Музей як соціокультурний інститут в умовах інформаційного суспільства
Тези наукових доповідей (повідомлень)
Музей — це установа, що існує вже не одне століття та побудована на принципі діалогу між людиною та окремими предметами, і цей діалог може проходити як поза часом, так і поза простором. Інституція музеїв виходить з визнання за кожною епохою права на власне бачення світу, права на діалог окремого відвідувача з кожною з епох з позицій сучасної культури. Так, історичний музей репрезентує накопичений людством за довгі тисячоліття свого існування досвід: історичний, політичний, економічний, культурний, духовний. І своєрідним провідником між минулим та сьогоденням є співробітник музею. Тому однією з найважливіших складових музейної роботи, звичайно, є науково-просвітницька (екскурсійна) робота. Екскурсія - це одна з традиційних форм навчання в музеї. її організація характеризується просторовим і часовим режимом, розподілом функцій у спілкуванні між музейним працівником та відвідувачами.
Ця робота потребує в першу чергу наявності музейної аудиторії. В радянський час, коли наповнення музеїв відвідувачами було на недосяжному для теперішнього часу рівні, велику частину екскурсантів складали туристи. Більшість сучасних музеїв через економічні труднощі в країні втратили цю категорію своїх відвідувачів. Крім того в музеях, особливо в краєзнавчих та історичних перестали проводити такі заходи, як прийом у жовтенята, піонери, зустрічі з делегатами різноманітних з'їдів, депутатами рад різних рівнів, ветеранами війни та праці, тощо. У зв'язку з цим для музейних закладів гостро стало питання виживання, адже вони змушені були залучати нових відвідувачів, використовуючи нові та нетрадиційні методи роботи. Почали практикуватися музейно-педагогічні програми, які розраховані в першу чергу на дитячу і шкільну аудиторію. Зокрема, інтерактивні екскурсії, музейні фестивалі (наприклад на день міста) тощо.
В наш час докорінно змінюється відношення до відвідувача з боку музею: якщо раніше екскурсанта розглядали в якості пасивного споглядача музейної експозиції, то зараз відвідувач стає активним учасником музейного дійства.
Сучасна музейна педагогіка розвивається в руслі проблем музейної комунікації та спрямована на долучення до музею і його культури, його наукового доробку широких верств населення (особливо молоді), активізацію творчих здібностей особистості. Вона ґрунтується на потребах та зацікавлень людини, а також на її здібностях та талантах. Людина за власним бажання обирає той чи інший музей, вільно визначає обсяг та зміст інформації для ознайомлення, обирає форми та час спілкування з музейними цінностями. Завдання музейної педагогіки полягає в тому, щоб максимально і успішно задовольнити та, можливо, розвинути й збагатити ці інтереси.
Перед музейними працівниками в сучасних реаліях виникає велика кількість проблем. На превеликий жаль, до цього часу не визначені процеси державотворення, стале відношення суспільства до тієї чи іншої історичної події, кінцева мета розвитку нашого суспільства, питання патріотичного виховання (в тому числі й мовне). В той же час перед радянською молоддю стояли чітко визначені завдання щодо побудови комуністичного майбутнього, патріотичним вихованням займалися як учбові заклади, так і громадські організації (це і залучення дітей у жовтенята, до піонерської та комсомольської організацій), важливу роль у вихованні відігравала родина. Звертаючись до досвіду Західної Європи, ми стикаємось з пріоритетами саме патріотичного виховання у музейній практиці.
Зрозуміло, розвиток суспільства визначається потребами і смаками людей певної епохи. Останнім часом в силу різних обставин спостерігається дезорієнтація людини у суспільстві, в першу чергу дітей та молоді. Якщо основна маса дорослого населення зайнята в основному проблемами виживання, то питання виховання дітей майже повністю перекладаються на дошкільні та загальноосвітні заклади. В силу об'єктивних і суб'єктивних причин рівень освіти у країні також знижується. Діти значною мірою займаються самі собою. Дуже обмеженим стало залучення дітей до роботи у гуртках, особливо шкільних. Процеси комп'ютеризації інформаційного простору веде до того, що діти проводять все більше і більше часу біля моніторів, а інколи повністю занурюються у віртуальне життя.
