Харківський історичний музей

Харківський історичний музей приймає картки єПідтримка

До питання про умови особистісно-орієнтованої, розвиваючої освіти у музейному середовищі

Музей як соціокультурний інститут в умовах інформаційного суспільства

Мартем'янова Надія Сергіївна

Тези наукових доповідей (повідомлень)

 

Найважливішою метою державної політики в сфері освіти й культури є формування високоінтелектуальної, культурної особистості, що володіє стійкою системою ціннісних орієнтацій, добре адаптованої в соціумі, готової до творчої самореалізації у всіх сферах діяльності. Основною умовою реалізації цієї політики є курс на особистісно-орієнтовану, розвиваючу освіту, що забезпечує розвиток у підростаючого покоління здатностей до самопізнання, самовдосконалення, самовиховання через розкриття відповідних творчих і інтелектуальних можливостей. Рішення цього вкрай непростого завдання вимагає значного розширення освітнього простору, активного залучення до освітньої діяльності різних неучбових установ. Особливе місце серед них займають музеї, що володіють потужним інформаційним і ціннісно-орієнтованим потенціалом, здатні залучити людей до різних форм інтелектуальної й соціально-культурної творчості. Однак ефективність культурно-освітньої діяльності музею перебуває у прямій залежності від уміння реалізувати свій потенціал, перетворити кожний експонат на фактор інтелектуального розвитку й духовного збагачення людини. Як свідчить практика, рівень освітньо-виховної роботи більшості музеїв значно відстає від закладених у них об'єктивних можливостей. Це ставить нові завдання як перед працівниками музеїв, так і перед сучасною педагогікою, яка повинна стати посередником між музеєм і освітою, оживити музейні експозиції, обгрунтувати механізми включення музею до системи освітньо-виховних процесів різних навчальних закладів. Сучасний музей цілком справедливо розглядається сьогодні як унікальне освітнє середовище, що інтегрує і найрізноманітніші музейні предмети, і різні допоміжні засоби (музейні ролики, аудіо-візуальні засоби, спеціальне музейне устаткування, голографію тощо), і, в багатьох випадках, саму будівлю музею, яка може бути історичним пам'ятником, архітектурним ансамблем [3, с. 51]. Різноманітні музейні предмети - писемні пам'ятки, речовинні реліквії, образотворчі матеріали, фотографії, предмети археології, нумізматики, боністики, філателії, етнографії та багато які інші матеріали, будучи носіями соціальної й природничо-наукової інформації, автентичними джерелами знань і емоцій, мають унікальну особливість, а саме здатність впливати на інтелект, емоційну й моральну сферу особистості, активізуючи почуттєве сприйняття, актуалізуючи особистий досвід і стимулюючи ціннісне відношення людини до навколишньої дійсності [4, с. 16].

На цій підставі, відповідно до сучасної парадигми освіти й виховання, на перший план для працівників музею висувається завдання використання музейних предметів не тільки як ілюстрацій до інформації, яку вони пропонують, а, насамперед, для стимулювання процесів пізнання й осмисленого навчання, розвитку здатності діставати інформацію з першоджерела, оптимізації емоційної сфери підростаючого покоління. Особливо важливим при цьому уявляється навчання дітей мові музейних предметів, яка стає інструментом самостійного, творчого освоєння, адекватного сприйняття й інтерпретації історико-культурного процесу.

Накопичений теоретичний і практичний досвід свідчить, що ефективне вирішення і проблем розвиваючої освіти в музейному середовищі багато в чому залежить від теоретичного обґрунтування, створення й виконання цілого комплексу відповідних умов. Особливого значення серед них набуває розроблення загальної концепції введення музеїв до системи освіти, орієнтованої на перехід від одиничних, епізодичних контактів з відвідувачами до створення багатоступінчастої, поетапної освітньої розвиваючої моделі в музейному просторі на базі якомога тіснішої інтеграції з різними навчальними структурами. До цієї справи мають бути підключені відповідні фахівці і музеїв, і різних освітніх установ.

