Харківський історичний музей

Харківський історичний музей приймає картки єПідтримка

Інтерпретація «хрущовської доби» в музейній експозиції

Музей як соціокультурний інститут в умовах інформаційного суспільства

Казус Валентина Олександрівна

Тези наукових доповідей (повідомлень)

Створення виставок є складовою частиною експозиційної роботи музею. Виставки підвищують доступність та суспільну значущість музейних фондів, науково обґрунтовують музейні предмети, які організовані композиційно, забезпечені коментарями, технічно та художньо оформлені та створюють специфічно музейний образ суспільних явищ [6, с. 206].

      У Харківському історичному музеї на шляху до створення повно профільної експозиції по історії краю з 1900 до 1991 років розроблена виставка «Харківщина в період 1945-1991 рр.». Вона має 4 розділи, які охоплюють різні періоди в історії Харківщини. Один з розділів -  «Харківщина у період «хрущовської відлиги». Йому надається велике значення, тому що період, який публіцисти услід за Еренбургом назвали «відлигою» мав двоякий характер: з одного боку запропоновані М.Хрущовим реформи були непослідовними, суперечливими, часто породжували нові проблеми, продовжувала діяти цензура, будь-яке інакомислення, дисиденство негайно каралось; але з другого боку в країні відбулись зміни, підвищився матеріальний рівень життя народу.  Провідною ідеєю цього розділу ( як і в цілому нової виставки) буде  показ складних та суперечливих явищ історичного життя України, зокрема Харківщини та життя її пересічних мешканців під час  «хрущовської відлиги». Розділ буде складатися з 5 тем:

-    Десталінізація суспільного життя на Україні.

-     Міжнародне становища СРСР.

-    Новий курс економічної політики М.Хрущова. Здобутки та провали реформ.

-    Соціальне становище українського населення. Розвиток освіти та науки.

-    Лібералізація суспільно-політичного і культурного життя.

Смерть Сталіна у березні 1953 р., а одразу за нею  кампанія «десталінізації»  відчутно змінила повсякденне життя пересічного громадянина СРСР у тому числі й УРСР. Першою політичною проблемою, починаючи з березня 1953 р., з якою зіткнулося керівництво СРСР відразу після смерті Генерального секретаря ЦК КПРС Й.Сталіна, був розподіл посад і повноважень  у партії та державі. Відбірка газет «Радянська Україна», «Соціалістична Харківщина», журналів «Україна», які знаходяться в колекції Харківського історичного музею, може повно відобразити ці складні політичні події, які призводили до зміни вищого керівництва країни. Нове керівництво, в якому поступово посилювались позиції М.Хрущова, розпочало курс на лібералізацію внутрішньої політики. Цей процес отримав назву  десталінізація, а основними його характерними рисами є: припинення масових репресій, частково реабілітація безпідставно засуджених; боротьба з культом особи; обмеження цензури; припинення кампанії боротьби проти націоналізму. Вважається за доцільне при побудові виставки звернути увагу на таку складову десталінізвції, як реабілітація незаконно засуджених. Це дало змогу повернутись додому з заслання багатьом українцям втому числі й жителям нашого міста. Показ  процесу десталінізації передбачає використання комплексів матеріалів директора Харківського заводу № 105 С.Д.Срибник, інженера – економіст проектного інституту «Гіпросталь» Д.М.Рахліна тощо. Одночасно з процесами десталінізації відбувалось розширення участі громадян в управлінні державою. Була популярна ідея поступового передання функцій державних органів влади громадським організаціям. Основна ставка робилась на товариські суди, народні дружини, громадських контролерів, громадських захисників та ін[3, с.143]. Ці процеси проілюструють фотографії та документи, посвідчення громадського контролера, учасника заслону браку і продукції низької якості, посвідчення громадського інспектора з безпеки руху, нарукавна пов’язка «Дружинник» .

Особливе місце в історії «хрущовської» доби посів ХХ з’їзд КПРС – новий період десталінізації, який почався з доповіді М.Хрущова «Про культ особи та його наслідки». Він легітимізував розпочату наступниками Й.Сталіна кампанію боротьби з «культом особи», тобто засудив одноосібну сталінську диктатуру. Промова М.Хрущова була опублікована у вигляді брошури і зачитувалась на партійних зборах на підприємствах, в установах і ВНЗ, а іноді в школах. Для розкриття цього періоду будуть широко використовуватися газети, журнали з доповідям та статтями, фотографії. Для кращого уявлення про  боротьбу з культом особи пропонується зробити невеликий колаж з кількох фотографій: похорони Й.Сталіна, Мавзолей з двома іменами «Ленин. Сталин», то й же Мавзолей, на трибуні якого стоять керівники уряду, але на ньому вже одне ім’я «Ленин»; одноголосне голосування за  те, щоб винести саркофаг з тілом Сталіна з Мавзолею, перейменування підприємств, установ, міст.

