Сучасний музейний заклад: проблеми вивчення, збереження та популяризації національної історико-культурної спадщини
Тези наукових доповідей (повідомлень)
Нетайлівський могильник салтівської культури був відкритий та попервах досліджувався у 1959 – 1961 рр. археологічною експедицією Інституту археології України під керівництвом Д.Т. Березовця. Уже перші дослідження цього некрополя привернули увагу широкого кола дослідників. Причиною такого інтересу були специфічні особливості поховального обряду (Иченская 1981, с. 83 – 86) та не досить типовий для салтівських пам’яток басейну Сіверського Дінця інвентар (Крыганов 2002, рис. 4; 5). Особливу увагу привертають фібули великих розмірів, що були знайдені у деяких похованнях Нетайлівського могильника (Аксенов 2006, с. 86 – 92, рис. 1: 1, 3, 10, 15).
Дослідження 2006 р. Нетайлівського могильника експедицією Харківського історичного музею дозволили поповнити колекцію фібул ще однією знахідкою, що була зроблена у похованні № 440.
Могильна пляма поховання № 440 була зафіксована на глибині 1,0 м від сучасної поверхні. На рівні зачистки могильна пляма мала форму великого овалу розміром 3,57 х 1,96 м. Довга вісь могильної плями була орієнтована по лінії схід – захід (азимут 900). Заповнення могильної ями складалося з темно-сірої супісі з украпленнями мілкого вугілля від спаленої деревини. Стінки могильної ями мали значний нахил, в наслідок чого розміри могильної ями біля її дна були меншими ніж її розміри на рівні фіксації могильної плями. Розміри могильної ями біля її дна складали 2,8 х 0,6 м. Дно могильної ями мало прямокутну форму з округленими кутами та знаходилося на глибині 3,1 м від сучасної поверхні. Дно ями було орієнтовано так само, як і могильна пляма на рівні її фіксації (азимут 900). Рештки людини, як і поховальний інвентар на дні могильної ями, були відсутні. Лише в заповненні могильної ями, на глибині 3,0 м на відстані 1,1 м від західної її стінки та в 10 – 15 см від південної бокової стінки була знайдена срібна фібула (Рис. 1: 1), срібний бубонець, що складався з двох горизонтально розташованих півкуль (Рис. 1: 3), срібна дротяна спіралеподібна пронизка (Рис. 1: 4), та одна бочкоподібна бусина зеленого кольору з червоно-жовто-білими вічками (Рис. 1: 5).
Рис. 1.
Фібула з поховання № 440 – арбалетоподібна, мала трапецієподібну пластинчату прогнуту спинку та лопатоподібну пласку ніжку. Кінець ніжки підігнута та утворює приймач для голки. З’єднання голки шарнірне. Тіло фібули виготовлено зі срібної пластини, голка – залізна (Рис. 1; 2). У місці переходу спинки у ніжку розташований квадратний у плані щиток. Поле щитка розділено двома прорізаними лініями, котрі проведені з кута в кут і утворюють косий хрест, розбиваючи поле квадрата на чотири трикутники. Кути трикутників, що направлені до перехрестя ліній, прикрашені викарбуваними цятками. Цятка викарбувана і в місці перехрещення гравірованих ліній. Висота фібули складає 11,5 см, довжина вісі пружини досягає 9,8 см.
Подібні за матеріалом, оформленням та розміром фібули були знайдені у похованнях №164"Б", 350 того ж Нетайлівського могильника (Аксенов 2006, рис. 1: 10, 15).
Аналогії цим фібулам у пам’ятках салтівської культури нам не відомі. Типологічно вони близькі деяким фібулам із лопатоподібною пласкою ніжкою з пам’яток Дагестану VIII– IXст. (Багаев 2004, рис. 6: 8). Це дозволяє, на нашу думку, окреслити територію звідки подібні фібули могли бути принесені у басейн Сіверського Дінця.
Поховальний інвентар, що було знайдено у похованнях із подібними срібними арбалетоподібними фібулами № 164"Б", 350, дозволяє датувати ці поховання останньою чвертю VIIIст. (Аксенов 2006, с. 89). Цим же часом слід, вірогідно, датувати і поховання № 440.
При цьому комплекс прикрас, що походить з поховань № 164"Б", 350 – арбалетоподібні фібули, литі сережки із багатогранником на кінці, масивні браслети з розширенням по середини ще й лопатоподібними кінцями (Аксенов 2006, рис. 1: 10 – 12, 15 – 17), характерен для пам’яток VIII– IXст. гірської Чечні та Дагестану (Багаев 2004, с. 144). Це дозволяє виділити в салтівських пам’ятках басейну Сіверського Дінця групу поховань другої половини VIIIст., котрі можливо належать вихідцям із Північно-Західного Кавказу, котрих переселив сюди уряд Хозарського каганату.