Музей і сучасність: актуальні проблеми музейної діяльності
Тези наукових доповідей (повідомлень)
Василь Назарович Каразін (1773-1842 рр.) – особистість суперечлива (а отже надзвичайно цікава), чиє життя проросло з родючого ґрунту Слобожанщини і є гідним осмислення своїми співвітчизниками. Музейні працівники мають прилучитися до цього дослідницького процесу, пам’ятаючи, що саме з осіб на кшталт В.Н.Каразіна і фундується та національна еліта, котра дійсно “творить історію”. Факти з біографії “українського Ломоносова” можуть бути відображені як у виставковій роботі, так і у стаціонарній експозиції.
В.Каразін виховувався як український поміщик: у родинному маєтку Кручіки все було влаштовано як і у сотень інших старшинно-поміщицьких родин: діти навчились української мови, бо нею говорили всі няньки і сама мати Варвара (дочка сотника Харківського полку Якова Ковалівського), слухали народні пісні і казки. Освіту В.Каразін здобув у харківському приватному пансіоні та далі – Петербурзькому Гірничому інституті. У батьківських Кручіках частенько бував Г.Сковорода: знаменитий філософ поважав господаря маєтку Назара Олександровича, а той - взаємно свого оригінального гостя. Є переказ, що Г.Сковорода навіть склав надпис на могилу Назара Каразіна: “Не радовался неправде, истине был друг, прост нравом, искусен в деле, лукавства и лести презиратель”. Проповіді Г.Сковороди про гуманізм і високі ідеали заклали в душі В.Каразіна постійне прагнення до досконалості, прищепили любов до філософії, підготували до сприймання європейської освіти.
В.Каразін зауважував, що з самого дитинства мав "пристрасть до наук і роду філософського життя". Перу В.Каразіна належать наукові праці з кліматології, метеорології, гірничої справи, цікаві винаходи (парове опалення, сушильні апарати, печі для сухої перегонки дерева, технології видобування селітри, конструкції сільськогосподарчих машин). Найвидатнішою подією у діяльності В.Каразіна у галузі освіти було створення Харківського університету. У своїх проектах В.Каразін говорить, що університет може приймати в свої стіни мешканців усіх південних губерній, тобто України, і має стати центром розробки української культури і науки.
Слід зазначити, що В.Н. Каразін був особисто знайомий з О.Радіщевим, але Робесп’єр не міг стати героєм для вихованця Г. Сковороди. В. Каразін революціонеромне став, радше йшову ногу з західноєвропейським ліберальнимконсерватизмом. Якщо В.Каразіну здавалось, що революційна практика Франції себе не виправдала, то теза Кондорсе про неминучість перемоги Розуму сприймалась без застережень, як шлях до здійснення політичних планів. В. Каразін склав ряд політичних проектів щодо впровадження соціально-економічних реформ для зміни суспільного устрою Російської імперії. Тут провідною у суспільно-політичних поглядах В.Каразіна була ідея про те, що просвітництво - загальна мета людства. 1820 р. В.Н.Каразін разом з Н.І. Тургеневим, О.І.Тургеневим, П.О. Вяземським, М.С. Воронцовим, О.С. Меншиковим підписав прохання на ім'я Олександра І, пропонуючи створити товариство під керівництвом В.П.Кочубея, для "изыскания способов к улучшению состояния крестьян и к постепенному освобождению от рабства". В.Каразін протестував проти продажу кріпаків та безземельної волі селян, виступав за обмеження кріпацтва (а у перспективі відміну). По суті В.Н. Каразін розвивав просвітницьку у своїй соціально-філософській основі концепцію рішення селянського питання в дусі вимоги дотримуватися "надзвичайної обережності і поступовості". Тому проекти В.Каразіна про звільнення селян з кріпацтва, як і раціоналізаторські аграрні пропозиції, були заходами ліберала-поміщика, що капіталізувався.
В.Каразін - прибічник монархії, але такої, де влада володаря обмежена рамками "твердих законів", слугуючих перепоною самовладдю. Уповаючи на монарха і одночасно виступаючи прибічником тактики мобілізації суспільної думки ліберально налаштованих дворян, В.Каразін запропонував утвердження палати дворянських представників (державної думи). У листах до Олександра І В.Н. Каразін виклав свої міркування, які сучасники називали проектом конституції. До кінця життя В.Каразін активно, як лише могла робити одна людина, без підтримки і допомоги, використовуючи найменші нагоди, пропагує свій проект звільнення селян і дворянського представництва, і ніяк не може втямити, за що Олександр у 1820 р. наказав посадити його до фортеці, а із передпокою Миколи І він був виведений жандармами Бенкендорфа.
Доля В.Н.Карабіна, як політичного діяча, набула трагічного характеру: звинувачений як підбурювач (автор прокламації) повстання у Семенівському полку, В.Каразін був кинутий до Шлісельбургзької фортеці і після 6-річного ув'язнення засланий у свій маєток Кручик під нагляд і з забороною виїзду. У епітафії Василю Назаровичу, складеній сином Філадельфом, не перераховуються чесноти улюбленого тата, подано тільки лаконічний перелік створеного батьком, і ми відчуваємо масштабність діяльності Каразіна. Ось така доля “українського Ломоносова”.