Музей як соціокультурний інститут в умовах інформаційного суспільства
Тези наукових доповідей (повідомлень)
За останнє двадцятиріччя значного розквіту набула так звана «чорна археологія», живильним середовищем для розвитку якої є значний попит на предмети антикваріату серед колекціонерів, насамперед бізнесменів та можновладців, відсутність ефективного правового механізму щодо запобігання цього явища, широке інформаційне (насамперед, інтернетресурси) та технічне забезпечення процесу пошуку старожитностей. Відношення науковців до матеріалів, здобутих шляхом грабіжницьких розкопок та несанкціонованих розвідок, не вирізняється одностайністю – існують як прихильники повного ігнорування подібних зібрань, так і адепти певного компромісу, які свою роботу з приватними колекціями пояснюють намаганням врятувати останні крихти наукової інформації, оскільки подібне забуття значно збіднює, а іноді і спотворює нашу уяву про той чи інший період давньої історії.
Останнім часом, поряд з двома масивами джерел – здобутих шляхом санкціонованих досліджень та переданих на зберігання до державного музейного фонду, з одного боку, та приватних колекцій, сформованих за рахунок нелегальних надходжень, з іншого – несподівано з’явився новий, синкретичний різновид джерельної бази. Мова йдеться про археологічні знахідки, здобуті грабіжницьким шляхом, що були вилучені у їх господарів правоохоронними органами та передані до державних музеїв України. Звичайно, наукова цінність таких зібрань значною мірою безповоротно втрачена, але і моральний аспект щодо табу на залучення до наукового обігу археологічних предметів подібного походження зникає. Навпаки, оприлюднення фактів вилучення археологічних знахідок у приватних шукачів, посередників чи колекціонерів певним чином слугує застереженням для ентузіастів пошукової справи, адже їх спілкування з правоохоронними органами може привести до далекосяжних наслідків зі збитками, що значно виходять за межі допустимих рисків.
У 2008 році до Харківського історичного музею співробітниками Харківської регіональної митниці був переданий для проведення культурно-історичної експертизи 21 предмет, вилучений у пасажира потяга Санкт-Петербург ‑ Севастополь при спробі перетину українсько-російського кордону. У 2011 році колекція цих предметів була передана представником митниці до музею на постійне зберігання. Вона складається з 10 залізних наконечників списів, двох уламків залізних вудил, уламка залізного псалія, уламка точильного бруска, 5 залізних цвяхів, залізного ключика, глиняного прясла. У даній роботі розглядаються тільки перші три позиції речей, що мають достеменне відношення до старожитностей саме скіфської доби.
Предмети озброєння є найбільшою за кількістю групою, але вона репрезентована виключно наконечниками списів.
1. Залізний наконечник списа з лавролистим пером. Перо масивне, широке, його довжина – 26 см, найбільша ширина – 5 см. Посередині пера, майже по всій довжині, окрім кінцівки, знаходиться округле у перетині ребро. Загальна довжина наконечника – 39 см, діаметр втулки – 2,2 см. Співвідношення довжини втулки до довжини пера – 1:2, ширини і довжини пера – 1:5,2.
2. Залізний наконечник списа з лавролистим пером. Від попереднього вирізняється мініатюрними параметрами. Посередині пера довжиною 16,6 см та найбільшою шириною 4,2 см, знаходиться округле у перетині ребро. Загальна довжина наконечника – 28,5 см, діаметр втулки – 2,1 см. Співвідношення довжини втулки до довжини пера – 1:1,4, ширини і довжини пера – 1:3,95.
Обидва наконечника належать за класифікацією Г.І. Мелюкової до 2-го типу I відділу ‑ лавролистих наконечників з вузьким високим ребром посередині, що не переходить у втулку [6, с.36].
3. Залізний наконечник списа з гостролистим пером. Перо має коротке, довжиною близько 5 см, ребро з гострою верхівкою. Решта площина пера розкована у пласкуватий лист товщиною 0,4-0,5 см. Довжина пера – 24,5 см, ширина – 5,6 см. Співвідношення ширини і довжини пера – 1:4,38. Нижня частина втулки відламана. Загальна довжина збереженої частини наконечника – 31,2 см, діаметр втулки – 1,9 см.
