Нове поховання з конем на Нетайлівському грунтовому могильнику салтівської культури

Під час дослідження у 2007 р. ранньосередньовічного Нетайлівського могильника салтівської культури було розкопано одне цікаве поховання воїна-вершника. Поховання № 466 було виявлено за плямою могильної ями, яку вдалося зафіксувати на глибині 0,9 м від сучасної поверхні. На рівні фіксації могильна яма мала розмір 4,25 х 2,58 м. Вона у плані прямокутної форми з заокругленими кутами, та орієнтована за лінією схід - захід із незначним сезонним відхиленням (азимут 94°) (Рис. 1: 1). Західна частина могильної ями була частково зруйнована розкопом сучасних грабіжників - так званих "чорних археологів". Розмір зруйнованої частини могильної ями складав 1,55 х 1,6 м.

Східна частина могильної ями містила поховання людини. Поховання людини займало 2/3 довжини усієї могильної ями. Стінки ями у східній частині могили з рівня фіксації її до глибини 1,5 м мали незначний нахил. На глибині 1,5 м уздовж бокових та східної торцевої стінок була зафіксована приступка завширшки 0,45 - 0,52 м (південна), 0,52 - 0,57 м (північна) та 0,06 - 0,07 м (східна). Нижче приступки стінки ями знов мали незначний нахил до глибини 2,0 м від рівня сучасної поверхні. З цієї глибини і до дна стінки ями поховання людини були вертикальні. Дно могильної ями фіксувалося на глибині 2,6 - 2,65 м та мало форму прямокутника розміром 2,23 х 0,48 м. У заповненні могильної ями на різній глибині зустрічалися фрагменти стінок салтівських посудин та вуглинки від спаленої деревини. На глибині 2,4 м у заповненні могили було знайдено залізний наконечник списа (Рис. 1: 8), направлений вістрям до центру поховання людини. Наконечник було ввіткнуто в заповнення могильної ями під кутом близько 75°. Ці дії мали явно ритуальний характер. На дні могили були зафіксовані рештки кістяка людини поганої збереженості (Рис. 1: 1). Так, збереглися лише тлін від черепа та малі та великі гомілкові кістки ніг. За цими залишками видно, що кістяк людини лежав у випростаному положенні на спині головою на схід, ноги були перехрещені у голеностопі (навмисно зв'язані). За залишками черепа стояла салтівська кубишка (Рис. 1: 9), на дні якої знаходилося клеймо у вигляді хреста. В районі грудної клітини та живота людини були знайдені два залізні черешкові наконечники стріл (Рис. 1: 2, 3), звернуті вістрям на схід. Під кістяком людини були зафіксовані залишки органічної підстилки темно-коричневого кольору, кілька вуглинок від спаленої деревини та фрагмент стінки салтівського кухонного горщика.

Західний край могильної ями було відведено під поховання коня (Рис. 1: 1). Розміри могильної ями коня по дну складали 1,6 х 1,98 м. Дно кінської ями знаходилося на 0,2 м вище від дна людської могили. Розкоп сучасних грабіжників повністю зруйнував південну частину кінського поховання. Стан збереження кісток коня поганий. Кінь у могилі лежав на лівому боці з підігнутими під себе передніми ногами. Голова коня була притулена до північної стінки могильної ями. Задня частина коня була зруйнована сучасними грабіжниками. Біля кістяка коня були знайдені: бронзовий чумбурний блок, фрагменти залізної збруйної пряжки, залізне збруйне кільце, фрагменти залізної оковки піхв шаблі (Рис. 1: 4 - 7). У викиді з грабіжницького розкопу були знайдені залізні вудила з цвяхоподібними псаліями (Колода, Свистун, 2006, с. 63, рис. 103: 3), котрі, вірогідно, пов'язані з розкопаним похованням воїна-вершника.

Знайдений у могилі речовий матеріал дозволяє датувати поховання воїна-вершника IX ст. (не пізніше останньої його чверті). Прикро, що в похованні були відсутні речі, що мають вузьке датування.

