Харківський історичний музей

Харківський історичний музей приймає картки єПідтримка

І. П. Білоконський (1855-1931 рр.): можливості залучення постаті і творчості до науково-дослідної та експозиційної роботи музеїв Харківщини

Музей як соціокультурний інститут в умовах інформаційного суспільства

Малиновська Наталія Михайлівна

Тези наукових доповідей (повідомлень)

Музейні відвідувачі й працівники звикли, і небезпідставно, визначати цінність персоналії її суспільною вагою, її роллю у визначних історичних подіях. І. П. Білоконський (1855 – 1931 рр.) – відомий свого часу земський діяч і літератор – ніколи не був активним учасником українського суспільно-політичного руху. Уродженець Новозибківського повіту Чернігівської губернії, студентом Новоросійського університету, він був заарештований з випадкового приводу, через обмову, засланий до Сибіру, потім, по закінченні терміну заслання повернувся у 1886 р. до Європейської Росії і подальші роки служив у земствах, займався одночасно літературною роботою, переважно висвітлюючи питання місцевого самоврядування в системі тодішньої бюрократії. Харківських краєзнавців і музейних працівників особа І.П. Білоконського може зацікавити тому, що він працював у Харківському земстві, був секретарем Харківської губернської земської управи, дійсним членом Харківського товариства поширення в народі грамотності, проживши у нашому місті свої останні 30 років. Життя і творчість цього діяча припали на складний і доленосний період історії України: політичний етап національного відродження, зародження ідеї національної державності, революційні події 1917 – 1921 рр., перше десятиліття радянської влади. Постать І.П. Білоконського не була предметом спеціального вивчення внаслідок тривалого забуття та розпорошеності джерел, тому сьогодні ім’я цього діяча і письменника, який став близьким до значного кола учасників революційного руху 1870 – 1880-х рр. – Д.Лизогуба, Л.Симиренка, А.Желябова, В.Короленка, мало відоме навіть фахівцям. У загальних рисах життя і діяльність І.П. Білоконського висвітлено у працях визначних радянських істориків – М.Г. Сєдова, В.А. Твардовського, М.Л. Карпачова, Т.М. Кириченка, М.С. Вахрушева, М.П. Рудька, А.К. Волощенка, Н.М. Пірумової, К.Ф. Шацилло, В.І. Акімова, В.С. Голубєва та.ін. Історик з Чернігова, батьківщини І.П. Білоконського, В.І. Панченко, присвятив цьому діячеві дисертаційне дослідження [4].

Мета цієї статті – розкрити можливості, які може дати творча спадщина І.П. Білоконського для музейної роботи. Для цього поставлене завдання проаналізувати доробок обраного громадського і наукового діяча, його життєвий шлях на предмет їх відтворення музейними засобами.

Як і більшість тодішньої буржуазної інтелігенції, І.П. Білоконський був далекий від радикального революційного руху. Виключну роль у політичних перетвореннях Російської імперії він надавав переконанню, силі друкованого і усного слова, народній просвіті. Це випадкова для революційного руху і заслання людина, яка досить співчутливо була до них налаштована і ворожа тодішньому самодержавно-бюрократичному порядку.

Яка ж цінність його постаті і творчості для сучасного українського історика і музейного відвідувача?

В останнє десятиліття свого життя І.П. Білоконський працював над детальними спогадами. Два їх томи були надруковані за життя автора, зберігаються у фондах ХДНБ ім. В.Г. Короленка[1], [2]. Третій том надрукований не був, рукопис зберігається у Центральному державному архіві літератури і мистецтва Російської Федерації. Спогади охоплюють період з 1870-х – по 1905 рр. Це роки піднесення і розгрому народовольського руху, період, який започаткував перехідну добу у вітчизняній історії.

Як громадський, земський діяч і письменник, він стикався з усіма широкими колами діячів того часу, - відомими письменниками, вченими, політиками, бюрократією, провінційними чиновниками, обивателями і т.ін. Він вміло і просто вводить читачів у добу, яку описує, розкриває цілу галерею постатей олександрівської доби, вимальовує картини чиновницької сваволі і самодурства, обивательської розгубленості, безсилля і безідейності інтелігенції.