     Міжнародне становище СРСР – це друга тема розділу «Харківщина у період «хрущовської відлиги». При розкритті цієї теми необхідно розглянути особливості зовнішньої політики керівництва СРСР, для якого першорядне значення на міжнародній арені мав контроль над країнами (табір соціалізму) Центрально-Східної Європи: діючі в них комуністичні режими не завжди погоджувалися терпіти диктат Кремля (Югославія, Албанія, Румунія). Радянське керівництво завжди уважно спостерігало за діяльністю урядів в інших країнах Східного блоку і майже завжди намагалось вносити в неї «необхідні» корективи. Це було завжди актуальним, особливо ж під час кризи після смерті Й.Сталіна, коли почались масові виступи та відкритий супротив владі серед східнонімецьких робітників, а також при аналогічних подіях в інших країнах «народної демократії». Неможливо обійти стороною в розкритті цієї теми криваві події в Угорщині, де проведені правлячою партією реформи привели  до падіння життєвого рівня угорців, а разом з тим викликали негативне ставлення до будівництва соціалізму в країні.  Події, що відбулися восени 1956 р. в Угорщині, залишили глибокий слід в історії післявоєнної Європи  [4, с.67 ]. Перебіг цих подій можна прослідкувати на прикладі статей з газет та заяв іноземних держав на ХІ сесії Генеральної Асамблеї ООН у грудні 1956 р.

    У період перебування при владі М.Хрущова виникає Карибська криза 1962-1963 рр. Учасниками збройного конфлікту в кризовій ситуації були Куба, СРСР  - США. Це була найбільша й найнапруженіша ядерна криза ХХ століття.  Операція була закодована під стратегічне навчання і отримала назву «Анадирь». Куба була в центрі уваги всього людства. Світ «висів на волосині» від розв’язання третьої світової війни [5, с. 17].  Для висвітлення  цього питання пропонується використати комплекс матеріалів харків’янина В.І.Диля                 ( фотографії,  зроблені на Кубі ; кубинські значки; спогади про події на острові свободи; особисті речі).  Але важливо  розкрити тему міжнародних відносин всебічно – це не тільки військові операції радянських військ в країнах соціалістичного блоку, а й технічна допомога в будівництві підприємств та інших об’єктів, підготовка національних кадрів, технічних і наукових працівників. Для цього будуть задіяні  комплекси матеріалів харків’ян, які приймали участь у будівництві промислових об’єктів у «країнах соціалістичної співдружності» та науково – технічному співробітництві ( фотографії, нагороди, значки, документи, речові експонати).

Одною із основних тем розділу має бути «Новий курс економічної  політики М.Хрущова. Здобутки та провали реформ».  Господарська система  з її держпланами союзних міністерств не могла врахувати всі особливості економічного життя на місцях. Крім того не можна було надалі ігнорувати проблеми соціального забезпечення робітників, а особливо селян. Отже, економічні реформи цілком назріли. Реформа управління промисловістю передбачала ділення території України на 11 економічних адміністративних районів та створення в них органа управління -  Ради народного господарства. Діяльність Харківського Раднаргоспу може характеризувати карта його території, перехідний прапор переможця соціалістичного змагання за виконання плану, предмети широкого вжитку, газетні статті. Висвітлюючи його позитивні боки, необхідно підкреслити й негативні тенденції, такі як: руйнація внутрішньогалузевих зв’язків, відсталість у науково-технічному прогресі, зникнення з продажу багатьох товарів широкого вжитку. Розвиток промислового виробництва на Харківщині, як і по всій Україні відбувався швидкими досить швидкими темпами, з’являлися нові галузі  виробництва, активно розвивались паливно – енергетичний комплекс та транспортна система, впроваджувалася в життя політика прискорення НТР (науково – технічна революція), поширювалися рухи робітників за впровадження нової техніки та технології, за економію сировинних ресурсів палива, електроенергії. Наявні в фондах музею експонати можуть дати наочне  уявлення про промисловий розвиток та великий потенціал Харківщини. Серед них персональні та ряд документів  державного рівня, фотографії, плакати, грамоти, нагороди,  подяки, виготовлена продукція та макети, прапори, вимпели, особисті речі тощо. Поряд із цими позитивними тенденціями необхідно згадати про те, що для прискорення науково – технічного прогресу, зміцнення військово – промислового комплексу в умовах гонки озброєння, підтримки на високому рівні старих галузей промисловості були потрібні серйозні кошти. Для цього були радикально змінені розподіл капіталовкладень. Для збільшення коштів на ракетно-ядерну та космічну програму на початку 1960 –х років було скорочено чисельний офіцерський корпус армії на 200 тис. осіб, що викликало незадоволення багатьох військових.  Доречним також буде показати підприємства Харківщини, які працювало на військовий комплекс та космічну галузь ( завод «Комунар», ХАЗ, ім. Шевченка, ФЕД та ін.).

