Поховання з золотою візантійською монетою з нетайлівського могильника салтівської культури

В старожитностях салтівської археологічної культури другої половини VIII– першої половини Xст. доволі часто зустрічаються куфічні арабські срібні монети, котрі у більшості випадків були перетворені у підвіски шляхом пробиття в них отворів або припаюванням вушок (Иченская 1983, с. 145, 146, табл. 5, 6; Жиронкина, Цитковская 1996, с. 367, 368, табл. 2). Візантійські золоті монети та їх індикації більш характерні для пам’яток типу Соколовської балки, котрі датуються VII– третьою чвертю VIIIвв. (Безуглов, Науменко 1999; Иванов 2000). Хоча окремі золоті візантійські монети та їх індикації зустрічаються в ямних похованнях (№ 164 Б Нетайлівського могильника) (Жиронкина, Цитковская 1996, с. 367, табл. 2)та катакомбах (№ 14 Старо-Салтівського та № 69, 92, 131 Дмітрієвського могильників) (Аксенов 1999, с. 141; Плетнева 1989, с. 111, рис. 58)лісостепового варіанту салтівської культури. Тому кожна нова подібна знахідка не може не викликати інтерес у вчених.

У 2008 р. при дослідженні Нетайлівського могильника (с. Матайлівка Вовчанський район Харківської обл.) спільною експедицією Харківського історичного музею, Харківської державної академії культури та Східноукраїнської філії Міжнародного Соломонова університету під керівництвом автора статті було досліджено поховання № 472, інвентар котрого є виключно важливим у рамках висвітлення проблеми складання салтівського культурного комплексу.

Поховальний інвентар поховання № 472 був не чисельний, проте дуже показовим. Він складався з глиняного глечика, срібних елементів поясного ременя та золотої монети.

Глечик мав кулястий тулуб, високе горло та відігнуті назовні вінця з коротким носиком-зливом (Рис. 1: 1). Глечик мав еліпсоподібну у перетині ручку. Зовнішня поверхня посудини сірого, місцями світло-бурого кольору, загладжена у вертикальному напрямку. Перехід тулуба у горло прикрашений рельєфним орнаментом у вигляді широкої смуги, що складається з трьох гранованих горизонтальних пружків. Посередині тулуба проходять горизонтальна канелюра. Висота глечика складає 24,5 см, максимальний діаметр тулуба – 20,5 см, діаметр дінця – 13,5 см. Даний глечик знаходить досить широкі аналогії у салтівських старожитностях басейну Сіверського Дінця.

Пряжка від поясного ременя – срібна, лита, трикутнорамчата з язичком на шарнірному з’єднанні та щитком п’ятикутної форми (Рис. 1: 2). Поле щитка прикрашене рослинним орнаментом, що складається з трьох квіток лотосу, розташованих послідовно від рамки до кінчика щитка. На зворотній стороні щитка за допомогою шпеника прикріплена тонка неорнаментована пластина п’ятикутної форми. Висота пряжки складає 4,1 см, ширина рамки – 2,1 см, ширина щитка – 1,5 см. Подібні поясні пряжки були знайдені в катакомбах № 23, 143 Дмітрієвського могильника (Плетнева 1989, рис. 86), в катакомбі № 4 (розкопки 1948 р.) Верхньо-Салтівського могильника (Семенов-Зусер 1948, с. 38), в катакомбі № 55 Верхньо-Салтівського IVмогильника (Аксенов 2000, табл. XVI: 16), в похованнях № 166 могильникаЧервона Гусарівка (Михеев 1998) та похованнях № 252, 273 могильника Суха Гомільша (Аксёнов, Михеев 2006, рис. 65: 1; 69: 39).