У таких умовах зростає роль музейних установ у пропаганді та висвітленні історичних подій нашої батьківщини, патріотичному вихованні, застосування нових технологій у поточній роботі.
Кожний музей в своїх стінах з різною ефективністю здійснює просвітницьку і освітню функції. В структурі Національного музею історії України працює відділ науково-освітньої роботи, який поділяється на два сектори: екскурсійний та позамузейної роботи. Проте чіткого розподілу функцій в роботі секторів немає, бо, в принципі, їх діяльність надто взаємопов'язана, обидва займаються також розробками питань музейної педагогіки і впровадженням їх у практичну діяльність. Останнім часом склад відділу поповнюється випускниками вищих учбових заходів, які вже в процесі навчання прослухали спеціалізований курс музейної педагогіки, основна ж маса співробітників вивчала в процесі навчання лише загальну педагогіку. Саме музейна педагогіка допомагає долучити окрему людину (дитину) або соціальну спільноту до цілеспрямовано-організаційного педагогічного процесу комплексного сприйняття цінностей історії та культури, в ходе якого забезпечується духовний розвиток людини.
Екскурсовод повинен не просто прочитати лекцію про музей. Він повинен забезпечити діалог змісту експозиції й відвідувача, допомогти останньому розпізнати музейні цінності, усвідомити їх, оцінити їх роль і місце в історії та культурі. У вмінні вирішити це завдання значною мірою полягає майстерність екскурсовода.
В цьому контексті музейними працівниками створюються авторські музейно-педагогічні програми для дітей дошкільного та шкільного віку, спираючись на місцевий історичний матеріал, музей тісно співробітничає зі школами і, навіть, з дитячими садочками. Саме ці розробки дозволили не тільки зберегти дитячу аудиторії, але й виховати активно спрямовану на творчий процес в рамках музею молодь.
На базі Національного музею історії України постійно проводять свої заняття гуртки історичний, археологічний, краєзнавчий з Київського палацу дітей та юнацтва. До цих занять долучаються співробітники музею з науково-експозиційних відділів та фондів.
Багато років музей співпрацює з загальноосвітньою школою № 25, що знаходиться через дорогу від будівлі музею, спеціально для учнів молодших класів разом з учителями розробляються теми зустрічей. Результатом цієї діяльності стало створення 17 років назад гуртка «Всезнайко», що успішно працює і сьогодні. Так, одне із останніх занять гуртка проходило у трипільському залі, по закінченню ознайомлення з експозицією дітям других-третіх класів було запропоновано розписати глиняні медальйони трипільськими мотивами. Результат був неперевершений! Діти з захопленням прикрашали глиняні медальйони трипільськими візерунками, що дало змогу кожному проявити свою фантазію і водночас краще зрозуміти і запам'ятати символіку трипільської культури. Ми навіть не сподівалися на таку зацікавленість дітей. Слід зазначити, що ця програма була розроблена спеціально з урахуванням особливостей дитячої психіки (автор програми Коцар Л.О.).
Справжнім музейним «бестселером» НМІУ, аналогів якому, поки що, немає в українських музеях, стала з 2006року гра - квест «В пошуках скарбу» для учнів 3-6 класів загальноосвітніх шкіл (автор розробки Коцар Л.О.). В основі гри лежить екскурсія по експозиції «Україна XIV - початку XIX ст.».
Діти приходять на звичайну екскурсію, натомість зіштовхуються з витівками музейного привида. Київські учителі розповідають, що саме завдяки цій грі серед школярів наш музей дістав назву: «музею з привидом».
Серед педагогів Києва має велику популярність науково-пізнавальна гра «Інтелектуал», що проводиться з дітьми після екскурсії з метою закріплення нового для багатьох з учнів матеріалу. Програма діє вже більше ніж 10 років, працівниками науково-освітнього відділу за цей час підготовані ігрові завдання з тем: «Первісний лад на території України»; «Східні слов'яни та давньоруська держава» (автор Коцар Л.О.); «Грошовий обіг на території України» (автор Дубіцька В.В.); «Українське козацтво» (автори Барашкова О.К., Овчаренко Г.М.). Завдання розраховані на різний рівень знань та сприйняття учнів 5-11 класів.