Перший томвідрізняють низка детальних картин повсякденного життя української студентської молоді 1870-х рр. Це, зокрема, цікава розповідь про «колонію» Д. Лизогуба і підтекст його арешту; про побут родини Симиренків, чий будинок був своєрідним культурним осередком, про невдалу спробу І.П. Білоконського згідно зі своїми тодішніми переконаннями виїхати до села і зайнятись обробітком землі, яка швидко закінчилася через його неспроможність до селянської праці. Згадане українське студентство Київського університету, яке хизувалось у національному одязі в ті часи, коли форма не була обов’язковою; описані провокації поліцією сутичок зі студентами з метою обгрунтування широких репресій проти них. Докладно висвітлено умови, в яких пребували політичні в’язні під час арешту та заслання. Це – зворотний бік активного суспільного руху, без якого історія постає як однобічний процес, позбавлений свого природного оточення.

Погляди І.П. Білоконського, втілені у його працях, слід визнати за помірковані. Він бачив сутність революції в проголошенні політичної свободи, рівності, ліквідації важкої поліцейської опіки царату, захоплювався правовим устроєм європейських держав, провідною суспільною силою вважав інтелігенцію. Спостерігаючи сільське життя, І.П. Білоконський бачив перш за все сільську відсталість, невігластво і темноту, пояснюючи їх гнітючим устроєм абсолютизму, який не сприяє активній культурно-просвітницькій роботі на селі. Цікаві характеристики він дав людям, з якими зустрівся. Всі громадські діячі, літератори і вчені змальовані м’якими і світлими тонами; бюрократи – темними і різкими. Оцінка всіх досить однобічна – як «хороших» чи «поганих» людей – оцінка пересічного громадянина, яка не враховує ані суспільного становища, ані політичного значення. Однак ці особливості властиві перш за все сумнівним спробам узагальнень І.П. Білоконського. Вони не заважають дослідникові виокремити зв спогадів все фактично цінне, що дасть живе уявлення про один з найменш вивчених, але дуже цікавих періодів 1870-х – поч. 1900-х рр. Зокрема це стосується питання про місце народовольського руху і його ідей в історії суспільно-політичної думки України і їх співвідношення з загальнолюдськими цінностями. У світосприйнятті І.П. Білоконського на першому місці було почуття власної гідності і порядність. Саме такі якості знаходив він у активістів народовольського руху. Таку оцінку по суті повторює інший видатний уродженець Харківщини М. Хвильовий: «Рисаковими і Перовськими керувало почуття власної гідності» [5, с. 199].

Таким чином, спогади І.П. Білоконського мають значний інтерес для науково-дослідної роботи як історичних, так і літературних музеїв як джерело інформації про повсякденне життя Східної України наприкінці ХІХ ст. Вони демонструють, чим жив пересічний український інтелігент, як змінювались його погляди, якою взагалі була картина його світу. Це одна з тих постатей, яка може пов’язати дореволюційний, революційний і пореволюційний періоди історії України і нашого краю і тому доречно доповнить відповідні експозиції. Матеріали, зокрема світлини, можна знайти у виданнях спогадів і відповідних фондах Державного архіву Харківської області.

Отже, вивчення фактичного матеріалу спогадів і художніх творів І.П. Білоконського на предмет відтворення предметної дійсності може дати цікавий матеріал про організацію побуту різних верств населення нашого і сусідніх регіонів, комунікації, організацію господарства, духовне життя. Цей матеріал може дати нові експозиційні рішення, цікаві оповідання пожвавлять екскурсію, стануть доповненням до проведення науково-просвітницьких заходів.

 

Література

1.                Белоконский И.П. Дань времени: [Воспоминания] – Ржев, – 1928. – 371 с.

2.                Белоконский И.П. В годы бесправия: [Воспоминания] – М., Ч. 2. – 1930. – 160 с.

3.                Константинов М. Предисловие //Белоконский И.П. В годы бесправия: [Воспоминания] – М., Ч. 2. – 1930. – С. 3 – 10.

4.                Панченко В.І. Громадсько-політична та наукова діяльність І.П. Білоконського (1855 - 1931). Автореф. ...канд. іст. наук. – Харків, 2011. – 18 с.

5.                ХвылевыйМ. Украина или Малороссия? //Дружба народов. – 1990. - №7. – С. 192 – 200.