Музей як соціокультурний інститут в умовах інформаційного суспільства
Тези наукових доповідей (повідомлень)
Найважливішою ланкою дидактичного циклу навчання у вищому навчальному закладі традиційно лишається лекція, що закладає основи для подальшого засвоєння студентами навчального матеріалу. Лекція виконує наступні функції: інформаційну, коли містить необхідні відомості, стимулюючу, пробуджуючи інтерес до теми, виховну, розвиваючу, даючи оцінку явищам та розвиваючи мислення, орієнтаційну, дозволяючи зорієнтуватись у проблемі та літературі, роз'яснювальну, спрямовану передусім на формування основних понять науки, переконуючу з акцентом на системі доказів.
Виділяють наступні види лекцій: за загальним цілям - навчальні, агітаційні, виховні, освітні, розвиваючі; за науковим рівнем - академічні та популярні; за дидактичним завданням - вступні, поточні, заключно-узагальнюючі, настановні, оглядові, лекції-консультації, лекції-візуалізації (з посиленим елементом наочності); за способом викладу матеріалу - бінарні чи лекції-дискусії (діалог двох викладачів, що захищають різні позиції), проблемні, лекції-конференції.
Традиційне викладання навчального матеріалу у формі лекції разом із визнаними перевагами містить і певні недоліки, зокрема, пасивне сприйняття матеріалу, відсутність часу на його осмислення. До того ж чим краща лекція, тим ця вірогідність більше.
Входження вітчизняної вищої школи до болонського процесу вимагає переходу до нових більш ефективних форм навчання, серед яких чільне місце займають нетрадиційні форми проведення лекцій, що посилюють увагу, стимулюють самостійність і активність студентів. Результатом нового використання принципу наочності є лекція-візуалізація. Психологічні та педагогічні дослідження показують, що наочність не тільки сприяє більш успішному сприйняттю і запам'ятовуванню навчального матеріалу, але і дозволяє активізувати розумову діяльність, глибше проникати в сутність явищ, що вивчаються, показує його зв'язок з творчими процесами прийняття рішень, підтверджує регулюючу роль образу в діяльності людини. Завдання викладача використовувати таки форми наочності, які не тільки доповнюють словесну інформацію, але й самі виступають її носіями.
Лекція-візуалізація дозволяє повністю розкрити тему через розгорнуте коментування наочних матеріалів. Неминучу в такому випадку втрату певної частини інформації можна навіть перетворити на перевагу, сконцентрувавши увагу на найбільш важливих аспектах і особливостях змісту лекції.
Наочність не тільки сприяє більш успішному сприйняттю і запам'ятовуванню учбового матеріалу, але і дозволяє проникнути глибше в істоту учбового матеріалу, пізнаваних явищ. Це відбувається за рахунок роботи обох півкуль, а не однієї лівої, логічної, звично працюючої при освоєнні точних наук. Права півкуля, що відповідає за образно-емоційне сприйняття інформації, що пред'являється, починає активно працювати саме при її візуалізації [1, с.246].
Враховуючи, що згідно вимогам болонської системи лекції читаються в малих групах (до 40 студентів), з'явилась можливість проводити лекції поза лекційними аудиторіями, зокрема, в музейних залах. Взаємодія музеїв і закладів освіти спонукає до пошуку нових напрямів та вдосконалення форм і методів роботи з аудиторією, підвищує соціально-культурну роль музею у суспільстві, сприяє взаєморозумінню людей різних поколінь, залучає молодь до вічних духовних цінностей, поглиблює виховний вплив на особистість. Така взаємодія сприяє оптимізації навчально-виховного процесу в сучасних соціокультурних умовах розбудови вітчизняної системи освіти [3].
Науково-освітні можливості музейних закладів зараз значно збільшились. Це вже новий рівень осмислення ролі музею в поширенні культури, в отриманні нових знань, в гуманістичному вихованні людини.
Знайомство студентів із скарбницею колекцій Харківського історичного музею допомагає під час викладання гуманітарних дисциплін, таких як історія України, всесвітня історія, історія української культури, історія і культура Слобожанщини тощо. Але музейна педагогіка вимагає спеціальної методики проведення занять. Методи «занурення» і моделювання допомагають проводити музейне дослідження; студенти вчаться складати відгуки за матеріалами музейної екскурсії [2, с.331].