      Сільське господарство Харківської області, як і всієї країни знаходилося на межі занепаду. І головною причиною хронічного відставання сільського господарства була неефективність колгоспно – радянської системи. Радянське керівництво не могло вирішити продовольчої проблеми, що все більш загострювалась, і тоді на початку 1954 р. з метою радикального вирішення цієї проблеми було прийнято рішення про освоєння цілинних і перелогових земель. Освоєння цілинних земель проголосили почесним завданням комсомолу. Тільки з України за комсомольськими путівками у 1954-1956 рр. виїхало майже 80 тис. юнаків і дівчат. Музейні експонати засвідчать, що молодь Харкова брала актину участь в освоєнні цілини, а промислові підприємства випускали трактори та сільськогосподарські машини, призначені для колгоспів та радгоспів цілинних районів Казахстану.    Не можна обійти стороною і зміни в аграрній політиці: «експерименти» в сільському господарстві, тиск на особисті присадибні господарства, «кукурудзяна кампанія», розформування МТС.  

Наступна важлива тема «Соціальне становище українського населення. Розвиток освіти ». Протягом другої половини  1950-х – першої половини 1960-х рр. в УСРС спостерігалося помітне підвищення матеріального рівня життя населення. В березні 1956 р. скорочена тривалість робочого дня в передвихідні та передсвяткові дні, збільшилась тривалість декретних відпусток вагітним жінкам, скасовано кримінальну відповідальність за самовільне залишення  підприємств і установ та прогул без поважних причин. Робітники отримали право за власним бажанням переходити на інше підприємство, встановлено 6-годинний робочий день для підлітків від 16 до 18 років. У липні 1956 р. була здійснена пенсійна реформа, у 1957 р. ліквідовано практику державних позик. Верховна Рада в 1964 р. вперше за всю історію колгоспів ухвалила закон про пенсії та допомогу колгоспникам. Все перераховане можна зачислити в здобутки «хрущовської доби» і показати єдиним комплексом, де будуть присутні статті з газет, фотографії, копії документів. Наприкінці  1950-х років в оселях харків’ян, як і в мешканців почали з’являться холодильники пральні машин, магнітофони, телевізори. До здобутків «хрущовської доби» в соціальній сфері необхідно віднести житлову програму. Чимало сімей проживало ще в підвалах, напівземлянках, бараках.  Ця проблема була вирішена спорудженням житла за типовими проектами, що породжувало архітектурну одноманітність, але це питання було не головним, потрібно було забезпечити окремим житлом мільйони сімей. Почали споруджуватися п’ятиповерхові будинки (так звані «хрущовки») в реалізації житлової програми це дало дуже позитивний ефект. Для мільйонів громадян отримане безкоштовне житло якісно покращило їм умови життя. В цей же період у нашому місті з’являється велика кількість новобудов громадського та суспільного призначення ( фото: новий книжковий магазин, кіноконцертний зал «Україна», Харківський аеровокзал, нові робітничі селища тощо).  Та треба відзначити, що в середині 50-х років робота багатьох харківських архітекторів і проектних організацій була піддана різкій критиці з боку уряду «за надмірне захоплення зовнішньо показовою стороною архітектури». Постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про усунення надмірностей у проектуванні  і будівництві» від 10 листопада 1955 р. прямо вказувала на необхідність будівництва типових будинків, які нічим би не відрізнялись один від одного [1, с. 383 ].

