Нова знахідка шумлячої підвіски на пам’ятках салтівської культури Харківщини

При дослідженні Нетайлівського могильника у польовому сезоні 2007 р. на південній ділянці некрополя було розкопано поховання № 464, що містило дуже цікавий матеріал.

Пляма могильної ями поховання № 464 була виявлена на глибині 0,6 м від рівня сучасної поверхні. На рівні фіксації могильна пляма мала форму овалу, розміром 1,6 х 1,3 м, що був орієнтований довгою віссю за лінією схід - захід (азимут 91°). Заповнення могильної ями складалося з піщаного ґрунту темно-сірого кольору, в якому зустрічалися дрібні шматочки вугілля від спаленого дерева. На глибині 1,0 м від рівня сучасної поверхні зовнішній вигляд могильної ями суттєво змінюється: вони приймає форму прямокутника розміром 1,3 х 0,5 м. Стінки могильної ями вертикальні, внаслідок чого розміри могильної ями по дну складають 1,3 х 0,5 м. Дно ями було зафіксовано на глибині 1,9 м від рівня сучасної поверхні ґрунту. Воно мало прямокутну форму та було орієнтовано так само, як і пляма могильної ями на рівні її фіксації (азимут 91°) (Рис. 1: 1).

На дні ями був знайдений наступний поховальний інвентар: на відстані 0,36 м від східної та на відстані 0,26 м від південної стінок ями лежала бронзова лита сережка з нерухомою підвіскою (Рис. 1: 2); поряд з сережкою, на відстані 0,14 м від південної бокової стінки знаходились 30 бусин (одна "бородавчата" (Рис. 1: 6), дві - рифлені (Рис. 1: 4, 5), інші - бісер синього кольору (Рис. 1: 3); в 0,2 м на південь від скупчення бусин була знайдена срібна арабська монета, котра була перетворена у підвіску з допомогою пробитих у ній отворів; на відстані 0,46 м від східної та на відстані 0,24 м від південної стінок ями була розчищена бронзова шумляча підвіска (Рис. 1: 8), поряд з якою були знайдені три бронзові спіралеподібні пронизки (Рис. 1: 7) з залишками шкіряної нитки. Залишки людини були представлені лише кількома зубами, котрі знаходились поміж указаних речей. Інші кістки людини не збереглися завдяки складній гідрологічній ситуації, що склалася на території некрополя (Аксенов, 2006, с. 59 - 60). За зубами встановлено, що поховання належало дитині віком до 5 років.

Більшість знайдених в похованні № 464 бус складає бісер синього кольору (Рис. 1: 2). Велике скупчення бісеру характерно для поховань першої хронологічної групи Дмитрієвського катакомбного могильника, що датується другою половиною VIII - першою половиною IX ст. (Плетнева, 1989, с. 158, 172). Єдина "бородавчаста" бусина, що має опуклі вічка (Рис. 1: 6), представляє рідкий для салтівських пам'яток тип. Подібні буси з опуклими вічками частіше зустрічаються в пам'ятках другої половини VII - VIII ст. Поволжя (пам'ятки новінковського типу) (Багаутдинов, Богачев, Зубов, 1998, с. 104, рис. 20: 28, 29; Сташенков, 1995, рис. 8: 4). В пам'ятках Північного Кавказу VIII - IX ст. подібні "бородавчаті" буси складають від 20% до 50% від загальної кількості бус з вічками (Валиулина, 1996, с. 139). "Бородавчаті" буси проникали в Поволжя, в Прикам'я та в Подоння з Північного Кавказу.

Бронзова лита сережка з нерухомою підвіскою (Рис. 1: 2) за своїм розміром та формою підвіски повторює сережки так званого "хозарського" типу, у яких підвіска виготовлялася з кам'яної або скляної бусини (Комар, 1999, табл. 1: 118 - 124, 128). Сережки "хозарського" типу з напускною бусиною в якості підвіски зустрічаються в пам'ятках хронологічного горизонту Вознесенки (Комар, 1999, с. 118), що датується 705 - 725 рр. (Комар, 1999, с. 132), та велика їх колекція походить з поховань новінковського типу другої половини VII - VIII ст. (Сташенков, 1995, рис. 1). Знайдена у похованні № 464 сережка більш пізня за часом, бо вона вже виконана відповідно до канонів "класичних" салтівських сережок. Тому її, вірогідно, слід датувати другою половиною VIII - першою половиною IX ст.

Знайдена в могилі срібна монета не може допомогти визначити більш точно час здійснення поховання, бо вони мають значний час запізнювання. Вона карбована в Сасанідському Ірані у VII ст., можливо, при Хосрові II Парвізі (591 - 628 рр.). Подібні монети, до того ж перероблені у підвіски, в салтівських пам'ятках доволі часто зустрічаються разом з монетами другої половини VIII - IX ст. (Аксенов, Хоружая, 2005, с. 290, рис. 3: 1, 2).

Таким чином, за інвентарем поховання № 464 слід датувати другою половиною VIII - першою половиною IX ст.

Найбільш цікавою річчю, що була знайдена у цьому похованні, є бронзова шумляча підвіска (Рис. 1: 8). Підвіска утворює собою прямокутну подовжену пластину , що зігнута по довжині у порожнисту трубочку. У нижній частині трубочки розташовано в лінію три петельки округлої форми. В кожну петельку вставлена привіска у вигляді подовженої прямокутної пластини, один край якої загнуто у петлю. Зовнішня сторона трубочки має гофрований виглядь, таким засобом імітується, що вона виготовлена шляхом накручування на основу бронзового дроту. Подібні шумлячі підвіски-трубочки, тіло яких виконано з накрученого бронзового дроту, з привісками різної форми є етнічною ознакою фінно-угорських народів Поволжя та Прикам'я (меря, мордва та інші) (Финно-угры и балты …, 1987, табл. XXVIII: 15; XXX: 19; XXXIV: 15; XLVI: 9; L: 21). У цих народів подібні шумлячі підвіски входили до складу намиста, нагрудних, головних та поясних прикрас. Найбільш схожі з нашою підвіскою, фінно-угорські підвіски датуються VIII - IX ст.

Таким чином, знайдена у похованні № 464 шумляча підвіска доповнює каталог фінно-угорських речей, що були знайдені останнім часом на пам'ятках салтівської культури басейну Сіверського Дінця (Аксенов, 2007, с. 45 - 47, рис. 1: 1 - 10). Як частина сакралізованого комплексу особистих прикрас-оберегів жіночого костюму, подібні речі навряд чи могли виступати предметом торгівлі або обміну. Тому їх присутність в поховальних пам'ятках салтівського населення Подоння слід розглядати, на думку деяких дослідників, як факт можливої присутності в складі алано-болгарського населення представниць жіночої статі з числа фінно-угорських народів Волго-Окського межиріччя та Прикам'я (Аксенов, 2007, с. 46). Якщо припустити, що подібні речі потрапили в басейн Сіверського Дінця разом з їх власницями, то факт виявлення в дитячому похованні шумлячої підвіски фінно-угорського типу легко пояснити. Дана підвіска входила до складу костюма дитини, мати якою була представницею фінно-угорського етносу (буртасів). Сама жінка опинилася серед населення салтівської культури Подоння внаслідок сімейно-шлюбних відносин (Аксенов, 2007, с. 47), що склалися між представниками різних етнічних складових населення Хозарського каганату (Тортіка, 2005, с. 90 - 106).