Кілька років тому до кола гуманітарних дисциплін, що викладаються у вищих навчальних закладах було залучено курс «Історія української культури». Ця дисципліна спрямована на розширення гуманітарної підготовки студентів, формування творчої активності майбутніх фахівців. Вона дає уявлення про етапи розвитку української культури, забезпечує розуміння системного зв'язку всіх складових культури - мистецтва, етнографії, матеріальної культури, наукового знання, усіх форм духовних цінностей, формує світогляд. Пізнання сутності та процесу розвитку культури має бути орієнтоване на формування таких якостей людини, як різнобічна освіченість, висока свідомість, моральність, вміння знаходити порозуміння з представниками різних культур. Значення курсу полягає у формуванні наукового світогляду студентів, підвищенні загальноосвітнього, фахового і культурного рівню майбутніх спеціалістів.
Відкриває курс лекція з історії культури первісної доби. Саме її доречно проводити в експозиційному залі виставки «На перехрестях століть» Харківського історичного музею, оскільки своєрідне занурення у давні часи активізує мислення і працездатність, сприяє встановленню педагогічного контакту, викликає у студентів емоційний відгук, формує інтерес до предмету.
Первісний період займає особливе місце в історії людства. Саме цього часу під впливом різноманітних факторів відбулось виділення людини з тваринного світу, були виготовлені перші знаряддя праці, почалось використання вогню і одягу, були споруджені перші житла. В первісній добі бере початок етнічний поді людства, коли завдяки екзогамії були створені передумови для появи соціальних спільнот з єдиною культурою та мовою.
У цей період почали складатися основи початкової суспільної організації людських колективів, зароджувались ідеологічні уявлення та перші форми людської духовності - релігія, мораль, мистецтво.
Мета лекції - сформувати уявлення про перебіг культурного процесу на теренах України в хронологічних рамках від раннього палеоліту до енеоліту. В лекції розглядається становлення етнічного поділу людства на основі сучасних наукових знань з антропогенезу, матеріальна та духовна культура давнього населення, витоки і форми первісних релігійних уявлень. Особлива увага приділяється пам'яткам первісного мистецтва, що походять з території України взагалі та Харківщини зокрема.
Перша вітрина музейної експозиції цілком слушно може вважатись ілюстрацією тієї частини лекції, де мова іде про витоки етнічного поділу людства, етнічні процеси в мисливських суспільствах кам'яної доби та культуру і світогляд населення України в часи палеоліту і мезоліту.
Витоки етнічного поділу людства. Етнічна приналежність є однією з визначальних ознак людини сучасного типу. Зародження етнічного поділу людства тісно пов'язане з процесом антропогенезу. Етнічна специфіка є соціальною характеристикою людини, але виникла вона на грунті властивого Homosapiensсвоєрідного біологічного механізму відтворення популяції, відомого під назвою екзогамії. Саме екзогамія створила необхідні передумови для появи принципово нових соціальних спільнот з єдиною культурою та мовою. Археологічно поява Homosapiensпростежується за поширенням крем'яної індустрії Оріньяк, яка довгий час існувала паралельно з мустьєрськими крем'яними індустріями неандертальців.
Етнічні процеси в мисливських суспільствах кам’яної доби. Праобщина неандертальців була самодостатнім колективом і не мала необхідності контактів з сусідніми групами. В умовах відсутності контактів з сусідами культурні традиції не виходили за межі праобщині і передавалися від покоління до покоління доки існував колектив або його нащадки. Тому археологічні культури епохи мустьє добре простежуються в часі, але погано у просторі. Починаючи з пізнього палеоліту окремі археологічні культури займають регіони з відносно чіткими кордонами в межах однієї природно-ландшафтної зони. Ці радикальні зміни сталися завдяки екзогамії, яка передбачала обмін шлюбними партнерами між сусідніми общинами.
Община пізньопалеолітичних мисливців складалась з 20-40 осіб. Щільність населення була низькою, общини мешкали на відстані кілька десятків кілометрів одна від одної. Потужним фактором консолідації общин у первісне плем'я була необхідність обміну шлюбними партнерами. За своєю суттю плем'я первісних мисливців було найдавнішим протоетнічним утворенням, або протоетносом. Однак дані етнографії та археології свідчать, що культурна специфіка звичайно поширювалась за межі окремого племені і охоплювала територію кількох сусідніх племен, утворюючи так звану «первісну етномовну неперервність». Слідами цих етнічних спільнот є археологічні культури.
Відповідно до природно-зональної диференціації територія України починаючи з пізнього палеоліту ділилась на дві культурно-історичні провінції: північну лісостепову та південну надчерноморську степову. Північна зона мисливців на мамонта простягалась з Центральної Європи через схід і Південь Польщі, північ України на верхній Дон. В Надчорномор'ї жили мисливці на бізонів та коней. Різні об'єкти полювання вплинули на спосіб життя, ведення господарства, проявившись у своєрідній матеріальній та духовній культурі. Але переважна більшість пам'яток у двох зонах (Мізин, Межирічі, Добранічівка, Гінці, Амвросіївка, Анетівка, Аккаржа, Кам'янка на Харківщині та ін.) належать до блоку етнокультурної неперервності епігравет.
