Музей і сучасність: актуальні проблеми музейної діяльності
Тези наукових доповідей (повідомлень)
Якщо заходити на територію Харківської обласної клінічної лікарні з боку проспекту Правди, погляд мимохіть зупиняється на старовинній будівлі, що зустрічає нас. Це колишня акушерсько-гінекологічна клініка Харківського університету – початок клінічного містечка, що виріс вздовж Лазаретної вулиці у 1896 р. І мало хто знає, що появою перших чотирьох університетських клінік місто зобов’язане заслуженому професорові Імператорського Харківського університету директору факультетської хірургічної клініки В.Ф.Грубе, 110-річчя з дня смерті якого виповнюється в квітні цього року.
Мимоволі згадуються слова великого М.І.Пирогова, які він сказав в інший час і з іншого приводу, але які точно передають наші почуття: «Почему мы так мало знаем о нашем прошедшем,…так скоро его забываем…». Адже скільки серед харків’ян, особливо у медичному світі, людей, які гідні пам’яті і подяки нащадків! Наша розповідь про одного з них – дивовижну людину, прекрасного викладача, широко відомого у свій час хірурга – Вільгельма Федоровича Грубе. З ім’ям цієї людини пов’язана історія медицини Харківщини другої половини Х1Х століття, історія самого міста, яке Вільгельм Федорович самовіддано любив і до розвитку якого приклав багато сил та сумління. За свідоцтвом сучасника, місто і професор були настільки невід’ємно пов’язані один з одним, що «представить себе Харьков без Грубе и Грубе вне Харькова было бы невозможно».
Народився майбутній професор 30 травня 1827 р. у бідній родині у с.Нейгуш Курляндської губернії (нині Латвія). Ким були його батьки, ми не знаємо, але вони знайшли можливість навчати його спочатку вдома, а потім віддали до Ризької гімназії, закінчивши яку в 1844 р., він вступив казеннокоштним студентом на богословський факультет Дерптського університету. Але навчання на цьому факультеті не задовольнило Вільгельма Федоровича, і через два роки він перейшов до медичного, де навчався з великим бажанням. Бувши студентом-медиком, захопився хірургією і настільки старанно вивчав хірургічну клініку з офтальмологією під керівництвом професорів спочатку Каруса, а потім Адельмана, що його допустили до роботи у ній у якості виконуючого обов’язки ординатора. Закінчивши університет у 1850 р. з відзнакою і вченим ступенем доктора медицини після захисту ним дисертації про доброякісні пухлини носа, у 1851 р. він захистив ще одну дисертацію про сідничу грижу, за що його було удостоєно другого вченого ступеню – доктора медицини та хірургії.
Оскільки В.Ф.Грубе був казеннокоштним вихованцем, після закінчення університету він вступив до морської служби і 2 роки плавав флотським лікарем на фрегаті «Камчатка». Навколосвітня подорож, яку Вільгельм Федорович здійснив під час флотської служби, допомогла йому придбати багато нових знань та практичних навичок, тому що він використовував перебування у заморських портових містах, особливо в університетських центрах для ознайомлення з веденням лікувальної справи у клініках та шпиталях.
Повернувшись з плавання, він отримав призначення штатним ординатором–хірургом великого військового шпиталю у Кронштадті і виявив себе настільки знаним і досвідченим оператором, що у 1855 р. вже очолив його велике хірургічне відділення на 1000 ліжок. До обов’язків В.Ф.Грубе входило проведення теоретичних та практичних занять на трупах з військовими лікарями, і саме на цих заняттях виявилися його блискучі педагогічні здібності і величезне бажання передавати свій досвід початківцям-медикам.
Згодом йому трапилася нагода перейти на викладацьку роботу. У 1859 р. у Харківському університеті відкрилася вакансія на завідування кафедрою оперативної хірургії та хірургічної клініки, і В.Ф.Грубе надіслав на конкурс свої документи. З п’яти претендентів, серед яких був і широко відомий хірург Ю.К.Шиманський, його кандидатура була одноголосно обрана радою медичного факультету. Вирішальну роль зіграв той факт, що В.Ф.Грубе на той час самостійно виконав біля 10 тисяч операцій.
Молодий 32-річний енергійний професор швидко завоював собі величезний авторитет як у середовищі викладачів, так і серед студентів. За короткий час він досяг повної перебудови своєї клініки, докорінної реорганізації всього педагогічного процесу. Його лекції завжди притягали до себе переповнену аудиторію; операції супроводжувалися демонстрацією і клінічним розбором хворих, будувалися на глибокому аналізі клінічних явищ і узагальненні одержаних даних; вони вчили студентську молодь самостійному мисленню, чуйному та бережному відношенню до хворого.
