Музей і сучасність: актуальні проблеми музейної діяльності
Тези наукових доповідей (повідомлень)
Процес заселення Слобожанщини і процес формування Слобідських полків йшли паралельно. По мірі заселення Слобідської України на основі традиційної для козацтва сотенної структури до початку 60-х рр. XVIIст. були створені Сумський, Охтирський, Харківський, Ізюмський, Острозький полки. В основі організації полків лежав воєнно-адміністративний принцип. На чолі полкового уряду стояли виборні полковники, яких обирала полкова старшина на необмежений строк. Полковник відав устроєм полку – воєнними, адміністративними і судовими справами. Він мав право роздавати землі у спадщину, також брати землі задля власних потреб. Юридичними документами полковника були універсали з підписом і печаттю. Полковничими клейнодами були пірнач (шестопер) – шестигранна булава, оздоблена золотом або сріблом з дорогоцінним камінням, полкова хорогва з іконою Божої Матері або святого (у Харкові – Озеріанська Божа Матір); полкова печать, полкова музика.
Існує ряд історичних документів, що свідчать про широкі права слобідських полковників, щодо виділення земельних наділів для переселенців. Так, наприклад, харківський полковник К.Донець у своєму універсалі 1686 р. писав: “Ознаймуємо сім листом нашим, іж по указу великих государей… маємо то в своєй власті роздавати усякіє вольниє грунти і пасічні в’їзди усякім людям для размноженія.”
У 1712 р. старшина Харківського полку подала цареві Петру І залишити її при старих привілеях щодо виборів на ратуші з загальної згоди. Цар погодився. Полкова старшина вибирала сотенний уряд, універсал на нього видавав полковник. Останній мусив весь час мати підтвердження своїх указів, тому часто їздив до Москви для отримування жалуваних грамот.
Посада полковника спочатку була виборною, але згодом, особливо в Петровську епоху, стає спадковою. У Харківському полку були свої полковницькі династії: Кондратьєви, Донці-Захаржевські, Куликовські, Квітки, Тевяшови. Деякі з них проявили себе, як досвідчені державні діячі, особливо це стосується оборони та заселення краю. Наприклад, Г. Донець (1668 – 1691 рр.) приймав активну участь у боротьбі з татарськими набігами, побудував багато міст і сіл, що були заселені біженцями з Правобережної України. Заснував Ізюмський полк, збудував Куряжський монастир. Московський уряд довіряв йому і нагородив чином стольника та багатьма землями.
Серед козаків полковник був “маленьким гетьманом”, всевладним і нерідко свавільним. Полковники намагались підпорядкувати своєму управлінню всі верстви населення на території полку. Вони забирали у козаків маєтності й майно, утискували російських служилих людей, скуповували собі землі за мізерну ціну, змушували старшин робити собі земельні подарунки. З приводу всіляких полковницьких зловживань збереглося чимало скарг від козаків, старшин, воєвод. Цікавим є і той факт, що не один раз козаки, котрі перебували під владою свавільного полковника, прохали, щоб їх перевели під юрисдикцію воєводи, як, наприклад, у 1688 р. козак Харківського полку Скуморох. Діяльність полковників і полкової старшини викликає недовіру та недовольство з боку козаків та населення. Це стало причиною скасування московським урядом виборності. На посади полковників почали ставити іноземців. Наприклад, прохання 1705 р. козаків Харківського полку поставити полковником Ф. Шидловського Петро І задовольнив. Але згодом, в 1710 р., Харківське полковництво було пожалувано Куликовському. Оскільки на нього відразу почалися скарги, навряд чи цю людину вибирали на Раді.
Таким чином, полковничий устрій на Слобожанщині з початку заснування міст і заселення краю мав риси автономного уряду: посада полковника, який зосереджував майже всю повноту влади, була виборною. Але поступово полковники починають, користуючись своїми повноваженнями, виражати здебільшого власні інтереси. Це викликало протест з боку нижчої ієрархії полкової влади та населення. Даною ситуацією скористався московський уряд, ліквідовуючи поетапно атрибути автономного устрою.