Музей як соціокультурний інститут в умовах інформаційного суспільства
Тези наукових доповідей (повідомлень)
Увесь 2011 рік у відділі археології пройшов під знаком звірки колекції, що відібрало левову долю робочого часу співробітників, але дозволило у стислому часі охопити поглядом у всій повноті археологічну збірку музею. Подібний «мозковий штурм» освіжив сприйняття сталих поглядів на атрибуцію деяких музейних предметів, що зберігаються в фонді «Археологія». Ці предмети пов’язані з катакомбним могильником Верхньо-Салтівського археологічного комплексу, котрий з 1984 року по сьогодення досліджується експедиціями Харківського історичного музею. Дослідження катакомбного некрополя біля с. Верхній Салтів (Вовчанського р-ну Харківської обл.) приносять досить цікавий та різноманітний речовий матеріал, пов’язаний з матеріальною культурою аланського населення Хозарського каганату. Не зважаючи на те, що ця пам’яткадосліджується багато років, питання її хронології, етнічного визначення та цілої низки інших соціально-економічних проблем залишається не вирішеними [20, с. 29]. Особливо гостро постає питання часу виникнення Верхньо-Салтівського комплексу та появи в цій місцевості аланського населення, яке було сюди переселено правителями Хазарського каганату з Північного Кавказу. Тому матеріал, котрий може допомогти вирішити цю проблему, не може не викликати жвавого інтересу дослідників. Ця робота присвячена речам, що походять з поховальних комплексів Верхнього Салтова (розкопки В.Г. Бородуліна) [8, с. 2, 3; 9, табл. VII: 1; 10, табл. XXVII, 1 – 4], датування яких було уточнено у ході проведення звірки археологічних фондів музею.
Так, з катакомби № 13 Верхньо-Салтівського IIIмогильника походять бронзова поясна бляшка та фрагмент наконечника поясу (Арх. 146/2, 146/3 – 4, вст. 88882 – 88884). Бронзова штампована поясна бляшка має в плані форму прямокутника. Її розміри: висота 2,2 см, ширина 2,0 см (Рис. 1: 1). У нижній частині щитка імітована горизонтальна петля для пропускання допоміжного ремінця. Поле щитка поясної бляшки прикрашено симетричним по вертикалі рослинним орнаментом, що складається з квітів з трьома пелюстками краплеподібної форми. За формою дана бляшка подібна близька до бляшок з прямокутним декорованим щитком, котрі походять з поховань № 35, 63 та зруйнованих поховальних комплексів Старокорсунського могильника [13, рис. 1: 57; 4: 17; 10: 59], катакомби № 7 Старосалтівського некрополя [1, рис. 1: 25]. Орнамент на щитку бляшки зкатакомби№ 13 ВСМ-IIIє аналогічним, але дещо спрощеним, орнаменту, представленим на бляшці з поховання № 6 Пісчанки [14, с. 124, 125, табл. 3: 15; 16, рис. 1: 35, 36]. Все це вказує на приналежність даної бляшки до групи виробів, котрі відносяться до ранньосалтівського горизонту Столбіще-Старокорсунська – 740 – 780 рр. н.е. [14, с. 132].
Фрагмент бронзового штампованого наконечника поясу з цієї ж катакомби має наступні розміри: довжина близько 2 см, ширина 2 см (Рис. 1: 2). Наконечник поясу зберігся частково. Він представляє собою дві бронзові пластини, між якими був затиснутий кінчик шкіряного ременя. У верхній частині обидві пластини були з’єднані між собою за допомогою двох заклепок. Лицева сторона поясного наконечника біла прикрашена орнаментом, що реконструюється як ланцюжок з косо поставлених квіток з чотирма пелюстками краплеподібної форми. Центральний орнамент з квітів був окантований бордюром у вигляді зигзагоподібної лінії. Стилістично даний орнамент є подібним орнаменту, котрий представлений на срібних литих наконечниках з поховань № 142, 215 Нетайлівського ґрунтового могильника [14, табл. 3: 100], на щитку поясних пряжок зі склепів № 150, 760 Скалистинського могильника в Криму [11, рис. 9: 23; 118: 2]. Ці аналогії дозволяють віднести наконечник поясу з катакомби № 13 ВСМ-IIIдо виробів, що є характерними для хронологічного горизонту Столбіще-Старокорсунська (740 – 780рр. н.е.) [14, с. 127, табл. 3: 100, 122; 16, с. 112, рис. 3: 19, 26, 58, 60].Підтвердженням такого датування наконечника з катакомби № 13 є то факт, що в комплексах салтівського хронологічного горизонту I/II(за О.В. Комаром), котрий датується 780 – 800рр. н.е., орнамент, котрим прикрашений наконечник поясу з катакомби № 13, трансформувався вже в геометричний [14, с. 132, табл. 4].Саме таким геометричним орнаментом прикрашені наконечники поясів з катакомб № 3, 5, 55 Дмітрієвського могильника [18, рис. 45: 4, 6, 11], з катакомби № 76 Верхньо-Салтівського IVмогильника [3, табл. XXVII: 17].