Бляшки (2 екз.) срібні, литі, серцеподібної форми (Рис. 1: 3). Поле бляшок прикрашено зображенням квітки лотоса з двома парами нижніх пелюстків та центральною трьохпелюстковою квіткою на довгій трикутній стеблині. На зворотному боці бляшок є три шпеника для кріплення до м’якої основи. Висота бляшок складає 1,5 см, ширина – 1,4 см. Бляшки цього типу знайдені в катакомбах № 21, 55, 72, 119 Дмітрієвського могильника (Плетнева 1989, рис. 85, 86, 88), в похованні № 52 Нетайлівського некрополя (Пархоменко 1983, рис. 7: 5), в похованні № 166 могильника Червона Гусарівка (Михеев 1998). Штамповані бляшки, подібні до знайдених в похованні № 472, були відкриті в катакомбі № 12 Старо-Салтівського могильника (Аксёнов 1999, рис. 2: 17).

Бляшки (12 екз.) – срібні, литі, фігурні з масивною петелькою у нижній частині щитка, в петельці вставлено рухоме кільце (Рис. 1: 4). Поле щитка бляшок прикрашено зображенням квітки лотосу з двома парами нижніх пелюсток та центральною трьохпелюстковою квіткою на довгій трикутній стеблині. На зовнішньому нижньому краї рухомого кільця знаходиться невеличкий виступ кулястої форми. Загальна висота бляшок складає 3,2 см, висота щитка – 2,3 см, ширина щитка – 1,8 см, діаметр рухомого кільця – 1,1 см. Литі бляшки цього типу походять з катакомб № 72, 108, 155, 157 Дмітрієвського могильника (Плетнева 1989, рис. 87, 88), з катакомби № 108 Маяцького некрополя (Флеров 1993, с. 131, рис. 54: 2), з поховань № 52, 171, 216, 221 Нетайлівського могильника (Пархоменко 1983, рис. 7: 10), з поховання № 166 некрополя Червона Гусарівка (Михеев 1998). Кулястий виступ у нижній частині рухомого кільця був присутній на бляшках з катакомби № 155 Дмітрієвського некрополя (Плетнева 1989, рис. 87), з поховання № 166 могильника Червона Гусарівка (Михеев 1998).

Наконечник поясу зроблено зі срібла. Він литий, має вигляд продовгуватої пластини (Рис. 1; 5). З одного кінця пластина має закінчення у вигляді фігурного гладкого пружка, з протилежного кінця пластина має овальну форму. Зовнішня сторона наконечника прикрашена рослинним орнаментом у вигляді довгої стеблини по центру, от котрої в протилежні сторони відходять п’ять пар квіток лотосу овальної форми. Закінчується стеблина одинадцятою квіткою лотоса такої ж форми. На зворотному боці наконечника – тонка неорнаментована пластина, що повторює форму наконечника. Ця пластина прикріплена до наконечника за допомогою двох шпеників (один на верхньому, інший – на нижньому кінці). Висота наконечника складає 4,7 см, ширина – 1,3 см. Наконечник поясу з подібних орнаментом походить з поховання № 54 Нетайлівського могильника (Пархоменко 1983, рис. 7: 8).

