить до третього виду типа Г столової кераміки (горщики, корчаги) (Плетнева, 1967, с.121). Посуд подібної форми у своїй більшості є характерними для пам'яток волинцевської культури (Березовець, 1952, табл.1: 4; Ляпушкин, 1959, рис.1-3; Сухобоков, 1975, рис.24: 1,2; 25; 26: 4-6). Як відзначає С.О. Плетньова, дана форма горщиків хоча і є типово слов'янською, однак техніка виготовлення, тісто, засіб та орнаментаційні мотиви, випал - салтівські (Плетнева, 1967, с.121). Подекуди горщики подібної форми, але без бокових петлеподібних ручок, зустрічаються у поховальних комплексах салтівської культури. Так, горщики волинцевських форм були представлені поодинокими екземплярами у катакомбах та тризнах Дмитриєвського могильника (Плетнева, 1967, рис.31: 3,4; Плетнева, 1989, рис.76), в біритуальному могильнику Червона Гірка (кремаційне поховання №299) (Михеев, 1994). В незначній кількості горщики слов'янських типів зустрічаються на салтівських поселеннях слов'яно-хозарського прикордоння (Жовтневе) (Parchomenko, 1990, taf.10: 9-11).

В салтівських старожитностях зустрічаються горщики подібної форми, але вони мають низку суттєвих відмінностей. Так, вони оздоблені невеличким відігнутим назовні, часто профільованими вінцями, мають покаті плічка, кулястий або яйцеподібний тулуб, пару ручек, котрі кріпляться у місці максимального розширення тулуба - середині загальної висоти посудини (Плетнева, 1967, рис.31: 2). Горщики цього типу С.О. Плетньова визначила як невеликі піфоси (Плетнева, 1967, с.121). На Дмитрієвському катакомбному могильнику вони зустрічаються виключно у тризнах (Плетнева, 1989, рис.77, 78). Неодноразово такі двуручні горщики були знайдені у Верхньому Салтові, Старому Салтові, Маяках, Саркелі (Parchomenko, 1990, taf.10: 1-3, 5; Flеrov, 1990, taf.12). В кремаційних похованнях салтівського могильника Суха Гомільша подібні горщики використовувалися як поховальні урни (Михеев, 1986, рис.2: 19, 20). Фрагменти подібних посудин неодноразово зустрічались в заповненні дромосів катакомбних поховань ВСМ - IV (№37, 39, 53, 54,). В заповненні дромосу катакомби №58 також були виявлені фрагменти подібного горщика.

Таким чином, горщик з катакомби №58, завдяки наявності двох петлеподібних ручок, займає проміжне місце між аналогічними йому за формою та оформленням волинцевськими горщиками та типово салтівськими лоскованими двуручними горщиками-піфосами. В цьому горщику поєднуються риси, що властиві і волинцевським, і салтівським виробам. Якщо волинцевські горщики східних форм характерні для пізнього етапу існування культури, що датується кінцем VII – VIII ст. (Юренко, 1988, с.248), то горщик з катакомби №58, цілком імовірно, слід датувати більш пізнім часом – IX ст. Такому датуванню не суперечить інший інвентар поховання катакомби №58 та матеріали із розташованних поряд інших катакомб.

І в салтівському, і в волинцевському середовищі доволі часто посуд для потреб сім'ї виготовляли жінки-члени родини. Наявність в похованні горщика волинцевської форми з деякими салтівськими елементами, дозволяє припустити, що його власниця належала саме до волинцевського етно-культурного середовища. Посереднім підтвердженням цьому є той факт, що у горщика, перед тим як покласти у поховання, було навмистне пошкоджено дно та відбита ручка. Це робило його непридатним для подальшого використання, тобто він теж вмирам, як і його господиня. Обряд псування посуду перед покладанням його до могили відзначено у слов'янських культурах раннього середньовіччя (похов.№46 Лебяжінського могильника) (Липкинг, 1972, с.149), але він не відомий у алан. В цілому ж навмисне псування посуду, до розбивання включно, є характерною рисою слов'янської родинної ритуальної обрядовості (поховальної, весільної, родильної) (Русанова, Тимощук, 1993, с.80). Тому дівчину-підлітка, що була похована біля входу до поховальної камери катакомби №58 слід вважати преставницьою волинцевців, що мешкала в аланському середовищі.

Приймаючи до уваги той факт, що алани домінували у військово-політичному відношенні над усіма іншими етнічними групами Подоння у другій половині VIII – першій половині X ст., то включення до складу аланської общини вихідців із іншого етнокультурного середовища слід розглядати як наслідок екзополітарної експлуатації своїх безпосередніх сусідів (пізніх волинцівців). На нерівноправне становище похованної дівчинки по відношенню до представників аланської общини Верхнього Салтіва вказує поза та місцезнаходження небіжниці в цьому поховальному комплексі – біля порожньої поховальної камери.