Майже сорок років з успіхом виконував В.Ф.Грубе відповідальні обов’язки директора факультетської хірургічної клініки, що принесло йому заслужену славу не тільки у Харкові, але й далеко за його межами. Як педагог він залишив цілу школу учнів-хірургів, серед яких виділявся М.П.Трінклер. У кінці Х1Х століття усіма чотирма хірургічними кафедрами, які тоді існували у Харківському університеті, керували учні В.Ф.Грубе.
Як лікар він рано виявив себе глибоко ерудованим вдумливим клініцистом, тонким діагностом та блискучим хірургом широкого діапазону. Вільгельм Федорович був новатором у хірургії, усі найновіші операції та відкриття, якщо вони тільки слугували до удосконалення науки і могли полегшати долю хворих, приймалися ним раніше за усіх у Росії. Саме він у Харкові разом зі своїми учнями запровадив у роботу хірургів антисептику, а потім пропагував асептику. У клініці В.Ф.Грубе вже у 1890 р. було встановлено стерилізаційний апарат і створено спеціальну лабораторію для вивчення і удосконалення асептичного методу. Ще в 1871 р. Вільгельм Федорович здійснив першу операцію під наркозом закисом азоту. У ті роки він опублікував ряд робіт, присвячених використанню хлороформу та морфію для обезболювання. Одним з перших у Росії він почав проводити операції з приводу оваріотомії, защемлених гриж, водянок головного мозку, операції на печінці та підшлунковій залозі, резекції суглобів при туберкульозному ураженні та інші.
А.Г.Подрєз так писав про надзвичайну довіру, яку В.Ф.Грубе викликав у своїх пацієнтів: «…почти не приходилось встречать примеров, чтобы его пациенты отказывались от операции, если профессор Грубе находил нужным производство таковой; с другой стороны, вера в его искусство была так велика, что никакая операция не казалась невозможною в его руках, и многие больные принимали его отказ от операции с недоверием, не допуская, что существуют пределы и для его искусной руки».
В.Ф.Грубе володів величезною ерудицією і не тільки в області хірургії. Одночасно він був і чудовим лікарем внутрішніх хвороб, і визначним офтальмологом, і досвідченим акушером. Ці широкі й всебічні знання створили йому незаперечний авторитет у медичному середовищі. Протягом усієї другої половини Х1Х ст. він був постійним і незамінним консультантом усього півдня Россії. Необхідно відмітити, що в травні 1881 р. М.В.Скліфосовський запросив його на консиліум до тяжко хворого М.І.Пирогова. Відомо також, що Пирогов «выражал желание, чтобы в случае, если будет нужна операция, ее делал бы Грубе».
Місто Харків і Харківський університет, де проходило все його життя і яким він присвятив усі свої сили й здібності, багато чим зобов’язані Вільгельму Федоровичу. Він першим поставив питання про необхідність створення в університеті кафедри шпитальної хірургії, яку пізніше очолив його учень – І.К.Зарубін. Він став ініціатором створення Харківського медичного товариства, яке ось уже більше 145 років продовжує свою корисну діяльність. Він прийняв саму діяльну участь в організації харківського відділення Червоного Хреста. І найбільш важлива справа, яка здійснилася лише завдяки особистому впливу проф. Грубе, - це побудова нових клінік для Харківського університету. Наказ про негайне їх будівництво був даний імператором Олександром ІІ після відвідування ним старої хірургічної клініки, де у Грубе лікувалися потерпілі після аварії царського потягу у Борках поблизу Харкова.
Говорячи про проф. Грубе, не можна не відмітити його прекрасних душевних якостей. Більшість учнів говорили про його живий характер, його тонкий гумор і веселість, про те, що він був незамінним співрозмовником у товаристві і буквально підкоряв багатьох. М.М.Кузнєцов писав, що «острые и беспощадные по своей правдивости замечания и отзывы не раз создавали В.Ф.Грубе недругов. Но врожденный такт, незлобие, находчивость и обворожительная приветливость, свойственная профессору, снова привлекали к нему сердца и умы людей, задетых его острым словом».
В.Ф.Грубе був людиною справи і слугував прикладом невпинної та бурхливої діяльності. Здавалося, що так буде завжди. Але у 1893 р. при виконанні септичної операції професор заразився і захворів на тяжкий сепсис. Від смерті його врятували учні, які вірно і самовіддано піклувалися про нього. Але відновити здоров’я й сили повністю він вже не зміг. Однак до останніх днів свого життя продовжував бувати у клініці, оперував, спілкувався зі студентами. Заняття улюбленою справою наче вливало в нього нові сили. Перед смертю ним був написаний заповіт, за яким вся його величезна медична бібліотека переходила у власність факультетської хірургічної клініки.
Помер В.Ф.Грубе 28 квітня 1898 р. Труну з його тілом до цвинтаря проводжав величезна процесія харків’ян, що прощалися з людиною, яка присвятила все своє життя розвитку медицини у Харкові.