Музей і сучасність: актуальні проблеми музейної діяльності
Тези наукових доповідей (повідомлень)
Плечовий одяг слобожан є частиною колекції Харківського історичного музею. Він демонструє не тільки багатогранність творчості народу, але й допомагає вивчати своєрідність слобожанського одягу, його композиційні побудови та техніки. Це один з найбільш характерних самобутніх елементів матеріальної культури українського народу, що в процесі історичного розвитку постійно змінювався, набував своєрідних ознак, диференціювався щодо матеріалу, форми, призначення. Впродовж сторіч народ нагромаджував і відбирав ті форми одягу, які найбільш відповідали характеру його праці, потребам побуту і були найближчі його естетичним прагненням. Одяг був різноманітним за матеріалом, кроєм, призначенням і колоритом. Матеріалом для виготовлення верхнього одягу служили переважно тканини домашнього виробництва: сукно і полотно. Сукно звичайно зберігало природний колір овечої вовни: коричневий, білий, сірий і чорний. Серед типів суконного верхнього одягу виділяється плащовий одяг двох форм: мішковидна накидка без рукавів і різновидності плащовидного одягу з рукавами. Найдавнішим є прямоспинний одяг (ТК-4442). Поряд із прямоспинним одягом, в якому спинка викроювалась з одного полотнища, поширений був і крій з вусами, коли при прямій спинці в боках нижньої частини вставлялися клини-вуса, фалди (ТК-4592, ТК-2723, ТК-2604, ТК-2308). В Україні побутував і верхній одяг з відрізною по талії спинкою, низ якої збирався у збори або складки (ТК-4399). Довжина свит була різна, деякі ледве сягали колін. В залежності від регіону змінювався і колорит. Найдавнішими були білі свити. Вони побутували в деяких районах Слобожанщини. Темно-коричневий колір характерний для Полтавщини, Київщини, Харківщини.
Свити жіночі і чоловічі оздоблювались аплікаціями, вишивкою коло вусів, коміра, вгорі правої поли та внизу рукавів. Багато прикрашалися і кольоровими шнурками, вишивкою (ТК-2723, ТК-2604, ТК-2265, ТК-2262).
Характерною рисою верхнього одягу українців є загортання правої поли на ліву сторону – двобортність, що не виключає наявність однобортних форм. Особливістю цих різновидів є наявність капюшона (відлога, кобка), який відкладали на спину, а під час негоди насували на голову (ТК-4369, ТК-3318, ТК-1873, ТК-578). Носили такий одяг поверх свити або кожуха.
Виготовляли довгополий одяг із домотканого полотна (каптан). Спереду він був із ґудзиком і петлями, довжиною до п’ят, мав різновиди по крою (ТК-1791, ТК-4388, ТК-1873, ТК-578).
Носили українці і короткий верхній одяг, різновидом якого є юпки – чоловічі та жіночі. Чоловічі шилися приталеними, з фалдами по боках, з маленьким стоячим коміром, довжина їх сягала колін, застібались вони на шкіряні або металеві ґудзики та різнокольорові шкіряні петлі. Жіночі юпки шилися здебільшого відрізними в стані, з трьома та більше вусами, з клинами ззаду. Лінія талії підкреслювалася декоративними ґудзиками, вишивками. Підбивалися юпки ватою (ТК-1866, ТК-2275, ТК-4752).
В кінці 19-го століття традиційний верхній одяг поступово виходить з побуту. Його почали виготовляти з фабричних тканин, значно коротшим. З’явився новий тип одягу – куртка.
У типах верхнього вбрання український народ зберіг до наших днів велике багатство цікавих кроїв, які були пов’язані з доцільністю побутового використання. В них втілився виробничий досвід народу, нагромаджений сторіччями. Докладний розгляд та вивчення принципів побудови й оформлення народного одягу, що побутував у 19-му – початку 20-го століття, може дати художнику-модельєру широкі можливості використання народних традицій, допоможе знайти багато нових рішень при створенні сучасного одягу.