Конференція «Подвигу народному жити у віках», присвячена 60-річчю Перемоги у Великій Вітчизняній війні
Тези наукових доповідей (повідомлень)
Одним з основних засобів ведення бойових дій аланським населенням басейну Сіверського Дінця доби раннього середньовіччя була дистанційна метальна зброя – лук. Хоча знахідки самих луків, або їх залишків, в поховальних пам’ятках аланського населення салтівської археологічної культури другої половини VIII – першої половини X ст. є поодинокими. Так, більш ніж за століття вивчення вченими старожитностей ранньосередньовічних алан у басейні Сіверського Дінця було виявлено усього 13 наборів кістяних накладок до лука [Криганов 1993, с. 53]. Найбільш повне уявлення відносно типу “салтівського”лука дають набори кістяних накладок від луків, що походять з поховальних комплексів Дмитрієвського та Маяцького катакомбних могильників [Винников, Афанасьев 1991, рис. 22: 1, 3 - 7; Плетнева 1989, рис. 32]. До конструкції “салтівського” лука входять: пара серединних бокових пластин, пара клиноподібних тильних плечових накладок та пара кінцевих фронтальних накладок з проріззю для тятиви. Фронтальними кінцевими накладками є короткі до 9,0 - 10,0 см пластини ланцетоподібної форми, котрі в перетині мають форму рівнобедреного трикутника. Плечові тильні накладки представлені пластинами, що мають форму сильно витягнутої трапеції завдовжки 20,0 - 25,0 см. Серединні бокові накладки мають вигляд трапецієподібної або напівовальної пластини завдовжки 15,0 - 20,0 см з загостреними кінцями. Обставини виявлення залишків луків в поховальних комплексах ранньосередньовічних алан свідчать, що досить часто луки потрапляли до поховальних камер в навмисно зламаному стані, тому набір кістяних накладок майже завжди є неповним. Таким чином, різний кількісний склад кістяних накладок у комплексах відображає у першу чергу різний стан збереженості самих луків, а вже потім дозволяє говорити про типову приналежність знайдених виробів. Однак, знайдені накладки на лук в катакомбних похованнях Подоння дозволили дослідникам реконструювати так званий салтівський тип “хозарського” лука [Савин, Семенов 1998, с. 294].
Саме цим типом представлені луки у катакомбних похованнях Дмитрієвского (№106, 140, 143, 148, 169, 173) [Плетнева 1989, рис. 32] та Маяцького (№30, 57) [Флеров 1984, рис. 16: 3 - 5, 19: 8 - 13] могильників, у похованні №18, 28 з території Маяцького селища [Винников, Афанасьев 1991, рис. 22: 4, 5, 33: 11, 12], в катакомбі №12 Старо-Салтівського могильника [Аксенов 1999, рис. 2: 21 - 24]. Залишки луків зазначеного типу були виявлені в кремаційних (№№ 216/к-19, 233, 254) та інгумаційних (№№150/к-13, 282, 293/к-34) похованнях могильника Червона Гірка (дослідження Середньовічної експедиції ХДУ під керівництвом В.К. Міхеєва), що належить праболгарському компоненту салтівської археологічної культури. Характерною рисою накладок усіх цих луків є особливе технологічне оформлення їх зворотного боку системою насічок, що дозволяло значно підвищити міцність з’єднання накладок з дерев’яної кібітью. Насічки наносилися на лицеві краї серединних бокових пластин, на одному з кінців фронтальних кінцевих та клиноподібних плечових накладок для більш жорсткої фіксації жильної обмотки.
Тому інтерес викликає знахідка лука іншого типу в одному з катакомбних поховань Верхньо-Салтівського (головного) могильника. У 1987 році експедицією Харківського історичного музею під керівництвом В.Г. Бородуліна була досліджена катакомба №65 на схилі Капіносового яру. Досліджена катакомба мала дромос завдовжки 4,3 м та глибиною 3,1 м від сучасної поверхні ґрунту. Ширина дромосу сягала 0,5 - 0,7 м. В початковій частині дромосу було зафіксовано 10 сходинок заввишки 0,2 - 0,35 м та шириною до 0,3 м. Вхід до поховальної камери мав вигляд арки висотою 0,7 м та шириною 0,5 м. Його довжина сягала 0,15 м. Вхід до поховальної камери був щільно забитий материковою глиною.
Поховальна камера поперечна по відношенню до довгої вісі дромосу. В плані вона мала форму прямокутника розміром 2,3 х 2,0 м. Висота камери у давнину не перевищувала 1,3 м. Камера містила колективне поховання людей. На підлозі камери були розчищені кістяки трьох людей, котрі несли сліди навмисної анатомічної руйнації. По кісткам, що залишилися на своїх первинних місцях, було встановлено, що небіжчики (чоловік та дві жінки) були покладені на підлогу в випростаному положенні на спині головою вліво від входу. Навмисна руйнація, при проведенні обряду знешкодження небіжчиків, була звернута на верхню частину тіла померлих людей.
