Робота Харківського історичного музею з вивчення етнографії Слобожанщини

Відзначення науковою та культурною громадськістю України 150-річчя від дня народження академіка АН України Миколи Федоровича Сумцова, славетного фольклориста та етнографа, відомого літературознавця, мовознавця, історика, мистецтвознавця, бібліографа, музеєзнавця, педагога, публіциста, громадського, культурного та освітнього діяча, має для працівників Харківського історичного музею особливе значення, оскільки М.Ф. Сумцов у 1920 р. разом з своїми вченими-однодумцями Д.К. Зеленіним, Ф.І. Шмітом, Д.І. Багалієм став ініціатором і засновником Музею Слобідської України ім. Г.С. Сковороди, від якого веде свій родовід наш музей, а з 1920 по 1922 рр. був його директором.

Микола Федорович особисто визначив структуру музею, що включала історичний, художній і етнографічний відділи та розробив наукові засади його діяльності. Пріоритетним напрямком роботи музею стало вивчення “українського народного життя, насамперед місцевого, в усіх відображеннях його різноманітних галузів”. Рідний край вчений досліджував і вивчав все своє життя. Він розробив і здійснив спеціальну програму збирання етнографічних матеріалів у Охтирському, Харківському, Ізюмському, Старобєльському повітах Харківської губернії, організував експедицію у Курську губернію, займався розбором і систематизацією колекцій. Експедиції під його керівництвом поповнили музей старовинними українськими кахлями (цю колекцію спеціалісти оцінили як видатну), моделями помешкань, повною обставою покутя, народним вбранням, обрядовими печивами, зразками керамічного, чимбарського, ковальського, золотарського та ін. виробництв, мистецькими витворами.

  У травні 1925 р. у Харкові відбулася Перша Всеукраїнська краєзнавча конференція, яка націлювала музеї на всебічне вивчення минулого та сучасного краю. При музеї були влаштовані етнографічні курси, створене Товариство друзів Музею Слобідської України, активним членом якої був відомий український історик Д.І. Багалій. Незважаючи на тяжкі умови існування, музей видавав “Бюлетень”, де друкувалися наукові праці з етнографії.

  На початку 30-х років ХХ ст. більшість етнографічних установ була згорнута, наукові кадри зосереджені в Інституті історії матеріальної культури у Києві, а Музей Слобідської України ім. Г.С. Сковороди перейменовано на історичний. Новий і дуже тяжкий удар нанесла етнографічним зібранням Харківського історичного музею війна: частина речей була втрачена під час фашистської окупації, інша частина дуже постраждала під час евакуації до Уфи.

  Але Харківський історичний музей не втратив багатих традицій етнографічного дослідження краю і пізніше знову розгорнув експедиційну роботу та наукову обробку колекцій.

Уже на початку 60-х років ХХ ст. він мав одну з найчисельніших етнографічних колекцій. Одночасно з історичним музеєм територію Харківщини досліджували експедиції з Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М.Т. Рильського АН УРСР та Інституту етнографії АН СРСР. Особливо активізувалася робота у зв’язку зі створенням музею народної архітектури та побуту УРСР. Поряд з столичними етнографами наполегливо продовжували вивчення рідного краю співробітники історичного музею. Багато років самовіддано працювали у етнографічних експедиціях у Богодухівському, Барвінківському, Краснокутському та ін. районах завідувачі відділами музею З.І. Брязкун та М.В. Уманський. Це завдяки їм з’явилися у нашій колекції цілі комплекси землеробських та промислових знарядь, побутових речей та ін. предмети.

Зростання ролі музею у відродженні національної культури за часів перебудови зумовили новий етап етнографічних досліджень. Вони проводяться досить інтенсивно і різнобічно. Етнографічна колекція музею поповнилася новими предметами головного жіночого вбрання українок і росіянок, зразками народного одягу – сорочками вишитими гладдю “білим по білому”, сарафанами з волосені, плисовими “юпками” та ін.

Досить цікавою і перспективною стала дослідницька робота музею у співдружності роботі із спілкою фольклористів і етнологів м. Харкова та з обласною станцією юних туристів, завдяки чому співробітники музею мали змогу взяти участь у етнографічних дослідженнях, які проводилися у Вовчанському, Зміївському, Куп’янському, Ізюмському районах Харківської та Шебекінського району Бєлгородської областей.

Ще одним джерелом поповнення музейних зібрань є передача предметів музейного значення окремими громадянами. Серед таких надходжень особливо слід відзначити матеріали передані харків’янкою Козирською М.О. та родиною Войтових з с. Мирне Краснокутського району.

Відділ етнографії музею також підтримує тісні зв'язки з народними умільцями О. Грайно, Т. Овсієнко, І. Дімітрієвим, Я. Яцун та ін.

На сьогодні зібрання Харківського історичного музею перевищують 250 тис. одиниць, із них понад 10 тис. – по етнографії.

Значний обсяг нових досліджень дозволив співробітникам музею у 2003 році брати участь у 4 міжнародних та 10 всеукраїнських наукових конференціях, підготувати й опублікувати у наукових збірниках та періодичних виданнях 59 робіт, із них 27 за етнографічною тематикою.

Важливим напрямом діяльності закладу з вивчення і популяризації етнографії Слобожанщини є подальше удосконалення виставкової роботи.

Першими етнографічними виставками Харківського історичного музею у 90-х роках ХХ ст. були створені під керівництвом зав. відділу музею Л.П. Великої виставки “Світ захоплень харків’ян”, що продемонструвала, як використовують сучасні майстри секрети старовинних художніх промислів Слобожанщини та “До джерел з любов’ю”, що вдало відтворила осяяний глибокою мудрістю дивовижний світ народного життя, його здатність сприймати навколишню красу і відтворювати її у вишивках, художньому ткацтві, різьбленні тощо.

Наступною стаціонарною виставкою музею стала виставка “Світ народного майстра”. Автор – зав. відділу етнографії В.А. Сушко. На виставці представлені унікальні музейні предмети, які демонструють світ, що оточував народного майстра-творця художніх тканин, і той, що творив він сам. У залах репрезентовані також ікони, картини, листівки, керамічні та дерев’яні побутові речі, знаряддя праці, які були частиною побуту наших земляків протягом століть.

У 2000-2003 рр. завдяки наполегливій праці співробітників, колектив музею підготував понад 80 виставок із них 22 по етнографічній тематиці, які демонструвалися як у музеї, так і за його межами.

З метою популяризації етнографічних знань співробітниками музею організована робота лекторіїв “Без калини нема України” та “Батьківщина наша Україна, батьківщина – Слобожанщина”. Етнографічна тематика займає також важливе місце у програмі клубу вихідного дня.

Великою популярністю серед відвідувачів користуються фольклорні та релігійно-обрядові дійства, організовані співробітниками на базі музею.