Культура і світогляд населення України в давньому кам'яному віці. Найбільш яскравим свідченням зрілості людського суспільства епохи палеоліту була поява мистецтва. Перші знахідки предметів палеолітичного мистецтва в Україні були зроблені археологом В. Хвойкою на Кирилівській стоянці в Києві в 90-ті роки 19 ст. На сьогодні відомо кілька сотен предметів, що репрезентують досягнення палеолітичної людини в царині ужиткового, образотворчого мистецтва, музики тощо.
Виникнення мистецтва нерозривно пов'язане із світосприйняттям давньої людини. Первісні люди повністю залежали від природного оточення. Потреба пояснити причини існування тих чи інших явищ, намагання вплинути на них, призвела до появи первісних релігійних вірувань та пов'язаних з ними ранніх форм фантастичних уявлень: тотемізму, фетишизму, анімізму, магії.
Релігія та мистецтво, скоріш за все, виникли одночасно. Коли це сталось - питання складне та дискусійне, але встановлено, що поховання та примітивні витвори мистецтва відносяться до мустьєрського часу, тобто пов'язані з неандертальцями. На деяких пам'ятках мустьєрського часу знайдено предмети, що не пов'язані з виробничою діяльністю. На території України на стоянці Молодова І знайдено лопатку мамонта з різьбленими лініями, що утворюють орнамент у вигляді зігзагу, квадрату, паралельних та схрещених ліній. На верхній площині лопатки нанесено схематичне зображення тварини.
Мистецтво пізнього палеоліту демонструє якісно новий ступінь розвитку людського суспільства. Йому притаманні розвинена міфологічна основа, досконале втілення художніх образів. Існує два основні трактування пізньопалеолітичного мистецтва. Перше пов'язано з магією, яка була спрямована на забезпечення успіху полювання та розмноження тварин. Друге виходить з припущення про існування розвиненої складної міфологічної системи і вбачає в творах мистецтва ілюстрації до міфів.
В палеолітичному мистецтві тісно перепліталися дві фундаментальні основи існування людей: полювання та організація життя мисливських колективів з особливою роллю жінки. Тому центральні сюжети палеолітичного мистецтва - зображення жінки і звіра.
Мистецтво пізнього палеоліту існувало в кількох формах: декоративно-ужитковій, образотворчій (скульптура, графіка, живопис), музичній.
Світосприйняття палеолітичної людини знайшло своє відображення в творах мистецтва та в поховальному обряді. Верхньопалеолітичні поховання свідчать, що в цей час вже склалось уявлення про «країну померлих», де людина буде продовжувати своє земне існування, а для цього йому потрібні знаряддя праці, прикраси тощо.
Етнокультурні процеси мезолітичного часу. На рубежі плейстоцену та голоцену (12-10 тис. р. тому) відбуваються зміни в природному середовищі, що призвели до формування ландшафтної зональності. Міграційні процеси призводили до проникнення в етнічно однорідне середовище етнічно чужого населення. Виникли чіткі культурні кордони між різними етнічними масивами, посилився тиск на мисливські суспільства з боку ранніх землеробів Півдня - Балкан та Подунав'я.
В мезолітичний час на територію північної України було спрямовано кілька міграційних потоків із Західної Балтії: носіїв культури Дювенсі, що залишили в Поліссі пам'ятки кудлаївської культури, та носії яніславицької культури, що взяли участь у формуванні дніпро-донецької культури, матеріали якої представлені в експозиції музею.
Мистецтво мезолітичної епохи у порівнянні з палеолітичним виглядає збіднілим та примітивним. Це малюнки людей і тварин, зроблені чорною фарбою, вироби з кістки і рогу зі слідами гравійованого орнаменту. Інформацію про антропологічний склад населення та поховальний обряд містять мезолітичні поховання і могильники, які з'являються у цей час.
Дві наступні вітрини музейної експозиції ілюструють розповідь про етнокультурні процеси неолітичного - енеолітичного часу. Протягом неолітичної доби на північ України з заходу котилось ще три міграційні хвилі: носії культур лінійно-стрічкової кераміки (5 тис. до н. е.), лійчастого посуду (4 тис. до н. е.) та кулястих амфор (3 тис. до н.е.). Неолітичні колоністи з Близького Сходу принесли з собою власну культуру і мову, а головне - навички відтворюючого господарства разом з доместикованими вівцями, козами, пшеницею, ячменем.
