Конференція, присвячена 90-річчю з часу заснування Харківського історичного музею
Тези наукових доповідей (повідомлень)
Ще до 1917 р. Харків сформувався як значний промисловий центр України і всієї Російської імперії. Однак Перша світова і громадянська війни, революція та інші негативні наслідки цих подій призвели до повної деградації промислового комплексу Харкова. Суттєва відбудова народного господарства міста, як і у всій країні, розпочалася в 1921 р. із впровадженням нової економічної політики (непу).
Одна із докорінних задач відбудови і першого періоду радянського будівництва – максимальне об’єднання всієї господарської діяльності країни за одним загальнодержавним планом. Для якнайскорішого виконання «господарчих задач» планувалося: централізація виробництва з метою об’єднання його за окремими галузями та групами галузей; об’єднання окремих кустарних артілей, кооперативів та мілких підприємств в більш крупні виробничі та промислові одиниці з наданням їм економічних переваг, направлених на те «щоб паралізувати намагання кустарів перетворенню на мілких промисловиків » . Всі ці заходи були для того, щоб із більш відсталих форм виробництва зробити безболісний перехід до більш високої «машинізованої» індустрії.
Із впровадженням непу основною формою організації промисловості стали трести, а управління промисловістю було перебудовано на принципах господарського (комерційного, як тоді називали ) розрахунку. Слід зазначити, що вперше Державні трести були створені у промисловості радянської країни ще у 1919 р. За основу було взято досвід капіталістичних країн, в яких трести були формою капіталістичної монополії і між якими постійно точилася боротьба за ринки збуту та джерела сировини.
Створені трести - союзні, республіканські, місцеві – отримали господарську самостійність. Тобто в межах отриманих завдань вони мали право укладати угоди на постачання сировини, палива, деталей, обладнання тощо і на продаж своїх виробів. І це позитивно відбилося на роботі промисловості.
В 1922 р. об’єднання у трести було майже закінчено. Їхня діяльність визначалася Декретом ВЦВК і РНК РРФСР від 10 квітня 1923 р. «Про державні промислові підприємства, які діють на основах комерційного розрахунку (трести)». А положення про державні промислові трести 1927 р. надало трестованим підприємствам певної самостійності, перевело їх на т.з. внутрішній госпрозрахунок. У 1929 р. відповідно до постанови ЦК ВКП(б) «Про реорганізацію управління промисловістю» трестовані підприємства було переведено на повний госпрозрахунок з наданням їм права юридичної особи.
Така «політика» позитивно відбилася на розвитку промисловості. Але підприємства, які входили до цих трестів таких прав не мали.
Трести були тим важелем з допомогою яких закривались неефективні підприємства і підтримувались більш рентабельні. До того ж всі підприємства були об’єднані у трести за призначенням і могли об’єднувати до десятка підприємств – «Хімвугілля», «Склосода», «Коксобезол»;трест «Південьсталь» (об’єднував 15металургійних заводів ) тощо.
На території Харківщини в різні роки діяли десятки різних трестів місцевих, обласних ( Південмаштрест, Промбудматеріал, Хартремас, Харківдрук, Харжет, Харсукно, Хартрикотажтрест, Хардержспиртотрест тощо), та харківських відділень українських державних і союзних трестів, які об’єднували десятки харківських підприємств [ДАХО.- Ф.Р.-194.- Оп.1.- Спр.1.- Арк. 1-10.].
Вирішення проблеми організації оптової і роздрібної торгівлі, а також постачання промисловості сировиною здійснювалося також шляхом створення синдикатів як органів збуту продукції державної промисловості. Ці структури не тільки закуповували сировинні ресурси, а й планували торговельні операції і збут продукції трестів. Були створені текстильний і сірниковий синдикати, солесиндикат і шкірний, потім тютюновий, нафтовий, сільськогосподарського машинобудування. Уже в березні 1922 р. на кінець року усього було утворено 12 синдикатів, діяльність яких поширювалася на всю Україну [ДАХО. – Ф. Р-3770. – Оп.1. – Спр. 1.- Арк. 1 - 4.] .
Діяльність трестів і синдикатів, поряд з організацією оптових ярмарків і заснуванням товарних бірж, сприяли формуванню ринку засобів виробництва.
Приватний капітал був допущений у сферу виробництва, що в свою чергу зумовило позитивні зміни : промисловість за 1926-1927 рр. досягла довоєнного рівня випуску продукції, було приборкано нещадну інфляцію і встановлено тверду валюту.
Таким чином, відродження і використання у межах непу дореволюційних форм господарського життя сприяло відбудові промисловості і всієї економіки країни. Але ця гнучка і далекоглядна політика, яка широко використовувала досвід минулого, на жаль тривала недовго. Разом із заміною непу перспективними п’ятирічними планами побудови радянського суспільства відпав і цей метод керівництва - його заступила безмежна централізація. Але діяльність багатьох трестів і синдикатів(підпорядкованих главкам міністерств чи галузевим управлінням раднаргоспу) продовжувалася не тільки до Великої Вітчизняної війни, а й після неї, про що свідчать і матеріали [ ДАХО. - Ф. Р-1671. - Оп.2. – Спр.15.- Арк.1-20. ].