Формою продовгуватого гостролистого пера з сильним розширенням у нижній частині наконечник наближається до невеликої групи даної категорії озброєння зі схожою формою пера, але як з ребром, так і без нього. Подібні наконечники були знайдені в курганах № 2 біля с. Красний Поділ на Херсонщині [9, с.112, рис.13, 4], № 487 біля с. Макіївка [4, с.25, табл.10, 10], № 14 Стеблівського могильника [11, с.30, рис.53, 1], № 4 поблизу с. Новоселка [3, с.23, рис.5, 1, 2], № 1/1 біля с. Яснозор'є [5, с.46, рис.2, 2], № 12 біля с. Тернове [10, рис.5, 4], № 25 Пісочинського могильника [2, с.85, рис.34, 2], катакомбному похованні поблизу Коротича [1, рис.2, 2].
4. Залізний наконечник списа з гостролистим пером. Перо надзвичайно вузьке – його ширина у середній частині ‑ 1,7 см, у нижній – 1,9 см, причому у місці переходу у втулку крило пера лише ледь перевищує діаметр втулки. У нижній частині пера на довжину декілька сантиметрів знаходиться округле ребро. В середній частині перо без ребра, у перетині ромбоподібне; на самій кінцівці перетин пера поступово набуває лінзоподібної форми. Загальна довжина збереженої частини наконечника – 43,3 см, довжина пера – 29 см, діаметр втулки у нижній частині – 2,3см. Співвідношення ширини і довжини пера – 1:15,3.
5. Залізний наконечник списа з вузьким гостролистим пером без ребра, ромбоподібної у перетині форми. Значну частину втулки та кінчик наконечника відламано, загальна довжина збереженої частини – 27,6 см. Найбільша ширина пера – 3 см, довжина – 21, 8 см. Співвідношення ширини і довжини пера – 1:7,27.
Обидва наконечника належать до 2-го варіанту 2-го типу II відділу ‑ гостролистих наконечників без ребра на вузькому та довгому пері [6, с.40-42].
6. Залізний наконечник списа з вузьким гостролистим пером та добре виділеним ребром посередині пера на дві третини його довжини. Значну частину втулки відламано, загальна довжина збереженої частини – 29,2 см. Найбільша ширина пера – 2,6 см, довжина – 25,6 см. Співвідношення ширини і довжини пера – 1:9,85.
Наконечник належить до 1-го типу II відділу ‑ гостролистих наконечників з ребром посередині пера [6, с.40].
Наступні три наконечника належать до малорепрезентативної групи, що була виділена Г.І. Мелюковою у третій відділ, наконечники якого відрізняються від гостролистих характером переходу від пера до втулки – не плавним, а різким, під тупим чи майже прямим кутом. Свого часу дослідниці було відомо всього чотири подібних наконечника, що походили з курганів № 40 біля Петухівки, № 20 поблизу ст. Єлізаветівської, № 2 Рядових Могил, № 2 біля с. Новоселки [6, с.42, табл.13, 7-9], отже нові знахідки суттєво поповнюють дану вибірку. Походження подібних наконечників Г.І. Мелюкова пов’язувала з Кавказом та Закавказзям, де подібна форма генетично походить від місцевих бронз передскіфського часу.
У всіх наведених Г.І. Мелюковою екземплярів перо без ребра, у перетині лінзоподібне, отже репрезентовані знахідки дещо розширюють морфологічне різноманіття наконечників даного відділу.
7. Залізний наконечник списа з вузьким гостролистим пером без ребра, ромбоподібної у перетині форми. Зі втулки виступають на довжину 1,5 см залишки дерев’яного древка. Загальна довжина – 43 см. Найбільша ширина пера – 3,5 см, довжина – 29 см. Співвідношення ширини і довжини пера – 1:8,26.
8. Залізний наконечник списа з досить широким гостролистим пером та ледь виділеним ребром посередині пера на половину його довжини. Частину втулки та пера відламано, загальна довжина збереженої частини – 37,5 см. Найбільша ширина пера – 4,4 см, довжина – 25 см. Співвідношення ширини і довжини пера – 1:5,7.
9. Залізний наконечник списа з вузьким гостролистим пером та добре виділеним ребром посередині пера на дві третини його довжини. Загальна довжина – 37 см. Найбільша ширина пера – 3,3 см, довжина – 24,5 см. Співвідношення ширини і довжини пера – 1:7,42.