«Запуск» такої моделі, у свою чергу, обумовлює необхідність докорінно змінити традиційний підхід до культурно-освітньої діяльності музею, створити відповідні умови для мотивації й формування нового культурно-освітнього й соціально-педагогічного мислення музейних працівників. Важливим кроком у рішенні цієї проблеми уявляється внесення певних коректив в науково-дослідну тематику музею, приміром, розширення досліджень, що стосуються теорії й практики музейної педагогіки, методів і форм організації розвиваючої діяльності в музеї, застосування в музейному середовищі новітніх педагогічних технологій. Це закладе мінний теоретичний і методичний фундамент в організацію музейно-педагогічного процесу на основі інтегративної технології розвиваючого навчання.

Ефективне використання розвиваючих можливостей музейного середовища, як показує практика, суттєво підсилюється з розробкою й застосуванням довгочасних, комплексних музейно-освітніх програм поетапного розвитку підростаючого покоління. Вони повинні укладатися з урахуванням шкільних навчальних програм, профілю музею й освітніх можливостей музейного середовища. Важливо, щоб провідною в музейно-освітніх програмах залишалася змістовна сторона (формування знань, умінь і навичок, логічно пов'язаних з освітньою програмою конкретних навчальних закладів), однак вона розглядається не тільки як мета, але і як засіб розвитку особистості. При розробленні музейно-освітніх програм для шкіл особливо важливим є дотримання певних психолого-педагогічних вимог у відповідності зі специфікою кожного ступеню шкільної освіти, спрямованої на розвиток особистості дитини. Приміром, програми для початкових класів (І ступінь) повинні бути націлені на розвиток знань, умінь, навичок, а також сфери розумової діяльності за допомогою гри з музейним предметом в освітній ситуації «знайомство» та «проба». У програми для 5-9 класів (II ступінь) необхідно закласти розвиток асоціативно-рефлекторних і пошукових функцій інтелекту, оволодіння формальною й ідеологічною логікою, гармонійне поєднання сприйняття музейного предмета, пам'ятника із власною творчою й дослідницькою практикою. Програми для 10-11 класів (III ступінь) повинні вирішувати завдання, спрямовані на формування емоційно-моральної сфери особистості за допомогою інтеграції уявлень про культурно-історичні феномени в цілісне сприйняття історико-культурної спадщини, а також на розвиток духовних потреб, ціннісної орієнтації особистості. Складання освітніх проектів з урахуванням усіх названих параметрів буде «працювати» не тільки на отримання й поглиблення базових знань але й на формування творчо розвинутої особистості.

З жалем слід зазначити, що розроблення й застосування довгочасних комплексних освітніх програм ще не стали масовим явищем у практичній діяльності музеїв. Разом з тим, певний вітчизняний і закордонний досвід у цьому напрямку заслуговує на увагу [1, с. 34-35; 5, с. 30; 6, с.1-67].

Важливою умовою виконання подібних програм є впровадження в музейне середовище інноваційних розвиваючих технологій. Сьогодні практично всі музеї, в тому або іншому варіанті, застосовують нетрадиційні або інноваційні методики й технології, важливе місце серед яких займає інтерактивність. разом з тим, як правило, вони стосуються проведення окремих заходів і практично не торкаються сталих, традиційних форм і методів культурно-освітньої діяльності в музеї, наприклад, екскурсій. У проведенні екскурсій, як правило, переважають відтворюючий, інформаційний метод подачі матеріалу й принципи навчальної дидактики, коли екскурсовод виступає нев якості співрозмовника, а в якості повчаючого ментора. Таку екскурсію відвідувач звичайно сприймає як захід, позбавлений для нього інтерес й змісту. Вихід із ситуації, що створилася, убачається в корінному зміненні традиційних методів і форм освітньої діяльності й активному впровадженні інноваційних. Наприклад, методика проведення традиційної екскурсії суттєво збагачується за рахунок уведення елементів дискусії, діалогу, міркувань і пояснень. Для емоційного сприйняття важливо використовувати особливі обоазно-емоційні прийоми: занурення в минуле, емпатію, театралізацію, драматургію, персоніфікацію, рольові ігри [5, с.30-31]. При організації екскурсії подібним чином екскурсант одержує можливість виступати не в ролі пасивного споглядальника й споживача інформації, не як об’єктвиховного впливу, а як рівноправний співрозмовник, активний учасник діалогу, у ході якого відбувається його самонавчання й саморозвиток, включаються механізми творчої, внутрішньої активності. Питання про застосування й поєднання традиційних і новаційних методик і форм роботи музею серед теоретиків і практиків музейної сфери дотепер не знаходить однозначного рішення Одні розглядають появу нових форм як симптоми знищення специфіки музею, приниження науково-дослідної й освітньої складової, перетворення його в чисто розважальну установу. Інші, спираючись на концепцію гуманітаризації знання, стверджують, що застарілою й непотрібною є ідея «музею-підручника», й, відповідно, пріоритетною вважають рекреаційну функцію музею (освіта через розвагу), віддають перевагу новим методикам [2, с. 34]. Однак подібне протистояння уявляється необгрунтованим, оскільки між інноваційним і традиційним підходами немає непримиренного протиріччя й розриву, вони не взаємовиключають, а доповнюють і збагачують один одного.

