Сучасний музейний заклад: проблеми вивчення, збереження та популяризації національної історико-культурної спадщини
Тези наукових доповідей (повідомлень)
Повість временних літ повідомляє, що хозари збирали данину зі слов’янських племен [Полное собрание русских летописей,1962– Т.1]. Про те, що три слов’янських племені – в’ятичі, сіверяни, слов’яни (поляни, радимичі?) сплачували данину каганату згадується і в листі хозарського царя Йосифа [Коковцов П.К.,1932.]. З фактом підкорення слов’янських племен хозарам погоджується більшість дослідників. Але питання про час залежності слов’янських племен від каганату породжує багато дискусій.
Більшість радянських істориків та археологів вважають, що хозарська юрисдикція на східнослов’янські племена поширилась у середині VІІІ ст., з появою у басейні Дону носіїв салтіво-маяцької культури.
На сучасному етапі з’являється інша, альтернативна, точка зору ‑ більш раннього підкорення слов’ян лівобережжя Дніпра [Комар А.В., 2005].
У другій половині VІІ ст. хозарами були розбиті і підкорені болгарські племена. Можливо, що в цей же час хозарська агресія розповсюджується і на слов’янські землі. Це виглядає ще більш переконливо якщо сприйняти версію О.М. Приходнюка, що частина східних слов’ян були конфедератами Великої Болгарії [Приходнюк О.М., 1998.].
Однак, якщо в цей час була крупна військова акція хозар проти слов’ян, то це обов’язково повинно було відбитися у археологічних матеріалах, які б свідчили про значне вторгнення кочовиків в ареал слов’янських культур.
Найбільш яскравими комплексами першої групи є слов’янські скарби VІІ–VІІІ ст. Вперше випадіння скарбів з присутністю хозар пов’язала Г.Ф. Корзухіна [Корзухина Г.Ф.,1955]. Пізніше, О.А. Щеглова розподілила скарби на дві хронологічні групи. Першу (кінець VІІ ст.) і другу (початок-середина VІІІ ст.) [Щеглова О.А.,1990].
Скарби так і не були затребувані їх власниками. Причину цього пояснюють лісостепові кочівницькі пам’ятники, ареал котрих перетинається з ареалом розповсюдження антських скарбів.
На сьогодні у лісостеповому Лівобережжі Дніпра відомо 3 підкурганних та 7 безкурганних поховань, аналогічних обряду підкурганним похованням степової перещепинської культури, 3 комплекси келегейського типу та аланське поселення [Комар А.В., 2005].
До слідів хозарського вторгнення А.Т. Сміленко також відносить загибель Пастирського городища, на якому помітні сліди розгрому. [1975.Сміленко А.Т. ]. О.В. Комар, аналізуючи речі знайдені у шарі розгрому Пастирського городища, переконливо доводить їх аналогію з кочівницькими пам’ятками кінця VІІ – початку VІІІ ст. [Комар А.В., 2005].
Ці події примусили до втечі частину населення Лівобережжя Дніпра (пеньковська та колочинська археологічні культури), що обумовило утворення лівобережних скарбів другої половини VІІ ст.
Північний кордон розповсюдження кочівницьких поховань на Лівобережжі Дніпра не підіймається вище Сейму, тобто сіверянського ареалу, а у Подонні фіксується поява кочовиків у землях в’ятичів. Ареал слов’янських скарбів дещо ширший: самий північний з них розміщується на західному кордоні ареалу в’ятичів, але фактично вже по сусідству з радимичами [Корзухина Г.Ф.,1955].
Таким чином, масштабне вторгнення кочовиків у слов’янський лісостеп у другій половині VІІ ст., торкнулося областей розселення відразу трьох племінних союзів: сіверян, в’ятичів та радимичів
Як бачимо, думки дослідників на час підкорення лівобережних слов’ян хозарами дуже різні. Сучасний рівень розвитку археології дозволяє говорити про більш раннє підкорення східних слов’ян у кінці VІІ ст., коли під час хозарсько-болгарської війни частина східнослов’янських племен Дніпровського Лівобережжя (сіверяни, в’ятичі та радимичі) попадають в данницьку залежність від Хозарського каганату. Ця акція носила військовий характер, що археологічно відбилося у пам’ятниках кочівницької перещепинської культури (VІІ ст.), знахідками слов’янських скарбів кінця VІІ ст. та загибеллю Пастирського городища.