Всеукраїнська наукова конференція, присвячена 150-річчю з дня народження видатного українського вченого, академіка АН України М. Ф. Сумцова
Тези наукових доповідей (повідомлень)
Традиційні народні знання - складова частина процесу культурної адаптації людини до природи. Землеробський характер господарських занять українців зумовлював помітну залежність успішного проведення сільськогосподарських робіт, а відтак і добробуту селянина, від природно-кліматичних умов.
На жаль, етнографічні дослідження Слобожанщини поки що не досягли такого розмаху як Полісся, Поділля, західноукраїнських регіонів. Цінні дані про розвиток народної культури, зокрема, і про розвиток етнографічних досліджень на Слобідській Україні належать до другої чверті XVІІІ ст. Значна частина етнографічних матеріалів була видрукувана в журналах “Киевская старина”, “Этнографическое обозрение” в “Чтениях исторического общества Нестора летописца” частково в “Записках Харьковского историко-филологического общества”. Зібрані М. Максимовичем, П. Чубинським, а пізніше й Б. Грінченком метеорологічні прикмети і спостереження були охарактеризовані, відповідно до тогочасного розвитку народознавства, як вірування і релігійно-побутові звичаї.
Чи не найпершим прикладом свідчень про народну метеорологію Слобожанщини можна вважати замітку у Харківських губернських відомостях за 1856 рік, де подано кілька прикмет про наближення ранньої та суворої зими.
Значна частина народних прикмет, приказок та прислів’їв увійшла до праць тогочасних російських дослідників народної культури. Більшість з них лише інколи вказували географію походження тих чи інших явищ, обмежившись означенням “малоросійське”.
В Україні вперше народну метеорологію почав вивчати В. Василенко, який на початку ХХ ст. ретельно проаналізував праці своїх попередників, систематизував та класифікував усі записи. Дослідник не лише виділив метеорологію народного календаря, але й згрупував інші погодні прикмети по сонцю, місяцю, росі, снігу тощо. Його праці є початком наукового осмислення та практичного застосування народних метеорологічних знань в землеробстві.
У 20-30-ті роки етнографічна комісія ВУАН звернулася до жителів України з пропозицією збирати народні метеорологічні прикмети і отримала значну кількість матеріалу про передбачення погоди. Однак матеріалів зі Слобожанщини було зовсім мало, порівняно з іншими регіонами (Київщина, Житомирщина, Чернігівщина). Головним чином це були прикмети, які давали можливість передбачити погоду, спостерігаючи за атмосферними явищами, небесними світилами, свійськими тваринами тощо.
У ХХ ст. природознавці зверталися до народних прикмет лише за таких умов, коли ті носили науково-практичний характер. Їх вивчення сприяло поповненню масиву емпіричних даних про природні явища, що безпосередньо пов’язане з виявленням взаємозв’язків у природі.
Нігілістичне ставлення до безцінних скарбів народного досвіду, зумовило поступове забуття і випадання з колективної народної пам’яті цілих пластів культури. Традиційні метеорологічні знання населення Слобожанщини як важливий складник суспільної свідомості тісно пов’язані з народними світоглядними уявленнями та віруваннями. Різні ділянки традиційного досвіду, знань і уявлень народу, що збереглися і побутують понині, заслуговують найпильнішої уваги дослідників сьогодення.