Музей і сучасність: актуальні проблеми музейної діяльності
Тези наукових доповідей (повідомлень)
Завод Гарднера став першим у Росії приватним підприємством по виробництву фарфору. Завод був заснований у 1766 р. у с. Вербілки Московської губернії обрусілим англійським купцем Францем Яковичем Гарднером і належав його нащадкам до 1892 р. Успіх заводу з початку його діяльності зумовлений тим, що Гарднеру була відома технологія виготовлення фарфору, для виробництва якого на заводі використовувалася прекрасна глина з-під м. Глухова на Україні (згодом ця місцевість стала сировинною базою для всієї російської фарфорової промисловості), а також глина із Сибіру та кварц з Соловецьких островів.
На протязі всього періоду існування завод вважався кращим з приватних заводів Росії, на якому вироблялися різноманітні фарфорові вироби. З 1829 р. до 1833 р. на заводі був засвоєний випуск простого фаянсу, а з середини 1840-х років ‑ вищий сорт фаянсу, так званий опак, або непрозорий фарфор.
Як комерційне підприємство завод випускав вироби двох категорій: для широкого продажу ‑ порівняно дешеві і прості та для вузького кола багатих покупців - коштовні, художні речі, часто на замовлення.
Перші розписувалися лише квітами, подекуди розкиданими по поверхні посуду. Звичайно це окремі невеликі квіточки по краях і букет або одна велика квітка посередині. Фон завжди білий, коштовні кобальт і золото відсутні (напр.: тарілка КС-613, супник КС-43, що зберігаються у фондах музею).
Коштовні речі схожі на західноєвропейські вироби, однак ця схожість ніколи не була наслідком копіювання, вироби завжди відрізнялися вільною творчою роботою, особливим характером. Серед цих виробів, мабуть найкращих, найбільшу увагу привертають чотири орденських столових сервізи, виконаних на замовлення Катерини ІІ для прийомів у палаці в орденські дні кавалерів відповідних орденів. Перший сервіз, Георгієвський, на 60 кувертів, був виконаний у 1778 році. У 1780 р. були виконані сервізи Олександрівський і Андрієвський на 30 кувертів кожний. Загальна вартість усіх трьох сервізів близько 16 тис. крб. У 1785 р. був закінчений замовлений у 1783 р. Володимирський сервіз, найбільший і найкоштовніший - на 140 кувертів, вартістю майже 15 тис. крб. У колекції музею є деякі предмети з цих сервізів: напр., тарілки з Георгієвського орденського сервізу (КС-811; 598; 614), тарілка з Олександрівського сервізу (КС-813), кілька предметів з Володимирського сервізу: тарілка (КС-803), сухарниці (КС-814;815), горщики для крема (КС-816, 817, 917-920), черенки для ножів (КС-847, 848 - усього 10 шт.).
В основу форм усіх чотирьох сервізів покладені форми великого столового сервізу, піднесеного Фрідріхом ІІ Катерині ІІ, виробництва Берлинського заводу, але значно перероблені. Вони мають більш живий і енергійний профіль. Після випуску цих сервізів на заводі залишилися гипсові форми і моделі, по яких була виготовлена значна кількість виробів, іноді дещо перероблених. Ці вироби розписані окремими квітами замість орденів і гірляндами або простими декоративними стрічками замість орденських стрічок.
Наприкінці 18 ст. завод Гарднера випускав багато інших як сервізів, так і окремих речей, майже завжди з розписом квітами і дуже рідко з побутовими сценами. Часто зустрічаються речі з вензелями замовників. Суцільних фонів майже немає, золото застосовувалося порівняно рідко. Кольори черепка переходять від білого та жовтуватого у 1770-х рр. до чисто білого наприкінці сторіччя.
Вказані тенденції зберігаються і на початку 19 ст., оскільки справжньою межою у стилістичній спрямованості російського фарфору стали події 1812 р. і перемога у Вітчизняній війні, яка викликала велике піднесення у різних колах російського суспільства; відчутним був також вплив західноєвропейської моди. Перед російською керамічною промисловістю постала необхідність випускати продукцію пишну, парадну, навіть помпезну. Це яскраво відобразилося у виробах у стилі ампір з їхніми величавими, вигадливими формами, багатою позолотою, насиченими фарбами, пишними суцільними розписами. Така продукція випускалася на заводі Гарднера у 10-х - 20-х рр. 19 ст. для заможних покупців. Предмети з колекції ХІМ дозволяють скласти уявлення про особливості продукції цього періоду на прикладах таких виробів, як полоскальниця (КС-42), чашки з блюдцями (КС-41; 46; 47), ваза (КС-39), тарілка (КС-37), з традиційним гарднеровським розаном.