Неоліт - це час племінного ладу, за якого економічною і соціальною основою був матріархальний рід із зародками переходу до батьківського права. Неолітичне суспільство ще не досягло такого рівня розвитку продуктивних сили, який створив би умови для розшарування суспільства. Знайдені в деяких могильниках кам'яні булави, очевидно, були першими символами влади, що почала зароджуватися.
В неоліті набули подальшого розвитку релігійні уявлення. Посилюється віра у потойбічне життя не лише тілесної людини, а й її душі. Про це свідчать факти часткового чи повного трупоспалення, наприклад, у дунайських племен. У колективних похованнях дніпро-донецької культури іноді зустрічаються лише черепи померлих членів роду; є припущення, що це частина ритуалу з вшанування предків. У могильниках та на поселеннях неоліту України виявлено зразки образотворчого мистецтва. У землеробсько-скотарських племен, наприклад, зустрічаються антропоморфні статуетки. У Маріупольському могильнику виявлено кілька зображень тварин, виконаних у техніці різьблення по кістці. Але справжнім досягненням неолітичної епохи на території України у галузі розвитку образотворчого мистецтва слід вважати зображення на плитах Кам'яної Могили.
З другою половиною неоліту - початком енеоліту пов'язано остаточне затвердження на території Правобережної України відтворюючої аграрної економіки. В 5-6 тис. до н. е. з Нижнього Подунав'я та басейну р. Серет сюди приходять носії культури Кукутені-Трипілля.
Економічною основою цієї яскравої археологічної культури України було вирощування пшениці та ячменю, а також розведення великої рогатої худоби, кіз, овець, свиней. Трипільські прямокутні глинобитні житла з дерев'яним каркасом стін та глиняною долівкою демонструють типовий приклад балканської домобудівельної традиції. На балканське коріння вказують численні глиняні статуетки жінок та типовий посуд, а головне -середземноморський антропологічний тип.
Трипільські протоміста і складна знакова система дають підстави вважати Трипілля протоцивілізацією, що зароджувалась паралельно з найдавнішими містами-державами Близького Сходу. Однак переступити поріг цивілізації трипільцям так і не судилося через певні недоліки їх господарської системи та природні негаразди, що спіткали суспільство у 4 тис. до н. е.
На трипільських поселеннях знайдені численні витвори мистецтва. Парадний посуд, виготовлений з якісної глини, добре випалений, вкритий орнаментом у вигляді спіралей та меандру. Зустрічаються також зображення людей і тварин. Антропоморфні статуетки, як правило, стилізовані, але є і дуже реалістичні. Ці зображення мали, скоріш за все, ритуально-магічне значення, пов'язане з культом родючості. Про це свідчить і наявність зерен злаків та крупно меленого борошна в глині, з якої виготовлені статуетки.
На завершення лекції слід наголосити, що період первісності - найдовший і найважливіший етап в історії людства, коли було закладено фундамент його подальшого розвитку. Складний процес антропогенезу призвів до появи у пізньому палеоліті людини сучасного фізичного типу. Від цієї межі бере початок і процес етнічного поділу людства - через культурну неперервність кам'яного віку до сучасних націй, народів та етносів. Археологічні знахідки, зроблені на пам'ятках України, ілюструють процес розвитку мислення людини, її адаптації до навколишнього середовища. Від появи перших людей до завершення енеолітичної епохи на теренах України пройшло кілька великих міграційних потоків, що приносили з собою нові вміння і досягнення. Культурні надбання первісної епохи лежать в основі як загальної культури людства, так і української культури зокрема.
Отже, хоча лекція як і раніше залишається провідною формою організації навчального процесу у вищому навчальному закладі, форма її проведення може і повинна вдосконалюватись для стимулювання мислення та забезпечення кращого засвоєння студентами навчального матеріалу. Співпраця закладів культури і освіти сприятиме як розвитку музейної педагогіки, так і оптимізації навчально-виховного процесу, здійсненню морально-естетичного та громадянського виховання молодого покоління.
Література
1.Друпп Ю. Г., Чурилов А. В., Подоляка Д. В., Тутов С. М, Морозова Н. А., Ольшевська О. В. Деякі особливості організації лекційного процесу у зв'язку з входженням в болонський процес // Проблеми педагогіки - К.: 2008. - Випуск 12. - Том 2. - С. 243-248.
2.Лемешева Н. А. Місце і роль музеїв Харківщини у формуванні особистості студентів // Модернізація вищої освіти та проблеми управління якістю підготовки фахівців. - Харків, 2010. - С. 330-331.
3.Пусеплина Н. Взаємодія музеїв різних профілів і закладів педагогічної освіти у системі підготовки майбутнього вчителя до виховної роботи. - Науковий вісник України - Наукові статті та публікації// Інтернет-ресурс. - Режим доступу: http:/visnyk.com.ua/stattya/2039.