Звичаєво-правові уявлення, пов’язані з наймом працівників під час косовиці

Харківський національний університет Вивчення звичаєво-правових норм людини традиційної народної культури сприяє цілісному розкриттю особливостей її світосприйняття і свідомості, що дає змогу зрозуміти явища сучасної національної культури.

Питання має два аспекти: регулювання стосунків за звичаєвим правом між господарем й наймитами та всередині робітничого (косарського) колективу.

Ця проблема розглядалася в роботах М. Максимовича та П.В. Іванова, присвячених опису народних обрядів і звичаїв календарного циклу. Окремі відомості щодо цього можна знайти у енциклопедії "Українці", праці М. Березина “Украйна” (1907) та у додатку до."Харьковского календаря" 1894 року "Харьковский сборник". Нами залучений фольклорний матеріал, поданий у працях П.В.Іванова й М.Максимовича.

Косовиця - одна з найважливіших робіт селянина протягом господар­ського року, що припадала на другу половину червня. Готуючись до неї кожен господар, "у кого є луг, запасається косарями і намагається поїти і кормити їх якомога краще".

Стосунки хазяїна й наймитів регулювалися договором, як правило, усним, який визначав організацію й проведення робіт, взаємні обов'язки сторін, термін і місце роботи, умови і характер сплати за неї, враховуючи нагальність. Такі договори вважалися обов'язковими для обох сторін й зобов'язували наймитів виконувати тільки те, що передбачено при наймі.

Косовиця тривала від одного до декількох днів, залежно від волі господаря та розміру лугу. За цей час гурт косарів зобов'язувався впоратися з роботою. Потім починалася гребовиця, на якій працювали гребці-дівчата й громадільники (копильщики)-хлопці.

Добре харчування було умовою найму робітників на косовицю: господар зобов'язаний годувати косарів 4-5 разів на день та вдосталь поїти їх горілкою. До числа страв повинні входити м'ясо або риба у пісні дні. Гребці отримують

менше за косарів: на обід їм варили лише куліш, на полудень дають хліб і сіль, на вечерю - добрий борщ і кашу, частують горілкою. У II пол. XIX століття для наймитів готувала зазвичай господиня. Проте П.В. Іванов твердив, що подає косарям обід “кашовар”. У М. Березіна є згадка про піч поруч із табором косарів. Отже, на початку XIX ст. косарі могли самі готувати собі деякі страви.

Оплата праці була договірна: громадильнику платили за день “по п'ятаку та по гривні мідними грошима, а...” у II пол. XIX ст. “платня піднялася до п'ятака серебром та до сороківки (тобто гривеника)”. Оскільки косарі мали тяжчу роботу і їх годували краще за громадильщиків, їхня платня була, певно, вища. Питання платні знайшло відображення і у піснях, де згадуються "четвертак", "гривня"; платня давалася після виконання робіт. Ті, хто сумлінно працював, отримували певну винагороду, наприклад, більше горілки, тих, хто були ледачими, погрожували залишити без обіду.

Поблизу місця робіт косарі робили табір - "кіш" або "курінь",- де вони й відпочивали. Косарі ставили над собою старшого, отамана, та підстаршого, осавула. Отаманом обиралася людина за свій досвід та тямовитість. Він йшов попереду фаланги косарів, керуючи їхньою роботою, та заспівував пісні. Самі косарі намагалися працювати злагоджено й підганяли тих, хто відстав, піснями. Отаман мав право покарати мантачкою того, хто хильнув зайву чарку, прогуляв частину робочого дня тощо. На вечерю господарі підносили отаману першу чарку і давали пляшку горілки, щоб він частував косарів. Молодь слухалася старших.

У косарських та гребовицьких піснях поряд із звичаєво-правовими уявленнями вирізняються парувальні мотиви та сприйняття часу людиною традиційної народної культури.

Таким чином, доходимо висновку про стійкість звичаєво-правового комплексу, пов'язаного із наймом робітників під час косовиці, та спільність цих правових уявлень для Середнього Подніпров'я та Слобожанщини. Даний звичаєво-правовий комплекс регулював життя сільської спільноти, економічний добробут її членів.