Розкопане у 2007 р. поховання доповнює групу поховань Нетайлівського могильника із залишками коня, які розташовувалися у західному краю могильної ями (похов. № 435, 438, 444 та інші). Інколи у західній частині могильної ями була зроблена ніша, де і знаходилися рештки коня. При цьому ніші містили, як у дослідженому похованні, цілі кістяки коней, так і частини коня у вигляді черепа та кісток ніг коня, або коня символізувало покладене до могили кінське спорядження (Аксенов, 1997, с. 32, рис. 1: 1, 3; Аксенов, Хоружая, 2005, рис. 2: 1, 5; Иченская, 1981, с. 90, рис. 3; Жиронкина, Цитковская, 1996, рис. 4: 1; Жиронкина, Крыганов, Цитковская, 1997, с. 165 - 167, рис. 1). Найбільш близькою аналогією дослідженому похованню є мад’ярські поховання V групи з могильників північно-східної частини Угорщини (Балинт, 1972, с. 181, рис. 1: 6). Їх зближує розташування решток коня у могилі, хоча простежується відмінність у складі цих решток. Так, в мад’ярських похованнях V групи Угорщини знаходиться розстелена шкіра коня разом з черепом та кістками ніг. В похованнях Нетайлівського могильника біля ніг людини розташовувався переважно цілий кістяк коня, хоча відомі випадки, коли разом з похованою людиною знаходилася шкіра коня разом із черепом та кістками ніг, але у згорнутому стані. Нетайлівські поховання зі згорнутою шкірою коня в ніші біля ніг похованої людини знаходять часткові аналогії в похованнях з рештками коня (шкіра коня разом із черепом та кістками ніг) передсалтівського (VI - VII ст.) та салтівського (друга половина VIII - IX ст.) часу з некрополів Середнього Поволжя (Казаков, 1998, с. 100, рис. 31; Халикова, 1971, с. 71).

Комплекси зі згорнутою шкірою коня, що були покладені у могильну яму біля ніг померлої людини, у степовій та частково лісостеповій зоні Південно-Східної Європи стають доволі масовими, починаючи з гунського часу (кінець IV ст.) (Засецкая, 1971, с. 68 - 69; Засецкая, 1994, с. 22). На сучасний момент дослідники за розташуванням у могилі згорнутої шкіри коня разом із черепом та кістками ніг доволі чітко розподіляють поховання на угорські та тюркські. Так комплекси, у яких рештки коня клалися зліва, справа від ніг людини або над ними (кістки ніг коня були звернуті ратицями до голови людини, а поверх них лежав кінський череп) пов'язуються дослідниками з угорської поховальною обрядовістю (Казаков, 1971, с. 83). Поховання з таким розміщенням решток коня у людській могилі добре представлені на могильниках Паннонії, котрі залишені мад’ярськими племенами (група II) (Балинт, 1972, с. 178, рис. 1: 2, 3). Відомі подібні поховання і на могильниках Поволжя (Халикова, 1971, рис. 6: 10; Халикова, 1976, рис. 2), котрі залишені, на думку дослідників, кочовими угорськими племенами (Казаков, 1992, с. 41). Поодинокі поховання з рештками коня, котрі лежать у могили відповідно з угорської поховальною традицією, відкриті на шляху пересування мад’ярських племен із Поволжя до Паннонії (Бокий, Плетнева, 1988, рис. 2, 7; Приймак, Супруненко, 1994, с. 81).

Обряд, коли згорнута шкіра разом із черепом та кістками ніг коня клалися біля ніг людини впоперек могильній ямі, вважається тюркським (болгарським) (Казаков, 1984, с. 105). Саме так розташовані рештки коня в похованнях болгар VIII - X ст. Поволжя (Генинг, Халиков, 1964, рис. 3, с. 23) та в болгарських похованнях салтівського часу Подоння (Братченко, Швецов, 1984, рис. 2: 1; Татаринов, Копыл, 1981, рис. 2: 4; Татаринов, Корыл, Шамрай, 1986, рис. 7: 4).