В процесі проведення звірки увагу привернули дві бронзові литі фібули з катакомби № 54 Верхньо-Салтівського головного могильника (Арх. 139/2230, вст. 71547) та катакомби № 19 Верхньо-Салтівського IIIмогильника (Арх. 147/148, вст. 90384) (Рис. 1: 3, 4). Це масивні литі фібули з прогнутою, трикутною в перетині спинкою, з сильно виступаючою по бокам корпусу фібули площадкою прямокутної форми, котра знаходиться коло дужки, та трьома кнопками округлої форми на кінці ніжки. Кнопки на ніжки відлиті разом з корпусом.
Аналогічні фібули доволі часто зустрічаються на ранньосередньовічних пам’ятках Північного Кавказу [5, с. 46, табл. 6: 9; 6,с. 143, рис. 6: 12, 13; 7, рис. 3А: 7, 11; 4Б: 21; 5: 22; 7Б: 1; 8Г: 26]. До недавнього часу їх прийнято було датувати VIII– IXст. н.е. Московський дослідник І.О. Гавритухін, проаналізувавши північнокавказькі матеріали, виділив подібні фібули в окрему серію, котра отримала назву «Дай – Анач-кала». Даний тип фібул має своїм прототипом суцільнолиті хрестоподібні фібули з підв’язаним або приклепаним приймачем, котрі були поширені в першій половині Iтис. н.е. в Західному та Центральному Закавказзі [12, с. 418, рис. 5: 7, 10, 12, 13]. На думку дослідника вони можуть розглядатися в контексті еволюції північнокавказьких фібул групи 19 (Т-подібні шарнірні) (за типологією О.К. Амброза) [12, с. 418 – 419]. Фібули серії Дай – Анач-кала І.О. Гаврітухін вважає слід датувати другою половиною VII–першою половиною/серединою VIIIст. н.е. [12, с. 415 – 417, рис. 5, 6]. В старожитностях салтівського кола подібні фібули зустрічаються доволі рідко. Три такі фібули, окрім двох знайдених в катакомбних похованнях Верхнього Салтова, походять зі зруйнованих поховань алано-болгарського могильника біля станиці Старокорсунська на Кубані [13, с. 200, рис. 10: 54]. Київський дослідник О.В. Комар вважає, що подібні фібули є характерною ознакою для комплексів хронологічного горизонту Столбіще-Старокорсунська (740 – 780 рр. н.е.) [15, с. 52, рис. 4: 20]. У подальші часи такі масивні бронзові фібули з трьома кнопками на ніжці на салтівських пам’ятках басейну Сіверського Дінця не зустрічаються, їх змінюють фібули інших типів (катакомби № 11, 92, 110 Дмитрієвського могильника) [19, рис. 59].
Таким чином, з маси елементів поясної гарнітури та деталей одягу, населення лісостепового варіанту салтівської археологічної культури, котрі датуються часом існування культури – другою половиною VIII– першою половиною Xст. н.е., при проведенні збірки фондів вдалося визначити речі, що мають більш вузькі хронологічні рамки та відносяться до часів формування салтівської культури (740 – 780 рр. н.е.).
Уточнення часу існування зазначених предметів дозволяє пов’язати катакомби, в яких вони були виявлені (№ 54 Верхньо-Салтівського головного та № 13, 19 Верхньо-Салтівського IIIмогильників), з похованнями тих перших представників аланського етносу, які опинилися в басейні Сіверського Дінця в 30-х роках VIIIст. н.е. в наслідок їх переселення сюди хазарським урядом з території Північного Кавказу. При цьому переселенці з Північного Кавказу, ймовірно, розмістилися не чисельними групами на незначній відстані одна від одної у найбільш важливих для Хозарського каганату місцях регіону (у переправ, поблизу торгівельних шляхів, в пунктах збору данини та тощо). Свідченням цього, може слугувати той факт, що аланські старожитності раньосалтівського часу (хронологічний горизонт Столбіще-Староконсунська) в басейні Сіверського Дінця до недавнього часу були представлені тільки окремими похованнями (катакомби № 7, 15, 21, 22) Старосалтівського та Рубіжанського могильників [1, с. 141, рис. 1: 18 – 38; 2: 26 – 40; 7; 2, с. 76]. Старосалтівський могильник розташований в 5 км на південь, а Рубіжанський некрополь – в 4 км на північ від Верхньо-Салтівського археологічного комплексу, відповідно. Проте найбільша кількість поховальних комплексів хронологічного горизонту Столбіще-Старокорсунська (740 – 780 рр. н.е.) відкрито на Нетайлівському ґрунтовому могильнику (№ 132, 134, 139, 164 «Б», 215, 250, 267, 380, 413, 491, 498) [4, с. 174], котрий входить до складу Верхньо-Салтівського археологічного комплексу. На думку окремих дослідників, населення, яке залишило Нетайлівський могильник, слід пов’язувати з якоюсь групою власне хозар [17, с. 213].