Найбільш численна група предметів з колекції виробів заводу Гарднера відноситься до періоду 80-х - 90-х рр. 19 ст. (сервіз КС-2932-2945, чашки з блюдцями КС-1632, 1952, 1953, 2077, чашка КС-1572, молочник КС-1635 та інші). У цей час дуже велике місце відводилося механічним засобам декорування (декалькоманія), хоча дуже популярним залишався ручний розпис по фарфору, так звані швидкописні техніки - "агашка", "манер", "прозолоть".
У 18 ст. на заводі Гарднера приділялася головна увага випуску посуду і набагато менша - скульптурі, однак дрібна пластика випускалася з перших років існування заводу. У ній відчутний вплив модної мейсенської скульптури, але до кінця століття перевага віддається національній російській тематиці, що підготовлювало пишний розквіт національної скульптури у першій чверті 19 ст.
Істотну допомогу заводу у цій справі надала книга “Волшебный фонарь”, яка вийшла у 1817 р. Малюнки, виконані фарбою, зображали мешканців міст різних професій. По цим малюнкам була виконана серія фігур, випущених великим тиражем. Характерні особливості гарднеровської скульптури цього періоду ‑ подовжені пропорції фігур і чіткі геометричні форми підставок, блискуча глазур. У другій третині сторіччя пропорції стають природними, підставки прикрашаються орнаментами рококо або виготовляються у вигляді землі, глазурування змінюється суцільним матовим розписом надглазурними фарбами по бісквіту, завдяки чому декоративність змінюється ілюзорністю. Тематика цієї малої скульптури зберігає попередню народну спрямованість, у ній відображаються усі види народної праці і побуту того часу, передані з великою увагою до зображуваної натури (напр., скульптура “Хлопчики, які борються” КС- 2644).
З 1870-х років характер скульптури змінюється: трактовка стає більш шаблонною, поширюються нові сюжети, західноєвропейські типи. Між тим, вплив гарднеровської скульптури на приватні російські фарфорові заводи був дуже великим, і навіть коли деякі заводи (наприклад, Попов) досягали у виробництві дрібної пластики більш високих результатів, найбільше значення належало заводу Гарднера, скульптура якого служила зразком для інших підприємств. Музейна ж колекція дрібної пластики взагалі дуже мала. З виробів заводу Гарднера можна назвати ще скульптури “Українець” (КС-1769), “Нахлібниця” (КС-132) та “Збитенник” (КС-163). Продукція заводу завжди відрізнялася прекрасними технічними якостями, добрим живописом і самостійною трактовкою орнаментальних мотивів з широким залученням народних узорів та сюжетів. Усе це створювало їй самостійний національний характер. Тільки наприкінці сторіччя завод став втрачати своє значення. У технічному відношенні він перестав бути першим, а у художньому відношенні значно знизив свій рівень, не міг складати конкуренцію менш коштовній продукції Кузнєцових. Після переходу заводу у 1892 р. до М.С. Кузнєцова значення заводу зменшилося, незважаючи на збільшення виробництва.
Що стосується питання про марки виробництва, то воно дещо ускладнюється великою кількістю різноманітних марок і виробничих позначень. Завод існував тривалий час і його марки декілька разів змінювалися. У перші роки існування заводу для надання популярності його продукції використовувалася відома марка мейсенського заводу у вигляді схрещених мечів, а також різна за варіантами напису підглазурна французька літера “G”, як і на тюрингському заводі у Гері. Ці обставини стали приводом до того, що згодом вироби обох заводів часто получали неправильну атрибуцію. Приблизно з 1810 ‑ 20-х років марки вже чітко вказували на приналежність виробів до заводу Гарднера ‑ це дуже поширені марки у тісті у вигляді напису “Гарднеръ”, а також червоні надглазурні марки з написом “Фабрик Гарднеръ въ Москвъ” та іншими варіантами напису, який вказував на відоме виробництво, поряд із зображенням Георгія Побідоносця. До речі, марку з написом “Фабрик Гарднеръ въ Москвъ”, зробленим навколо зображення Георгія Побідоносця під гербом Російської імперії, більше десяти років використовували на заводі вже після його переходу до М.С. Кузнєцова, що значно ускладнює, як і у випадку із заводом у Гері, атрибуцію виробів останніх тридцяти дореволюційних років.