Поховання Нетайлівського могильника зі згорнутою шкірою коня (Аксенов, Тортика, 2001, рис. 3: 4; 4: 4) займають по відношенню до згаданих традицій своєрідне проміжне положення. Розміщення черепа та кісток кінцівок коня відповідають тюркській (болгарській) традиції, розташування ж їх у навмисно зробленій ніші зближає їх з деякими похованнями Танкеєвського (мад’ярського) могильника (наприклад, поховання № 202). Такий стан речей дозволяє припустити, що в похованнях Нетайлівського могильника зі згорнутою шкірою коня простежується переплетіння двох поховальних традицій - тюркської та угорської. З першою традицією пов'язується розміщення черепа та кісток кінцівок коня впоперек могили, із другою - спорудження у торцевих стінках могили ніш для розташування в них подібних комплексів або кінського спорядження. Поміщення цілого коня до ніші, зробленої в ногах померлої людини (№ 435, 438, 444), як це було в похованні № 466 та у деяких інших похованнях могильника, вірогідно, слід розглядати як один із варіантів цієї змішаної традиції, де замість згорнутою кінської шкіри до могили клався цілий кінь.

Враховуючи час існування Нетайлівського некрополя (друга половина VIII - IX ст.), час появи мад’ярських племен у Паннонії (кінець IX ст.) та те, що V група поховань Паннонії знаходить собі аналогії тільки в похованнях із конем Нетайлівського могильника, все це дозволяє припустити, що принесення даної поховальної традиції до північно-східних районів сучасної Угорщини було здійснено вихідцями з басейну Сіверського Дінця (Нетайлівки). Угорські дослідники вважають, що поховання з конем V групи належать тюркському народу, котрий приєднався до мад’ярів, але він відрізнявся від них за походженням. При цьому, ті могили, де простежується дана поховальна традиція, дослідники визнають за поховання правлячого прошарку мад’ярського суспільства, але тюркського за походженням (Балинт, 1972, с. 182). Останнім часом О.В. Комар запропонував пов'язати населення, котре залишило Нетайлівський могильник, із групою населення у складі етнічних хозар (Комар, 1999, с. 168; Комар, 2005, с. 213). Припинення існування у басейні Сіверського Дінця салтівських кремацій та ямних інгумацій лісостепових могильників салтівської культури (у тому числі Нетайлівського) цей дослідник хронологічно ув'язує з повстанням кабар, а самих носіїв даних поховальних обрядів лісостепової зони Сіверського Дінця власне с кабарами (Комар, 1999, с. 168). Схожість поховань із конем Нетайлівського могильника з похованнями V групи мад’ярських поховань кінця IX ст. робить припущення про кабарську приналежність носіїв даної поховальної традиції цілком обґрунтованим. Це тим більш вірогідно, якщо погодитися з розміщенням деякими дослідниками країни Леведії мад’яр у басейні Сіверського Дінця - на північ та північний схід від території лісостепового варіанта салтівської культури (Халикова, 1981, с. 78). Окремі ж знахідки прикрас поясу мад’ярського типу в похованнях Верхньо-Салтівського могильника (Аксенов, 2001, с. 113 - 115; Бєлік, 2002, с. 109 - 114; Покровский, 1905, табл. XXI: 55) свідчать про тісні контакти населення лісостепового варіанту салтівської культури, й саме Верхньо-Салтівського комплексу, до складу якого входить Нетайлівський могильник, із леведійськими мад’ярами.

Таким чином, припущення, що салтівське населення, котрому належав Нетайлівський могильник, є однієї з груп етнічних хозар, котра приєдналася до союзу племен (кабар), що повстали проти хозарського уряду, на даному етапі дослідження можна вважати робочою гіпотезою. Подальші дослідження могильника покажуть, наскільки обґрунтованим є це припущення.