Орнамент в цілому та його окремі елементи, що представлені на бляшках, щитку поясної пряжки та на наконечнику поясу з поховання № 472, відповідають ознакам орнаментальної групи I, котру виділила пітерська дослідниця Н.О. Фонякова (Фонякова 1986, с. 39, рис. 1, 4). Дослідниця вважає, що ця група ознак характеризує початковий етап застосування салтівськими майстрами «лотосоподібного» орнаменту у своїх виробах та датує цей період кінцем VIII – початком IX ст. (Фонякова 1986, с. 41, 45).На думку іншого дослідника, поясні пряжки, бляшки та наконечники подібні у типологічному плані та за орнаментальними мотивами до елементів поясної гарнітури з поховання № 472 Нетайлівського могильника, характерні для хронологічного горизонту I/IIтаIIсалтівських старожитностей, котрі датуються 780 – 800 рр. (горизонт I/II) та 790 – початок IX ст. (горизонт II) (Комар 1999, с. 130, табл. 4, с. 132). На те, що знайдені в похованні № 472 поясні бляшки відносяться до початкового етапу засвоювання салтівцями «лотосоподібного» орнаменту (кінець VIII – початок IX вв.), на нашу думку, свідчить їх більший розмір відповідно до аналогічних салтівських бляшок, котрі датуються IX – першою половиною X ст. Якщо розміри «класичних» салтівських серцеподібних бляшок складає у середньому 1,2 х 1,2 – 1,4 см, то розміри аналогічних бляшок з поховання № 472 дорівнює 1,5 х 1,4 см. Висота бляшок з рухомим кільцем з поховання № 472 дорівнює 3,2 см, тоді як аналогічний показник у «класичних» салтівських аналогічних бляшок не перевищує 2,7 см. За своїми розмірами поясні бляшки з дослідженого поховання займають проміжне місце між поясними бляшками ранньосалтівського хронологічного горизонту Столбіще – Старокорсунська (740 – 790 рр.) та власне «класичними» салтівськими бляшками IX – першої половини X ст. (Комар 1999, с. 125 – 128, табл. 3: 1 – 64, 70 – 72, 125 – 127). Ознакою, на нашу думку, приналежності до ранньої групи салтівських старожитностей у бляшок з рухомим кільцем з поховання № 472 є наявність кулястого виступу на нижньому краї кільця. Саме так оформлені рухомі кільця поясних бляшок з катакомби № 155 Дмітрієвського могильника, котра датується другою половиною VIII ст. (Плетнева 1989, рис. 87).

Таким чином, поховання № 472 за прикрасами поясу слід датувати останньою чвертю VIII ст. Не заперечує, на наш погляд, такому датуванню дослідженого поховання й знайдена у похованні золота монета, котра була перетворена у підвіску.

Монета – золота, діаметром 2,1 – 2,2 см (Рис. 1: 6). Аверс: бюст імператора анфас. На голові імператора діадема з хрестом; одягнутий він у дівітісій, що застібнутий на правому плечі фібулою з трьома перлинними підвісками. У правій руці імператор держить сферу, котру вінчає хрест. По колу напис латиною (?), що погано зберігся: ….. V- ... N(?)OIIV…Реверс: бюст імператора анфас. На голові імператора діадема з хрестом; одягнутий він у дівітісій, що застібнутий на правому плечі фібулою з трьома перлинними підвісками. У правій руці імператор держить сферу, котру вінчає хрест. По колу напис латиною (?), що погано зберігся: …..PI…V– Ч…VЧU. За визначенням В.В. Гурульової (Санкт-Петербург, Росія) ця монета є імітацією соліда Лева III(717 – 741 рр.) класу III(чекан 732 – 741 рр.) за Ф. Грінсоном. Обидві сторони знайденої монети імітують лицьову сторону соліда Лева III. Легенду на монеті розібрати практично не можливо – це просто набір літер.

Новітні дослідження показали, що надходження візантійської золотої монети до Хозарії припиняється після 757 – 760 рр. (Круглов 2002, с. 90). У 759/760 р. був укладений шлюбний союз арабського намісника Східного Закавказзя Йазіда ас-Саламі з дочкою хозарського кагана Хатун (Артамонов 1962, с. 241 – 242), що призвело до політичного розриву між каганатом та Візантією. З відновленням війни з халіфатом у 764 р. хозаро-візантійські відношення вже не відновилися. Хозари, що були витиснуті із Західного Закавказзя вже не були зацікавлені у збереження союзу з Візантією. Саме з цього часу починається інтенсивне надходження до Хозарії та Східної Європи (через територію кагату) арабської срібної монети (Комар 1999, с. 132). Цінність та рідкість візантійської золотої монети на території Хозарії призвело до того, що в степових поховальних комплексах другої половини VIIIст. зустрічаються або сильно потерті (Барановка 13), або дефектні (Чістяково) екземпляри. З цим же періодом пов’язано випадіння золотих солідів Лева IIIта Костянтина V(Планерське, Нетайлівський некрополь поховання № 164 «Б», Таманське) та імітацій візантійським монетам (Валовий, 31/2, Дмітрієвський катакомбний могильник, Мощева Балка, Старо-Салтівський катакомбний могильник, Чуфу-Кале) (Круглов 2002, с. 91). Таким чином, імітація соліда Лева IIIз поховання № 472 є своєрідним відображенням кінця територіально-хронологічної групи 3В (за Є.В. Кругловим) обертання золотої візантійської монети на теренах Східної Європи. Тому імітація візантійської золотої монети з поховання № 472 вказує, що це поховання було здійснено в межах другої половини VIIIст.