Знахідка лука пов’язана з похованням №2, що належало чоловіку. Кістяк чоловіка лежав посередині, вздовж довгої вісі камери. Insituзбереглися лише кістки нижніх кінцівок, кістки тазу, кілька хребців поясного відділу хребта. Інші кістки кістяка біли зміщені в напрямі поховання №1. При небіжчику знаходилися: бронзовий дротовий браслет, дві бойові сокири, залізне тесло-мотижка, бронзова каблучка зі скляною вставкою із скла зеленого кольору. За черепом небіжчика лежали 8 залізних черешкових трьохлопатових наконечники стріл. В лівому, від входу, куті камери були розчищені залишки дерев’яного сагайдака, оздобленого залізними оковками, та фрагментовані кістяні накладки на лук. Разом з ними була виявлена бронзова петелька з залишками шкіри. Вивчення середньовічного військового спорядження аланського та праболгарського населення салтівської культури показало, що подібні бронзові петельки були елементом шкіряних футлярів для лука [Крыганов 1996, рис. 6].
В поховання лук було покладено навмисно зламаним. На це вказує стан кістяних накладок та їх кількість. Усього було виявлені фрагменти чотирьох накладок. Це фрагмент клинкової тильної плечової накладки, два фрагменти від двох кінцевих бокових накладок в вирізом для тятиви, та фрагментована бокова серединна накладка.
Клиноподібна тильна плечова накладка збереглася на довжину 4,6 см. В дійсності її довжина сягала приблизно 20,0-25,0 см. Внутрішня поверхня накладки була вкрита густими горизонтальними насічками. Подібні плечові накладки широко використовувалися південносибірськими кочовиками, починаючи з гунського часу [Асеев, Кириллов, Ковычев 1984, табл. XXXIII: 1 - 6]. Зустрічалися вони і в ранньосередньовічних пам’ятках Поволжя [Шилов 1959, рис. 71: 11, 12, 14], у хозарських похованнях Дагестану VII - VIIIст. [Магомедов 1981, рис. 2: 20], в аланських пам’ятках Подонеччя, а також вони були зафіксовані на тильній стороні плечей луків алан Північного Кавказу [Миловонов, Иерусалимская 1976, с. 148; Каминский 1982, с. 48].
Серединна бокова накладка представлена пластиною у вигляді витягнутого, асиметричного за довгою віссю напівовалу розміром 6,9 х 1,8 см. Ії краї обламані. Зворотна сторона вкрита частими паралельними насічками. Подібні накладки у ранньому середньовіччі застосовувалися практично всіма племенами й народами степу Євразії [Степи … 1981, рис. 19: 61; 20: 42; 27: 33; 30: 30; 48: 84; 36: 6; 52: 29].
Кінцеві бокові накладки збереглися на довжину 5,5 та 6,7 см при ширині 1,7 – 1,8 см. Край пластин має напівкруглі обриси. Виріз під тятиву розташовано на відстані 3,5 см від краю. Внутрішня поверхня накладок укрита частими горизонтальними насічками. Накладки цього типу в цілому стані мають вигляд довгої, тонкої, вигнутої пластини. Подібні кінцеві бокові накладки характерні для так званого лука гунського типу. Зустрічалися вони у ранньому середньовіччі практично у всіх народів степового поясу Євразії від Забайкалля до Угорщини [Ковычев 1981, рис. 1: 1, 6, 7; Кюрти 1984, рис. 1: 1, 4; Худяков 1981, рис. 3: 15, 16]. В салтівських лісостепових старожитностях басейну Сіверського Дінця подібна накладка була знайдена лише одного разу - в інгумаційному похованні з конем №264/к-24 могильника Червона Гусарівка [Аксьонов 1999, рис. 33: 5]. Частіше вони зустрічаються в салтівських пам’ятках степових районів півдня Східної Європи, пов’язаних з похованнями власне хозар другої половиниVIII - середини IXст. [Власкин, Ильюков 1990, рис. 5: 12, 14; Круглов 1992, рис. 2: 4]. Хоча поодинокі знахідки таких бокових накладок відомі на пам'ятках VIII - IX ст., що залишені праболгарами (Авіловський, Новінковський, Кримський могильники) [Крыганов 1987, рис. 6: 1а, 2в; Медведев 1966, табл. 2: 7]. Значно частіше зустрічаються кінцеві бокові накладки цього типу на болгарських пам’ятках VII – X ст. Подунавья [Йотов 2004, обр. 4: 7, 8, табл. II: 7 - 15].
За своїми розмірами, рівномірним вигином кінцеві бокові пластини від лука з катакомби №65 Верхньо-Салтівського (головного) могильника відносяться до пізнього типу подібних накладок, що датуються кінцем VIII - Xст. [Крыганов 1987, с. 24]. Такі накладки, вірогідно, є подальшим етапом першої лінії еволюційно-технологічного розвитку “тюрко-хозарських”(“ранньохозарських”) луків (за термінологією Є.В. Круглова), що представлена накладками луків з поховань кургану 1 Авіловського могильника, кургану 2 Саловського могильника, кургану 13 Новоаксайського могильника, з катакомби №29 могильники Клин-Яр III[Круглов 2004].
Таким чином, знахідка залишків лука у катакомбі №65 Верхньо-Салтівського могильника свідчить, що аланське населення басейну Сіверського Дінця мало різноманітні контакти з населенням степів півдня Східної Європи, переймало від нього новітні військові технології та брало участь в удосконаленні військового спорядження, пристосуванні його до умов лісостепової смуги.