Почалися зміни в освіті. З початку 1950-х років ідея політехнізації школи стала провідною в реформуванні  освіти. У 1953 р. здійснено перехід до обов’язкової семирічної освіти, в 1956 р. було скасовано плату за навчання в старших класах середньої школи, в середніх спеціальних і вищих навчальних закладах. Розпочалось утворення шкіл – інтернатів, спеціалізованих шкіл з поглибленим вивченням деяких предметів. Підвищувався освітній рівень вчителів, багато з них були удостоєні звання  «Заслужений вчитель» і як приклад комплекс матеріалів директора школи № 36 М.П. Трусевича. У вищій освіті стали більше приділяти уваги вечірній та заочній формам навчання. Харківські ВНЗ виконували свою основну функцію : забезпечували народне господарство висококваліфікованими фахівцями. Марка харківських вузів, особливо провідних, була високою, тому молодь з усіх куточків країни прагнули одержувати вищу освіту саме в нашому місті.

Остання тема періоду «хрущовської відлиги» «Лібералізація суспільного і культурного життя». Лібералізація суспільного життя пожвавило творчу активність українських митців та літераторів. У 1955 р. видатний український кінорежисер та письменник О.Довженко закликав «розширювати творчі межі соціалістичного реалізму». Це був сигнал до вільного творчого пошуку. Молоде покоління українських літераторів отримало назву шестидесятників. Це  творча молодь сповідувала нові думки, ідеї, нову тематику, не обмежену рамками пануючої ідеології. Клуби шестидесятників виникли в містах України, в тому числі і в Харкові, де молодь гуртувалась навколо поета Б.Чичибабіна. Приймали участь у роботі клубу харківські письменники І. Варган та В.Мисик.    Партійне керівництво болісно реагувало на критику існуючого ладу. Твори письменників забороняли друкувати, в газетах розгорнулась критична кампанія проти цих літераторів. Після зустрічі М.Хрущова з творчою інтелігенцією 8 березня 1963 р. розпочалась нова ідеологічна кампанія проти шестидесятників. Їх критикували за «формалізм» та «космополітизм», «відхід від марксизму ленінізму»[2, с. 360]

До лібералізації радянського суспільства відноситься і бурхливий розвиток молодіжної субкультури. Незважаючи на холодну війну та ідеологічне протистояння із Заходом, радянська молодь в умовах «хрущовської відлиги» дедалі більш потрапляла під вплив нових віянь із буржуазного світу, чому не могла вже завадити і «залізна завіса» між двома ворожими таборами. Культурні контакти, які розширились у другій половині 1950-х , принесли в Країну Рад не тільки нові ідеї та враження, а й товари із західних ринків, насамперед предмети одягу.  Стиляжна субкультура – це стихійний молодіжний протест  проти прийнятих у Радянському Союзі  моделей поведінки, шаблонів мислення, одноманітності в одязі, музиці, стилі життя. Для всеохоплючої боротьби проти «стиляжної» субкультури у хрущовський період комуністичний режим мобілізував увесь партійно-комсомольський актив та органи державної безпеки. Численні фейлетони, карикатури та критичні статті, кінострічки мали на меті не тільки висміяти й виявити «низьку аморальну сутність» радянської молоді, а й показати їх  як потенційних ворогів радянської влади. Про боротьбу з молодіжною субкультурою «стилягами»  свідчать сатиричні журнали фондів ХІМ.

На виставці необхідно також показати повсякденне життя «радянської людини», яке залишилось в особистих спогадах тих, хто живе й понині.  Повсякденні речі, предмети побуту, особисті документи з символами радянської епохи об’єднають окремі групи предметів смисловим зв’язком і зроблять виставку виразнішою і зрозумілішою.

 

 

Література

1. Історія міста Харкова ХХ століття \ О.Н.Ярмиш, С.І.Посохов, А.І.Епштейн та ін. – Х.: Фоліо, 2004. – 686 с.

2. Калініченко В.В., Рибалка І.К. Історія України. Частина ІІІ: 1917-2003 рр.: Підручник для історичних факультетів вищих навчальних закладів. – Х.: ХНУ імені В.Н.Каразіна, 2004. – 628 с.

3. Корнієнко П.С., Бармак М.В., Терещенко В.Д., Старка В.В. курс лекцій з історії України ХХ – початку ХХІ століття: У двох частинах. Частина ІІ. (1939-2010 рр.). Пробне видання. – Тернопіль, 2010. – 392 с. 

4. Пронько В.А. Угорщина. Трагедія 1956 р.\\ Український історичний журнал. – 1997. - №5. – С. 67-80.

5. Челомбитько Д.А. У края ядерной бездны \\Интернационалист. – 2005. - №3. – С.17-19.

6. Шевченко В.В. Музеєзнавство: Навч. посібник для дистанційного навчання. \ В.В. Шевченко, І.М. Лом ачинська. – К.: Університет «Україна», 2007. – 288 с.