Присутність в одному поховальному комплексі з одного боку речей, що характерні для ранньосалтівського хронологічного горизонту (імітація золотого соліда Лева III), аздругого – речей, що відображають становлення «класичної» салтівської матеріальної культури (срібні прикраси поясу, глечик), вказують на своєрідний перехідний характер поховального комплексу № 472 та приналежність його до групи ранніх поховань Нетайлівського могильника (№ 132, 134, 139, 164 «Б», 215, 250, 267, 380, 413), котра датується другою половиною VIIIст.

Література:

Аксенов В.С., 1999.Старосалтовский катакомбный могильник // VitaAntiqua.№ 2.

Аксенов В.С., 2000. Отчетоб археологических исследованиях Верхнесалтовского IVкатакомбного могильника в 2000 г. // Архив ХИМ.

Аксенов В.С., Михеев В.К., 2006. Население Хазарского каганата в памятниках истории и культуры. Могильник Сухая Гомольша // Хазарский альманах. Т. 6.

АртамоновМ.И.,1962. Историяхазар. М.

Безуглов С.И., Науменко С.А., 1999. Новые находки византийских и иранских импортов в степях Подонья // Донская археология. № 1.

Жиронкина О.Ю., Цитковская Ю.И., 1996. Новые данные о погребальном обряде Нетайловского могильника // Культуры Евразийских степей второй половины Iтысячелетия н.э. Самара. Т. 1.

Иванов А.А., 2000. Раннесредневековые подкурганные кочевнические захоронения второй половины VII– первой половины IXвв. Нижнего Дона и Волго-Донского междуречья. Автореф. дис. … канд. ист. наук. Волгоград.

Иченская О.В., 1983. Особенности погребального обряда и датировка некоторых участков Салтовского могильника // Вопросы хронологии и периодизации памятников Украины. К.

Круглов В.Е., 2002. Некоторые проблемы анализа особенностей обращения византийских монет VI– VIIIвв. в восточноевропейских степях // Хазарский альманах. Т. 1.

Комар А.В., 1999. Предсалтовские и раннесалтовские горизонты Восточной Европы // VitaAntiqua.№ 2.

МихеевВ.К., 1998. Отчет о раскопках могильника салтовской культуры в с. Червоная Гусаровка Балаклейского района Харьковской области в 1997 г. // Архив Музея археологии и этнографии Слободской Украины.

Пархоменко О.В., 1983. Поховальний інвентар Нетайлівського могильника VIII– IXст. // Археологія. № 43.

Плетнева С.А., 1989. На славяно-хазарскомпограничье. Дмитриевскийархеологическийкомплекс. М.

Семенов-ЗусерС.А.,1948. Отчет о раскопках катакомбного могильника у с. Верхний Салтов в 1948 г. // Архив Музея археологии и этнографии Слободской Украины.

Флеров В.С., 1993. Погребальне обряды на севере Хазарии (Маяцкий могильник). Волгоград.

Фонякова Н.А., 1986. Лотос в растительном орнаменте металлических изделий салтово-маяцкой культуры VIII– IXвв. // Советская археология. № 3.