Музей і сучасність: актуальні проблеми музейної діяльності
Тези наукових доповідей (повідомлень)
Традиційна міська культура як система сталих стереотипів життєдіяльності людини, що визначається інфраструктурою міста, трансформується відповідно до економічних та соціальних перетворень у організації суспільного укладу та соціально-психологічних орієнтирів населення. Соціально-культурні зміни останнього десятиріччя ХХ – початку ХХІ ст. на Харківщині демонструють домінуючі тенденції в духовному житті усього східного регіону України. Очевидним є зменшення загальної культурної активності населення, звуження кола безпосереднього спілкування, стрімка диференціація культурних потреб різних соціальних груп, зростання темпів змін культурних пріоритетів серед них.
Сьогодні, як ніколи, дається взнаки техногенна перевантаженість міста. Занедбаність культурно-історичного ландшафту, невизначеність рекреаційних, туристичних, оздоровчих зон, відсутність системності в районуванні культурних осередків та ін. Все це посилює відчутну сьогодні соціально-психологічну втому мешканців міста.
Проявом останньої є те, що Харків, який завжди був інноваційним середовищем, поступово позбавляється особливої духовної атмосфери. Харківщина стає інтелектуальним та художньо-мистецьким донором інших регіонів України та зарубіжжя.
Лише невеликий відсоток мешканців міста Харкова можуть вважати себе “корінними харків’янами”. Більшість міського населення – переселенці (або їх нащадки в другому поколінні) – з невеликих міст і сіл регіону та сусідніх областей, зокрема тих, що сьогодні є територією Росії. Звідси – відсутність стійких стереотипів міського способу життя, байдужість до традицій Харкова, сприйняття міста не як культурного середовища, а як зручної системи життєзабезпечення.
Пожвавлення сільгоспактивності мешканців міста посилює тенденцію до консервацій або, навіть, репродуктування у міських умовах психології селянина, з відповідними культурними пріоритетами, способами поведінки, комунікації.
Харків сьогодні – мегаполіс з досить нерозвиненою соціально-культурною інфраструктурою. Зокрема, новобудови міста – мікрорайони “спальні”, так само, як і невеликі містечка, не мають повноцінних рекреаційних зон, осередків дозвілля, спортивно-оздоровчих комплексів. Перенаселення цих районів, де акумулюється більшість активного населення міста, відірваність від центрів культури посилює тенденцію останніх років – надання переваги домівці як центру задоволення культурних потреб.
Фактично установи культурної сфери не утворюють єдиного інформаційно-комунікативного простору, що посилює тенденцію до подальшого соціально-культурного розшарування.
Харківщина є одним із регіонів – “піонерів” у створенні недержавної культурної інфраструктури, яка охоплює поки що лише окремі її ділянки, зокрема: клуби, засоби масової комунікації, частково образотворче мистецтво, естраду, театр. Але поступово ця мережа замінює собою державно-комунальну систему. Збільшення інформаційного потенціалу в суспільстві зняло функцію розповсюдження інформації з більшості закладів культури.
Через це відбулись певні зміни в структурі вільного часу населення, де зараз переважають пасивні форми дозвілля (читання, перегляд теле- та відеопрограм, слухання радіопередач та ін.) З іншого боку, виявилося, що успадкована від радянських часів інфраструктура культурної діяльності не є функціонально повною і не задовольняє потреб населення, які в останні роки дещо змінилися. Відсутня повноцінна система соціокультурної адаптації, не розвинена індустрія дозвілля тощо.
Сьогодні наявна культурна інфраструктура не має соціально-визначної мотивації. Очевидним є те, що відсутня рекреаційна інфраструктура для інвалідів та літніх людей, число яких зростає. Немає повноцінної дозвіллєвої індустрії для дітей. Певні зрушення пов’язані лише із задоволенням культурних потреб молоді, але і тут відсутня системність, домінує комерційний підхід.
Піднесення економічної мобільності населення останнім часом призвело до формування своєрідного соціально-культурного прошарку, який все більше визначає культурну атмосферу в регіоні. Оскільки ринок є способом існування для цієї групи населення, притаманні їй настрої досить швидко поширюються в суспільстві.
Таким чином, концепція регіональної культурної політики має виходити не лише з ідеї відродження, а ще й з необхідності формування певних культурних традицій.