Організація розвиваючої пізнавальної діяльності учнів у музейному просторі припускає створення відповідного педагогічного інструментарію: творчих, дослідницьких завдань, розроблення маршрутів освітніх екскурсій, подорожей і інших дидиктичних матеріалів, що забезпечують подібну роботу в музеї з урахуванням вікових і пізнавальних можливостей різних категорій учнів, а також, особливостей музейного середовища. Цікавим видається, приміром створення спеціальних «робочих зошитів» для дітей різного віку із завданнями для роботи на експозиції музеїв історичного профілю за темами, співзвучними з навчальною програмою. Як правило, «робочий зошит» створюється музейними співробітниками на основі консультацій із вчителями. Він містить і коротку інформацію про музейні експонати, які будуть використані на занятті, і завдання, орієнтовані на спільну роботу вчителя й учня в освоєнні мови музейної експозиції й оцінки музейних оригіналів з погляду їх історичної й культурної значимості, що досить важливо для формування музейної культури школяра [7, с. 179]. Значну допомогу вчителеві в самостійному освоєнні музейного простору може надати розроблення музеями так званих «учительських пакетів», які містять у собі методичні рекомендації музейних співробітників по роботі з музейними предметами, різного роду схеми й таблиці, аудіо- та відеоматеріали, слайди, що дозволяють ефективно використовувати освітній потенціал музейного середовища [7, с.182]. До розряду дуже важливих заходів слід віднести й розроблення завдань з розвитку рефлексії всіх учасників освітнього процесу, системи діагностики результативності розвитку особистості в музейному середовищі, що дозволяє контролювати освітній процес у музейному просторі, вчасно вносити у нього необхідні корективи.

Таким чином, музейне середовище, при створенні певних педагогічних умов, може стати явною ланкою з системі особистісно-орієнтованої, розвиваючої освіти, важливим фактором реалізації нової освітньої парадигми.

 

Література

1. Белякова Л.М. Новьте образовательные технологии в музейной коммуникации / Л.М Белякова // XXIX Всероссийский семинар «Музей и подрастающее поколение». Сб. материалов. - М.: АНО ИИЦ «Д.Ц.», 2007. - С. 34-37.

2. Борисова М. Культурно-образовательная деятельность музеев / М. Борисова // Музей. - 2009. - № 5. - С. 33-34.

3. Мастеница Е.Н. Музейная среда в формировании человека культуры / Е.Н.  Мастеница // Эстетическое развитие ребенка в музейной среде и и современные образовательные технологии. - СПб.: Изд. Гос. Эрмитажа, 2000. -С. 51-53.

4. Мастеница Е.Н., Шляхтина Л.М. Музей и посетитель / Е.Н Мастеница, Л.М. Шляхтина // Михайловская Пушкиниана. Сб. ст. - М.: Гос. музей-заповедник «Михайловское», 2001. - Вып. 19. - С. 5-16.

5. Приставкина Т.А. Педагогические условия формирования у школьников исследовательской культуры средствами музейной коммуникации / Т.А. Приставкина // XXVIII Всероссийский семинар «Музей и подрастающее поколение». Сб. материалов.- М: МГДД(Ю)Т, 2006. 72 с.

6. Столяров Б.А., Бойко А.Г., Рева Н.Д. Художественный музей и система образования: концепция педагогического взаимодействия / Б.А. Столяров, А.Г. Бойко, Н.Д. Рева. - СПб.: Изд-во Гос. Рус. Музей, 1995. – 67 с.

7. Столяров Б.А. Учитель и музей: опыт сотрудничества в Германии и США / Б.А. Столяров // Музейная педагогика. История, теория, практика. - М.: Высшая школа, 2004 - .С. 179-184