Цей археологічний матеріал показує, що хозари спочатку закріпили за собою нову територію (Нетайлівський могильник), а потім сприяли переселенню в даний регіон інших груп населення, котрі знаходилися в політичної залежності від них, у тому числі і алан (Старий Салтів, Верхній Салтів, Рубіжне).
Література
1. Аксенов В.С. Старосалтовский катакомбный могильник // Vita antiqua. - 1999. - № 2.– С. 137 – 149.
2. Аксенов В.С. Рубежанский катакомбный могильник салтово-маяцкой культуры на Северском Донце // Донская археология. - 2001. - № 1 – 2.– С. 62 – 78.
3. Аксенов В.С. Отчет об археологических исследованиях Харьковского исторического музея в 2004 г. – Харьков, 2005. // Архив ХИМ.
4. Аксенов В.С. Новые раннесалтовские погребальные комплексы Северо-Западной Хазарии // Древности 2010. – Харьков, 2010.– С. 166 – 177.
5. Амброз А.К. Проблемы раннесредневековой хронологии Восточной Европы // СА. - 1971. - № 3.– С. 106 – 132.
6. Багаев М.Х. Из истории фибул Северо-Восточного Кавказа (Чечня и Дагестан) // РА. - 2004. - № 2.– С. 136 – 147.
7. Багаев М.Х., Мамаев Х.М. Сельментаузенский раннесредневековый могильник в Чечне // РА. – 2009. - № 1. – С. 125 – 139.
8. Бородулин В.Г. Отчет о раскопках Верхнесалтовского катакомбного могильника в 1991 г. – Харьков, 1991. // Архив ХИМ.
9. Бородулин В.Г. Отчет о раскопках Верхнесалтовского могильника в 1992 г. // Архив Института археологии АН Украины. – 1992/213 – ф.е. 25211.
10. Бородулин В.Г., Пархоменко О.В. Отчет о раскопках Верхнесалтовского катакомбного могильника в 1986 году // Архив Института археологии АН Украины. – 1986/31а. – ф.е. 22037, 22038.
11. Веймарн Е.В., Айбабин А.И. Скалистинский могильник. – К., 1993.– 204 с.
12. Гавритухин И.О Фибулы могильника Мамисондон в контексте кавказских находок // Албегова З.Х., Верещинский-Байбалов Л.И. Раннесредневековый могильник Мамисондон: результаты археологических исследований 2007 – 2008 гг. в зоне строительства водохранилища Зарамагских ГЭС / Материалы охранных археологических исследований. Т. 11. – М., 2010. – С. 410 – 428.
13. Каминский В.Н. Алано-болгарский могильник близ станицы Старокорсунской на Кубани // СА. - 1987. - № 4.– С. 187 – 205.
14. Комар А.В. Предсалтовские ираннесалтовский горизонты Восточной Европы (вопросы хронологии) // Vitaantiqua. - 1999. - № 2.– С. 111 – 136.
15. Комар А.В. Горизонт Столбище-Старокорсунская и некоторые вопросы возникновения салтовской культуры // Finno-Ugrica. – 2000. - № 1.– С. 42 – 66.
16. Комар А.В. Происхождение поясных наборов раннесалтовского типа // Культура Евразийских степей второй половины Iтысячелетия н.э. (из истории костюма). – Т. 2. - Самара, 2001.– С. 103 – 117.
17. Комар А.В. Исторические предпосылки возникновения легенды о полянской дани хазарам по археологическим данным // Хазары / Евреи и славяне. – Т. 16. – Иерусалим – Москва, 2005.– С. 207 – 218.
18. Плетнева С.А. От кочевий к городам. Салтово-маяцкая культура // МИА. - 1967. - № 142.– 196 с.
19. Плетнева С.А. На славяно-хазарском пограничье. Дмитриевский археологический комплекс. - М., 1989.– 288 с.
20. Плетнева С.А. Очерки хазарской археологии. – Москва – Иерусалим, 2000.– 366 с.