Освітня діяльність музеїв у ХІХ – першій чверті ХХ ст.

Освітня діяльність вітчизняних музеїв має досить тривалі історичні традиції.  Важливу роль у її становленні зіграло створення на початку Х1Х ст. при найбільших університетах цілого ряду музеїв. Приміром, у 1807 р. при Харківському університеті були відкриті Археологічний, Зоологічний і Мінералогічний музеї, а також Музей образотворчих мистецтв.  У 1834-1837 р. виникли музеї при Київському університеті (Музей старожитностей, Нумізматичний і Зоологічний  музеї, Музей образотворчих мистецтв). Із самого початку університетські музеї, поряд з функцією збирання, збереження і вивчення унікальних пам'ятників природи, історії і мистецтва,  були покликані виконувати освітню функцію.  Музейний простір поступово вводиться в освітню систему. Викладачі університетів одержали можливість демонструвати унікальні експонати музеїв на лекціях, проводити заняття на базі експозицій і фондів музеїв, що значно поглиблювало знання студентів, створювало сприятливі умови для активізації їх наукових і  пізнавальних здібностей, збагачувало емоційну сферу. Унікальні колекції зразків фауни і флори, зібрання історичних і  мистецтвознавчих пам'ятників   університетських музеїв надавали реальну можливість залучати найталановитіших студентів до наукової праці.

Новий етап у розвитку освітньої діяльності музеїв припадає на другу половину ХІХ ст. У цей час під впливом широкого руху за народну освіту та  реформи почали створюватися так звані освітні музеї – педагогічні, шкільні та дитячі. Педагогічні музеї, наприклад, у другій половині ХІХ ст.  були утворені в Москві, Петербурзі, Києві та ін. містах. Основним призначенням педагогічних музеїв визнавалося вивчення й узагальнення теоретичного та практичного досвіду в сфері навчання і виховання. Приміром, заснований у Петербурзі  в 1864 р. Педагогічний музей військово-навчальних закладів із самого початку став своєрідним учбово-методичним освітнім центром. У якості експонатів цього музею виступали різні засоби наочного навчання (прилади, карти, моделі, картини та ін.), що були представлені єдиною постійною експозицією. У міру нагромадження експонатів  їх стали розміщувати в кабінетах профільних дисциплін, де демонструвалися окремі зразки відповідних колекцій. Музей не тільки збирав, але й виробляв  наочні посібники, проводив  тимчасові курси для вчителів  із цілого ряду навчальних дисциплін, брав участь в організації педагогічних з’їздів, у  роботі вітчизняних і закордонних виставок навчальних посібників.

Досить корисною, хоча й більш скромною, уявляється освітня діяльність шкільних музеїв, що у великій кількості виникали на межі ХІХ – ХХ ст. Переважно вони з’являлися в школах нижчого ступеня, які орієнтували своїх вихованців на трудовий процес. Під «шкільним музеєм» у той час розумілися своєрідні колекції наочного матеріалу, здебільше виконаного чи зібраного вчителями й учнями і призначеного для демонстрації на уроках. Перевага в таких музеях віддавалося краєзнавчій тематиці. Подібна робота не тільки розширювала знання учнів з історії, культури, побуту свого рідного краю, але і сприяла  встановленню творчого співробітництва учнів і вчителя, дозволяла апробувати практичні методи навчання. Щирий  інтерес до шкільних музеїв нерідко виявляли відомі вчені,  діячі народної освіти, які ратували за створення на базі кращих музеїв  методичних центрів.

Пошуки ефективних способів навчання, усебічного розвитку, адаптації молодого покоління до навколишнього середовища привели до виникнення на початку ХХ ст. дитячих музеїв.  Перший досвід створення таких музеїв належить США. На початку ХХ ст., узагальнивши досвід американців, російський дослідник А. Зеленко розробив цікаву концепцію дитячого музею, якій, на жаль, так і не судилося втілитися в життя. Одним з його послідовників став відомий учений, мистецтвознавець і музейний діяч Ф. Шміт. У 1920 р. у Харкові на базі  першої художньої виставки  з його ініціативи було створено Дитячий музей. Згідно з авторським баченням,  цей заклад діяв і як освітній простір, і як центр з вивчення психології дитячої творчості, і як майстерня –  місце прояву творчої активності дитини.

Таким чином, Х1Х і перші десятиріччя ХХ ст. були часом  теоретичних пошуків і спроб апробації музейно-педагогічних технологій, що в значній мірі обумовило народження нового типу музеїв із широкими освітніми функціями.