10. Ще у одного наконечника списа дуже поганий стан збереженості – відсутні більша частина пера та втулки, що не дає змоги навіть впевнено визначити належність екземпляра до відділу лавролистих чи гостролистих наконечників, але помітне ребро посередині пера. Загальна довжина збереженої частини – 13,2 см.
Декілька знахідок належать до кінського спорядження.
11. Уламок залізного дводирчастого псалія. Загальна довжина збереженої частини – 5,1 см. За класифікацією О.Д. Могилова належить до типу прямих дводирчастистих стержневих псаліїв (II.5.2.11). З лісостепових пам’яток дослідником враховано 52 знахідки подібних псаліїв, але вони добре відомі і у степовому Причорномор’ї, Криму, Північному Кавказі протягом середньо- та пізньоскіфського періодів [7, с.39].
12. Вудила залізні, петельчасті, двуланкові. Належать до найбільш розповсюдженого у скіфському середовищу типу вудил, починаючи з кінця архаїки [7, с.19-22]. На один із стрижнів, впритул зовнішньої петлі, нанизана чотирикутна шипована обойма строгості. Три шипа обойми обламані, четвертий шип розкований у плаский лист. У іншого стрижня зовнішня петля та обойма строгості відсутні. Довжина цілої ланки – 12 см, обламаної – 10,4 см.
Подібні шиповані насадки на стрижні вудил хоч і не отримали широкого розповсюдження, але добре відомі у пам’ятках скіфської доби по всій території Лісостепу та Степовому Причорномор’ю, а, подекуди, і Північного Кавказу, починаючи з V ст. до н.е. [8, с.294, рис.4, 3-11; 5, 1-8, 10, 12].
13. Чотирикутна шипована обойма строгості з приєднаною зовнішньою петлею вудил. Шипи масивні, чотиригранні. Розміри обойми ‑ 5,5х6,2 см.
Обойма з зовнішньою петлею вудил конструкційно повністю відповідає відсутній частині попереднього предмета, але вирішення питання на користь належності двох уламків одному виробу не може бути позитивним через незбіжність місць зламу та різну морфологічну будову шипованих обойм.
Незважаючи на відсутність паспортів та втрату наукової інформації, передана до музею колекція зберегла експозиційне значення і може бути використана для більш повного висвітлення культури та побуту населення скіфської доби.
Література
1. Аксьонов В.С., Бабенко Л.І. Катакомбне поховання IV ст. до н.е. поблизу смт. Коротич // Проблемы археологии Восточной Европы. К 85-летию Бориса Андреевича Шрамко. ‑ Харьков, 2008. ‑ С. 7-18.
2. Бабенко Л.И. Песочинский курганный могильник скифского времени. ‑ Харьков, 2005. – 284 с.
3. Бессонова С.С. Курганы Лесостепного Побужья // Древности скифов. ‑ К., 1994. ‑ С.3-34.
4. Галанина Л.К. Скифские древности Поднепровья (Эрмитажная коллекция Н.Е. Бранденбурга) // САИ. ‑ 1977. ‑ Вып.Д1-33. – 68 с.
5. Ковпаненко Г.Т., Бессонова С.С., Скорый С.А. Новые погребения раннего жележного века в Поросье // Древности скифов. ‑К., 1994. ‑С.41-63.
6. Мелюкова А.И. Вооружение скифов // САИ. ‑ 1964. ‑ Вып.Д1-4. ‑ 91 с.
7. Могилов О.Д. СпорядженняконяскіфськоїдобиуЛісостепуСхідноїЄвропи. – К.-Кам’янець-Подільський, 2008. – 439 с.
8. Могилов О.Д. Ранньоскіфські вудила з елементами «строгості» з зібрань Чернівецького краєзнавчого музею // Эпоха раннего железа. Сборник научных трудов к 60-летию С.А. Скорого. – К.-Полтава, 2009. – С.289-299.
9. Полин С.В. Захоронение скифского воина-дружинника у с. Красный Подол на Херсонщине // Вооружение скифов и сарматов. ‑ К., 1984. ‑ С.103-119.
10. Савченко Е.И. Вооружение и предметы снаряжения населения скифского времени на Среднем Дону // Археология Среднего Дона в скифскую эпоху. ‑ М., 2004. ‑ С.151-277.
11. Скорый С.А. Стеблев: скифский могильник в Поросье. ‑ К., 1997. – 173 с.
Список скорочень
САИ Свод археологических источников