Під царським вензелем (з колекції порцеляни ХІМ)

Відправною точкою відліку для історії російської порцеляни вважається 1744р.- рік заснування першої в Росії так званої Петербургської порцелінової мануфактури, яка з 1765 року працювала під назвою «Імператорський фарфоровий завод» (ІФЗ). Організацію порцелянового виробництва в Росії стимулювали орієнтація країни на європейський шлях розвитку, започаткована царем Петром І, та особиста пристрасть до порцеляни його дочки-імператриці Єлизавети Петрівни. У перші роки існування мануфактури було налагоджене виробництво лише дрібних предметів: табакерок, медальйонів тощо, а з 1756р. технічні можливості підприємства дозволили йому значно розширити асортимент виробів. Якість фарфорової маси спочатку відрізнялась від еталону якості та вишуканого смаку в Європі – виробів Мейсенської мануфактури, але відсутність навиків виготовлення компенсувалася старанністю, технологічні недоліки – майстерністю виконавців, і у результаті з’явилися вироби дуже високого художнього рівня та рідкісної виразності. З початку заснування основним напрямком діяльності ІФЗ було обслуговування перш за все царського двору і, зокрема, – виготовлення предметів інтер’єру та великих парадних сервізів.  Першим палацовим сервізом, створеним у 1756-1762 роках «по высочайшему заказу» за участю як формувальника і ліпника Д.І.Виноградова, став сервіз, що увійшов в історію під назвою: «Собственный Ея Величества столовый и десертный сервиз императрицы Єлизаветы Петровны».

Художнє оформлення сервізу незвичайне. Суцільним орнаментальним оздобленням предметів цього ансамблю стало популярне у мистецтві середини ХІХ ст. ажурове плетіння, так звана «трельяжна решітка». Низький рельєф нитковидної сітки виконаний у копіткій техніці плаского ручного різьблення по сирцю. Щоб сітка була злегка опуклою, майстер обережно усував тонкий шар ще м’якої порцелянової маси і, таким чином, тло виходило більш заглиблене, а малюнок сітки  злегка рельєфним.  У місцях перехрещення ліній, що створюють ажурове плетіння, маленькі пурпурові квіточки-розетки. Розташування сітчастого орнаменту з тенденцією зменшення чарунок ближче до центру узгоджується з хвилястим краєм тарілок, добре підкреслює їх округлу форму і надає композиції незвичайної ритмічності.

В епоху класицизму предметами цього сервізу через зміну смаків не користувалися,  проте їх дбайливо  зберігали в палацових сервізних. Своє друге життя цей барочно - рокайльний ансамбль прожив у часи правління царя Миколи I. Більш того, саме тоді була започаткована практика виготовлення реплік на втрачені предмети сервізу. У 1838 р. ІФЗ одержав перше замовлення на виготовлення «доробок». Дві тарілки (КС-925 і КС-926), репліки того часу, знаходяться у музейній колекції.

У 1820-30-і роки мода на середньовічну культуру зробила особливо популярним готичне мистецтво, підґрунтя для розквіту якого в Росії частково підготувала дружина царя Миколи І- імператриця Олександра Федорівна, закохана у середньовічне мистецтво. У зв’язку з цим у Петергофі, в парку Олександрія,  був побудований палац під назвою «Котедж», що став улюбленою заміською резиденцією коронованого подружжя. У 1829 році було завершено виконання так званого «Собственного сервиза дворца Коттедж». Декоративне рішення сервізу, як і архітектурне оздоблення палацу, виконане у стилі неоготики. Розпис сервізу дуже лаконічний: золотий декор і герб міста Олександрії за малюнком поета В.А. Жуковського, що дало цьому сервізу ще одне ім’я – «Олександрія». На білому тлі у центрі синього лицарського щита з девізом: «За Веру Царя и Отечество» зображений меч, пропущений через вінок білих троянд. Сервіз складався із столової, чайної і десертної частин і нараховував 530 предметів. «Доробки» до сервізу виготовлялися до початку 20 ст. Цим пояснюється наявність різних марок на репліках сервізу  «Олександрія» в колекції ХІМ: чашка (КС-249) має вензель Олександра III, а блюдце (КС-248) – Миколи II.

Дослідження  марки сіро-блакитного кольору з вензелем Миколи І під короною дало  можливість припустити, що дві тарілки у збірці ХІМ (КС-805 і КС-806) входили до основного складу «Готичного сервізу», а не були більш пізніми «доробками». Цей сервіз на 150 кувертів створювався на вершині моди на готичне мистецтво і був подарований цареві Миколі І імператрицею Олександрою Федорівною до Різдва 1833 року. У декоруванні «Готичного сервізу»  вміло використані яскраві мотиви орнаментації середньовічних вітражів на білому тлі.

В епоху Олександра І та Миколи І були виготовлені сервізи майже для всіх  резиденцій Петербурга та його околиць, причому не тільки царських, а й членів їх  імператорських родин. Стилі  виконання сервізів були дуже різноманітні, серед яких досить вдало заявив про себе «російський» напрямок. У 30-х-40-х роках художник і видатний знавець старожитностей Ф.І. Солнцев вирішив здійснити незвичайну реконструкцію – спробу відтворити у порцеляні тип давньоруського столу, яким він був, доки не зазнав впливу західноєвропейських культур. Цю ідею він втілив у знаменитому «Кремлівському сервізі», створеному для Великого Кремлівського палацу у 1837-38 роках, і частково повторив у «Костянтинівському сервізі», який частіше називають сервізом «ВККМ» – Великий Князь Костянтин Миколайович, виготовленому у 1848 р. з нагоди одруження другого сина царя Миколи І Костянтина.  «Костянтинівський сервіз» був призначений для прийомів у Мармуровому палаці  Петербурга, де після шлюбу оселилася великокняжа сім’я. Прототипами посудних форм стали характерні форми давньоруського та візантійського посуду із золота та срібла: кубків, братин, ковшів, чарок тощо. У декорі використані мотиви давньоруських емалей. Сервіз «ВККМ» був розрахований на 48 персон і включав банкетний столовий сервіз з чайними і кофейними кувертами, а також столовий і чайний сервізи на 100 персон. На жаль, сервіз «ВККМ» у музейній колекції представлений єдиним предметом: пляшковою передачею (КС-824).

Сьогодні предмети із царських сервізів, виготовлених на Імператорському фарфоровому заводі, зберігаються у різних музейних і приватних зібраннях і вважаються раритетами. Наявність у збірці ХІМ семи предметів із чотирьох царських сервізів, безумовно, окраса музейної колекції порцеляни, що складається з понад чотирьох тисяч музейних предметів. Дослідження  продовжуються і сподіваємося на нові відкриття.