Ці та інші стабільні форми роботи, такі як лекторії, зустрічі з цікавими особистостями залучають різні групи населення, в першу чергу дітей, в соціально-культурну діяльність. Проте такі заходи мають фрагментарний, ситуаційний характер. Наприклад, у рамках проведення виставки до 20-и річчя незалежності України «Україна і світ» було організовано зустрічі з людьми, імена яких прославили країну.
Хочеться звернути увагу на те, що всі інтерактивні та освітні програми в музеї проводяться або безкоштовно, або ж оплачуються за тарифами звичайної екскурсії, як це прийнято в міжнародній практиці.
Крім того, серед іміджевих заходів музею треба окремо згадати театралізовану екскурсію «Музейні етюди», розроблену у відділі науково-освітньої роботи НМІУ, в проведенні якої приймають участь майже всі співробітники відділу.
Музей, як й інші освітні інституції, дозволяє в ході таких заходів закріпити та поглибити накопичені школярами знання, перетворити їх у відповідні переконання, роблячи таким чином свій внесок у систему освіти і виховання людини. В ідеалі музейна практика повинна органічно поєднувати в собі все конструктивне, що напрацьоване і в системі освіти, і в соціально-культурній діяльності, забезпечити задоволення і подальше збагачення. духовних інтересів та потреб людини, стимулювати розвиток її творчих можливостей, долучити її до процесу відтворення духовних і матеріальних цінностей. Бо в центрі музейного педагогічного процесу завжди знаходиться оригінальний предмет історії і культури. Саме тут ми знову стикаємося з поняттям музейної педагогіки, провідна роль якої у вирішенні цього завдання не викликає заперечень. В музеї інформація набуває наочність, образність, активує візуальне мислення, стає засобом спадкоємності культури і передачі соціального досвіду.
Поняття «музейна педагогіка» в багатьох країнах світу розглядається як система «паралельної освіти», її можна співвіднести з педагогічною системою, яка має певний контингент, соціальне замовлення, певні особливості змістовного компонента, особливу структуру дидактичного процесу та унікальні можливості навчання. Фундамент педагогіки музею — ідея занурення особистості в спеціально створене предметно-просторове середовище, що створюють витвори мистецтва, археологічні, побутові, інші предмети характерні для певної епохи.
Музейна педагогіка — інтеграція музею, музеєзнавства та педагогічної науки.
Тому музей можна розглядати як установу соціально-культурної діяльності, яка доповнює та поглиблює роботу учбово-виховних закладів, вона залучає екскурсовода і відвідувачів в процес обміну інформацією, в ході цього процесу відвідувачі реалізують свої навчально-виховні можливості за допомогою засобів педагогіки, які вдало використовує музейний працівник. Тобто музей в педагогічному плані виконує такі функції як освітню, розвиваючу, навчальну, виховну.
Культурне надбання, що зберігається в нашому, і не тільки, музеї, є
мертвим, якщо не взаємодіє зі світом сучасних людей. Тільки в цьому випадку музейні колекції будуть надавати духовні сили, збагачувати життєві інтереси і запити різних груп населення, сприяти появі нових напрямків соціально-освітньої роботи.
Сьогодні в багатьох країнах світу плідно діють музейні освітні програми інтегровані в учбовий процес освітніх закладів, вони, як правило, фінансуються на рівні держави. Вже в 1969р. після «доповіді Бельмонта» Конгрес США приймає програму «Музей і освіта» В 1971р. програма музейної освіти була прийнята в Італії, в середині 80-х років XX ст. - програма «Музей і освіта» запроваджується у Великій Британії. Спеціальні програми з музейної педагогіки діють також у Польщі, Нідерландах, Франції, Бельгії, які стали невід'ємною частиною національної освіти.
Україна надзвичайно потребує саме таку національну програму з музейної педагогіки, яка б дозволила інтегрувати музейну освіту в учбовий процес.